Тема 7. Ринок праці та його регулювання

7.1. Поняття та основні складові ринку праці.

7.2. Кон’юнктура ринку праці та взаємодія попиту і пропозиціїі.

7.3. Класифікація та сегментація ринку праці.

7.4. Інфраструктура та регулювання ринку праці. Моделі ринку праці. Гнучкість ринку праці.

 

Поняття та основні складові ринку праці

 

Одними з основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок узагалі – це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну та відбувається зміна його власника. Також поняття ринку означає економічний або географічний простір, у якому відбувається процес товарного обігу, обміну товарів на гроші й навпаки. Ринком називають також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг і регулює відносини між ними.

Відповідно ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями та найманими працівниками.

У загальному розумінні ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Ринок праці – система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства (ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»).

Функціонування ринку праці підпорядковується законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

- суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями,спеціальностями та між галузями й регіонами;

- інформаційної функції – ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

- посередницької – встановлює зв’язок між роботодавцями й найманими працівникам для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі – продажу товару “робоча сила”;

- ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості й відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару “робоча сила” та його суспільної корисності;

- стимулюючої – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

- регулюючої – впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;

- оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції дістають перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і дохід в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

- соціальної – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів.

Основними суб’єктами ринку праці є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець – покупець цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками – держава, профспілки та спілки роботодавців.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція, ціна товару.

Товаром на ринку праці є робоча сила (РС).

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, котрі використовують у процесі виробництва товарів та послуг. Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Ціна товару «робоча сила» на ринку праці виступає у формі ставки заробітної плати, що обумовлена у договорі (контракті), складеному між роботодавцем і тим, хто наймається на роботу. Ринкова ціна праці такої якості складається залежно від співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, однак вона повинна бути не нижчою за встановлений державою прожитковий мінімум.

Попит на працю – це потреба економіки та окремих роботодавців у певній кількості найманих працівників, які володіють певними характеристиками в певний момент часу. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення.

Пропозиція праці – це потреба певної частини працездатного населення в отриманні роботи за наймом. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки й перепідготовки працівників, система оплати праці.

Головними складовими частинами ринку праці є: сукупна пропозиція (Пр) – включає все економічно активне населення і с укупний попит (П) – визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони утворюють сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною й потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць й кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція (ППр) на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці та включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті – неефективні робочі місця. Різниця між сукупним й ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит (ПП) визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.