Соціальне регулювання: поняття та види.

Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

-- Воно здійснюється в межах суспільства.

-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

-- Має загальний характер.

-- Поширюється на всіх суб'єктів.

-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

-- Гарантується суспільством.

-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання..[5; с. 29]

Поняття і види норм: природні, технічні, соціальні.

Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

- соціальні;.

- технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Способи правового регулювання.

Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини. Вони набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб'єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб'єкта, якому належить суб'єктивне право.

 

Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права. Вони — важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, створення перешкод для небажаної, суспільно небезпечної чи шкідливої поведінки. Заборони мають обов'язковий характер, забезпечуються засобами юридичної відповідальності та знаходять закріплення у забороняючих нормах, реалізуються у формі дотримання правових норм.

 

Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права. Даний вид юридичного обов'язку має активний характер, передбачає певну поведінку, є гарантією використання суб'єктивних прав і реалізується у формі виконання правових норм.

Предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

 

Загальними є два методи правового регулювання

імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов'язковий, побудований, на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов 'язки, покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Типи правового регулювання.

Тип правового регулювання — це спосіб поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

 

Загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу: «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» та має місце у процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин. Даний тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності у прийнятті рішень.

 

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання встановлює використання заборон, у рамках яких норма права передбачає конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». Цей тип правового регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується найчастіше у адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності.

Поняття та ознаки норми права.

Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. інститутами і субінститутами (підінститутами).

Ознаки:

Регулювання поведінки. Норми права регулюють поведінку людей (як правило, у відносинах з іншими людьми), діяльність організацій, являють собою правила поведінки.

Загальний характер. Неконкретність адресата, неперсоніфікований характер (на відміну від правозастосовчих актів). Вони регулюють типові відносини і розраховані на багатократне застосування.

Загальнообов'язковість. Норми права обов'язкові для всіх, кому вони адресовані.

Зв'язок з державою. Правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

Формальна визначеність. Норми права, як правило, фіксуються в правових актах держави і чітко закріплюють права, обов'язки і заборони

Системність. Норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній

Структура норми права.

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

 

Структура норми:

Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза — елемент, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Диспозиція — містить само правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якої повинні дотримуватися учасники правовідносин, встановлює суб'єктивні права і обов'язки адресатів.

Санкція — вказує на правові наслідки недотримання встановлених вимог які, як правило, несприятливі для правопорушника.

Способи викладення правових норм.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

• повну (пряму),

• відсильну,

• бланкетну.

 

• Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.

• Відсильна

 

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості.

• Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.

Класифікація правових норм.

1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів державної влади, у другому — норми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матеріальні і процесуальні.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допускає відхилення в регульованій поведінці. Диспозитивним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторонам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних прав і обов’язків Рекомендаційні норми звичайно адресуються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспільно корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з певними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними факторами. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбовців, пенсіонерів тощо).