Форми здійснення функцій держави.

Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.

Розрізняються правові та неправові форми реалізації функцій держави.

Правові форми здійснення функцій держави — це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов’язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних).

Виділяють три правові форми здійснення функцій держави — правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.

Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без законодавства про соціальне забезпечення?

Правовиконавча діяльність — це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. Вона являє собою зв’язану з повсякденним розв’язанням питань управління справами суспільства владну, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів.

Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов’язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.

Неправові (організаційні) форми охоплюють великий обсяг організаційно-підготовчої роботи у процесі здійснення функцій держави.

Така діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов’язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота зі збору, оформлення і вивчення різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян тощо.

Виділяють наступні неправові (організаційні) форми діяльності державних органів по здійсненню функцій держави:

Організаційно-регламентуюча діяльність являє собою поточну організаційну роботу з вирішення повсякденних завдань, техніко-організаційного забезпечення функціонування різних ланок державного механізму.

Організаційно-господарська діяльність — це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (економічне обґрунтування)

Організаційно-ідеологічна діяльність — це повсякденна оперативно-роз’яснювальна, виховна робота (роз’яснення законів та інших нормативних актів)

Співвідношення понять «функцій держави» і «державна політика»

Державна політика — заходи, вживані державною владою стосовно певного питання чи комплексу питань. Також визначається як «напрям дій, регуляторних заходів, законів, бюджетних пріоритетів стосовно певної теми, що здійснюється державним органом чи його представниками».

Державна політика втілюється за допомогою законів.

Приклади державної політики

Державна молодіжна політика

Державна політика інформатизації

Демографічна політика

Нова економічна політика

Русифікація

Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємодії із суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життєдіяльності людей характеризується поняттям «функції держави».

Поняття та структура форми держави.

Під формою державного yстрою мається на yвазі внyтрішня бyдова держави, її поділ на складові частини – адміністративно – територіальні одиниці, автономні політичні утворення чи сyверенні держави; відображує характер співвідношення держави в ціломy та її частин.

 

B науковій літератyрі та політично – юридичній практиці розрізняють 2 основні різновиди форм державного yстрою.

 

Найпростіший з них – унітарна держава. Це – єдине державне утворення. Держава поділяється лише на адміністративно – територіальні частини. Для унітарної держави характерно існування загальних для всієї країни вищих органів законодавчої влади, органів правління (органів виконавчої влади), єдиної судової системи та конституції. Унітарними державами є Англія, Франція, Угорщина, Монголія тощо.

 

Більш складна форма державного устрою – федерація. Федеративна держава складається з ряду держав чи державних утворень – членів федерації (штатів, земель, кантонів, республік та ін.). Кожне з них має свій адміністративно – територіальний поділ. Поруч з існуванням та діяльністю загальних для всієї федерації вищих органів державної влади на території кожного з них діють свої власні вищі та місцеві державні органи. Аналогічний стан справ з конституцією та іншими федеральними законами, з судовими, прокурорськими та іншими органами. Прикладами федеративного устрою держави можуть бути Австралія, Німеччина, Росія, США.

 

.Конфедерація часто розглядається як проміжна ланка на шляху держав до федерації. Зараз конфедерацією у формально – юридичному плані вважається Швейцарія, хоча фактично вона являється федерацією.

 

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, що називається співдружністю (СНД, Британська Співдружність Націй, Європейська співдружність у Західній Європі). Це дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але організаційно поєднане об'єднання держав, які виступають в якості асоційованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності.

Співдружність інколи має перехідний характер: розвивається в конфедерацію чи федерацію або розпадається.

 

Форма правління: поняття та види.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

.Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.