Колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин у системі соціального партнерства

 

Погодження інтересів найманих працівників з роботодавцями у сфері соціально-трудових відношень здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів та угод. Система колективних договорів і угод – це основна форма реалізації соціального партнерства.

Регулювання соціально-трудових відносин в Україні регламентується Законом України «Про колективні договори і угоди». Колективній договір або угода складається на базі діючого законодавства, прийнятих сторонами обов’язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин та узгодження інтересів, найманих робітників, роботодавців й уповноважених їми органів.

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, вона регулює основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики й трудових відносин. Генеральна угода спрямована на вдосконалення колективно-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав та гарантій працівників і роботодавців.

Сторонами генеральної угоди виступають:

- професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди;

- власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

- угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики й трудових відносин, зокрема щодо:

- гарантій праці та забезпечення продуктивної зайнятості;

- мінімальних соціальних гарантій оплати праці та доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

- розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

- соціального страхування;

- трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

- умов охорони праці та навколишнього природного середовища;

- задоволення духовних потреб населення;

- умов зростання фондів оплати праці та встановлення
міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, заборона дискримінації.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання
власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання
профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які
мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів,
укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що
входять у сферу їх дії.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

- нормування й оплати праці, встановлення для підприємств
галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати
відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по
мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з
урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп та
категорій працівників галузі (підгалузі);

- установлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій,
пільг у сфері праці й зайнятості;

- трудових відносин;

- умов і охорони праці;

- житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування,
організації оздоровлення і відпочинку;

- умов зростання фондів оплати праці;

- установлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, заборона дискримінації.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, й об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, уключають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Колективний договір на підприємствах укладається між власником (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом.

Колективний договір укладається на всіх підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетенції.

У колективному договорі встановлюють взаємні зобов'язання
сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування й оплати праці, встановлення форми, системи,
розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат,
надбавок, премій тощо);

- установлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов і охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- заборона дискримінації.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори.

Порядок ведення переговорів з питань розроблення, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами й оформляється відповідним протоколом.

Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання.

Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури.

Контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками.

 

 

Соціальний діалог в Україні

Закон України «Про соціальний діалог в Україні» був прийнятий 23 грудня 2010 року. Цей Закон визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення і реалізації державної соціальної й економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців і органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.До сторін соціального діалогу належать: - на національному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус усеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус усеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;- на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;- на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;- на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

Соціальний діалог здійснюють на принципах:

- законності та верховенства права;

- репрезентативності та правомічності сторін та їх представників;

- незалежності та рівноправності сторін;

- конструктивності та взаємодії;

- добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

- взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

- обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

- пріоритету узгоджувальних процедур;

- відкритості та гласності;

- обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

- відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

- обміну інформацією;

- консультацій;

- узгоджувальних процедур;

- колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Обмін інформацією здійснюють з метою з'ясування позицій,
досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних
рішень з питань економічної та соціальної політики.

Консультації проводять за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції.

Сторона-ініціатор направляє іншим сторонам письмову пропозицію із зазначенням предмета консультації та терміну її проведення. Сторони, які одержали таку пропозицію, зобов'язані взяти участь у консультації, спільно погодити порядок і строки її проведення й визначити склад учасників.

Узгоджувальні процедури здійснюють з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів.

Порядок проведення узгоджувальних процедур визначається органами соціального діалогу відповідного рівня, якщо інше не передбачено законодавством або колективними угодами.

Колективні переговори проводять з метою укладення колективних договорів і угод.

За результатами колективних переговорів укладають колективні договори та угоди.

Для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.

За ініціативою сторін можуть утворюватися галузеві (міжгалузеві) тристоронні або двосторонні соціально-економічні ради та інші тристоронні органи соціального діалогу (комітети, комісії тощо).

На локальному рівні для ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів стороною працівників (суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників) та стороною роботодавця (суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця) утворюється двостороння робоча комісія відповідно до закону.

Тристоронні або двосторонні органи соціального діалогу утворюються за спільним рішенням сторін відповідного рівня за ініціативою будь-якої сторони соціального діалогу відповідного рівня.

Після прийняття сторонами рішення про утворення тристороннього або двостороннього органу соціального діалогу та його кількісний склад кожна сторона соціального діалогу самостійно призначає (делегує) для участі в його роботі своїх повноважних представників.

На національному рівні представники сторони органів виконавчої влади в органах соціального діалогу призначаються Кабінетом Міністрів України, на галузевому рівні – рішенням центральних органів виконавчої влади, на територіальному рівні – рішеннями місцевих органів виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Профспілкова сторона і сторона роботодавців, суб'єкти яких підтвердили свою репрезентативність, самостійно визначають порядок обрання (делегування) представників профспілок та їх об'єднань й організацій роботодавців та їх об'єднань до органів соціального діалогу на зібранні повноважних представників організацій і їх об'єднань, що мають право участі в соціальному діалозі відповідного рівня.

Повноваження та організація роботи тристоронніх або двосторонніх органів соціального діалогу регулюються Законом України «Про соціальний діалог в Україні», іншими нормативно-правовими актами, статутами, положеннями та регламентами, що затверджуються цими органами.

 

Контрольні питання

1. Що являє собою соціальне партнерство?

2. Визначте основні принципи соціального партнерства.

3. Назвіть основні суб’єкти соціального партнерства.

4. Яка роль профспілок у соціально-трудових відносинах?

5. Які функції виконує держава в системі соціального партнерства?

6. Назвіть основні завдання організацій роботодавців, об'єднань організацій роботодавців.

7. Назвіть рівні системи колективно-договірного регулювання в Україні.

8. Дайте визначення поняття «соціальний діалог».

 

Література

1. Грішнова О.А Економіка праці та соціально-трудові відносини: підруч. / О.А. Грішнова. – К.: Знання, 2006. – 529 с.

2. Акулов М.Г. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М.Г. Акулов, А.В. Драбаніч, Т.В. Євась та ін.. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 328 с.

4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч.-метод. посібник / [за заг. ред. проф.Є.П. Качана]. – Тернопіль: ТДЕУ, 2006. – 373 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Електронний ресурс]: навч. посібник / О.І. Ілляш, С.С. Гринкевич. – К.: Знання. – 2011. – 476 с.