Тема 10. Організація і нормування праці

10.1. Поняття, зміст і завдання організації праці.

10.2. Поділ і кооперування праці.

10.3. Організація робочих місць.

10.4. Трудовий процес і його раціоналізація.

10.5. Умови праці та фактори їх формування. Охорона і безпека праці. Дисципліна праці.

10.6. Суть і значення нормування праці.

10.7. Об'єкти нормування праці. Режими праці та відпочинку. Класифікація витрат робочого часу.

10.8. Система нормативів і норм праці.

10.9. Методи нормування трудових процесів.

 

 

Поняття, зміст і завдання організації праці

 

В умовах формування соціально зорієнтованої ринкової економікизростає престижність висококваліфікованої та якісної праці й зростаєтрудова активність працівників. Забезпечувати це має раціональнаорганізація праці, оскільки її основною функцією має бути оптимальнепоєднання працівників і засобів виробництва в процесі праці для створеннямаксимальної ефективності функціонування робочих місць, виробничихструктур.В Україні основними законами, які регламентують статус організації праці в країні є: Кодекс законів про працю України (КЗпП України), Закон України «Про зайнятість населення»; Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про охорону праці».

При організації виробництва вирішують усі питання щодо використання обладнання, спеціалізації та комбінування виробничих процесів, організації роботи основних і допоміжних служб (цехів) підприємства, забезпечення виробництва сировиною, енергією, транспортом. Взаємозв’язок організації праці та організації виробництва полягає в тому, що питання організації праці вирішують з урахуванням типу виробництва (одиночне, масове й ін.). Разом з тим, ефективність використання засобів, предметів праці, ритмічність випуску продукції та питання раціонального використання робочої сили залежать від стану організації праці. На всіх рівнях управління виробництвом в умовах ринкової економіки можна виділити економічні й соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та вречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження затрат у процесі виробництва продукції й надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які забезпечували б високий рівень працездатності зайнятих у виробництві, а саме: оптимізація фізичного і психологічного навантаження та працівника, створення сприятливих умов праці, повноцінна оплата праці, підвищення якості праці й трудової дисципліни.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація праці на підприємстві включає в себе такі складові:

- поділ і кооперацію праці;

- організацію та обслуговування робочих місць;

- нормування праці;

- організацію підбору персоналу та його розвиток (перекваліфікація, підвищення кваліфікації, планування кар’єри);

- оптимізацію режимів праці та відпочинку протягом зміни, тижня, місяця;

- організацію оплати та матеріального стимулювання праці;

- раціоналізацію трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

- створення безпечних та сприятливих умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних і психологічних навантажень, формування системи охорони й безпеки праці.

Організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють та визначають зміст організації праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

- науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

- система організації виробництва;

- психофізіологічні фактори та особливості екологічного середовища;

- фактори, пов'язані з характером завдань, які розв’язують у різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Як складова частина організації виробництва організація праці включає вжиття заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили. При аналізі змісту організації праці слід ураховувати особливості виробничого рівня, на якому вона відбувається.

На макроекономічному рівні вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних утрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями та раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі й непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

На мікроекономічному рівні головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці та суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дають змогу науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці розв’язують такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне й безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи та життєдіяльності людини.

 

 

Поділ і кооперування праці

 

Суспільний поділ праці - це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія тощо), які, в свою чергу, поділяють на дрібніші галузі й підталузі.

Технічний поділ праці - це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на низку часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Технічний поділ праці - це вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розв’язання цього завдання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу та кваліфікації працівників, але й збереження змістовності праці, запобігання її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

- функціональний - поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій та участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямах: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці й професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) та допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників). Зміни характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміжних працівників, що займаються налагодження обладнання, інформаційним обслуговуванням і т. ін.

- технологічний - поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва й значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що спричиняє надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, подетальний та поопераційний поділ;

- професійний - поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напряму зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю;

- кваліфікаційний - поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї й тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації - якості роботи (праці) та лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації - розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямі підвищення культурно-технічного і кваліфікаційного рівня працівників та відповідно частки висококваліфікованих працівників у загальній їх чисельності.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили й обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, запобігання монотонності й надмірній втомі.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей та цілей виробництва.

Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Поділ і кооперування праці завжди взаємопов’язані, оскільки без узгодженої праці людей, зайнятих на різних робочих місцях та виробничих ланках підприємства, неможливо забезпечити безперервність виробничого процесу в цілому. Тому й виникають конкретні форми кооперування праці: технологічне, предметне, організаційне кооперування праці.

Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада - це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) й комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт).

 

 

Організація робочих місць

 

Важливим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної та високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженні працівника.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та ін.).

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

- за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);

- за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);

- за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);

- за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);

- за кількістю обладнання, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);

- за специфікою умов праці (стаціонарні й рухомі, підземні й висотні, робочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці та ін.)

Організація робочих місць - це підпорядкована цілям виробництва система заходів для їх оснащення засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговуваннюя, атестації й раціоналізації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером та спеціалізацією робочого місця, його видом та значенням у виробничому процесі.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди відносять: основне технологічне і допоміжне обладнання; організаційне оснащення (оргтехніка, засоби зв'язку й сигналізації, робочі меблі, тара тощо); технологічна оснастка (робочі та вимірювальні інструменти, запасні частини тощо); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини.

Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Однак іншою важливою умовою є раціональне просторове розміщення засобів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити зручність їх обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, хороший огляд робочої зони, безпеку праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робочими місцями, з підлеглими й керівниками. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць – найраціональніше просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, що становлять оснащення робочого місця, та самого працівника.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає вчасне забезпечення його всім необхідним, уключаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне і господарське обслуговування (прибирання, чищення обладнання тощо).

Обслуговування робочих місць здійснюють за такими функціями: підготовча, інформаційна, виробнича, інструментальна, налагоджувальна, енергетична, контрольна тощо. Прогрес у системах обслуговування робочих місць полягає в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування за викликом з місця зупинення виробництва, до науково обґрунтованого стандартного планово-упереджувального обслуговування.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, для пошуку й приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використовується механізм атестації та раціоналізації робочих місць. У ході атестації комплексно оцінюються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості зростання фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дає можливість виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця. В результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з таких рішень: продовжувати експлуатацію без змін; дозавантажити; раціоналізувати; ліквідувати.

Раціоналізація - це приведення в дію резервів поліпшення організації робочих місць, виявлених у ході атестації. Основною метою атестації й раціоналізації робочих місць, як і всіх заходів з їх організації, має бути підвищення ефективності праці та дотримання вимог щодо охорони і безпеки праці.