Тема 8. Соціально-трудові відносини зайнятості

8.1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості.

8.2. Безробіття як соціально-економічне явище.

8.3. Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні.

8.4. Державне регулювання зайнятості в Україні.

 

Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, основаних на їх власності, у тому числі безоплатно.

Зайнятість має економічний, соціальний і демографічний зміст.

Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування.

Соціальний зміст зайнятості відображає потребу людини в самовираженні.

Демографічний зміст зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Згідно з ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії й роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей у суспільному виробництві та пов’язана із забезпеченням масштабів, умов і форм уключення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Вільно обрана зайнятість – реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема й такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб (ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»).

Концептуально виділяють повну, ефективну, раціональну та глобальну види зайнятості.

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Ураховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість у ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу й дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому.

Поєднання повної та ефективної зайнятості створюєраціональну зайнятість. Раціональна зайнятість – це одночасно й економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття.

Глобальна зайнятість – ураховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо.

Зайнятість за характером діяльності – це: робота в організаціях різних форм власності й господарювання; робота за кордоном і на спільних підприємствах; служба в Збройних силах; навчання в денних навчальних закладах; ведення домашнього господарства; індивідуальна трудова діяльність; виховання дітей у сім’ї; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством.

Зайнятість за соціальною належністю: робітники, професіонали, фахівці, службовці, керівники, фермери, підприємці.

Зайнятість за галузевою належністю: у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, на транспорті й у зв’язку тощо).

Зайнятість за територіальною належністю: в окремих регіонах, в економічних районах.

Зайнятість за рівнем урбанізації: у міській місцевості, у сільській місцевості.

Зайнятість за видами власності: державна, приватна, колективна.

Зайнятість за статево-віковою ознакою: виділяють чоловіків та жінок молодь, осіб середнього і похилого віку.

Форми зайнятості – організаційно-правові способи, умови трудового використання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками.

За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість.

Повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником та роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населен­ня, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Вторинна зайнятість виникає тоді коли, крім основної роботи чи навчання, людина має ще додаткову зайнятість.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну й нестандартну зайнятість. Стандартна форма зайнятості пов’язана з традиційними трудовими відносинами (чітке робоче місце, завдання, робочий день, трудовий розпорядок і т.п.).

Нестандартна форма зайнятості потребує спеціального правового регулювання (наприклад, робота на дому, з гнучким режимом роботи тощо).

Зайнятість за легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) та неформальну(не зареєстровану в офіційній економіці). Формальна – зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектора. Неформальна – вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектора економіки тощо.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна – це зайнятість з відносно стабільним місцем робіт. Тимчасова – це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість – це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість – це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою.