Ринок праці та його основні категорії.

 

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних за­вдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є робото­давці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та опла­чують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, проф­спілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою під­приємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснаще­ністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й про­позиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропози­цією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормально­го процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Ринок праці в ринковій економіці — це ринок найма­ної праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридичне рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин: 1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця; 2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмового, тобто того, де бо­ротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

До потенційного ринку праці включаються особи, за­йняті в домашньому та особистому підсобному госпо­дарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий ринок праці — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебу­вають у фрикційному, структурному і циклічному безро­бітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебу­вають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та гро­мадських роботах.

До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, но­вого будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях. Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають на­ймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і зале­жить від кон'юнктури ринку (рис. 1.1).

 

 

Рис. 1.1. Модель рівно­важного ринку праці Рис.1.2. «Класичне» безро­біття

На рис. ЧЗ — чисельність зайнятих;

ЗП — заробітна плата;

По — попит на робочу силу;

Пр — пропозиція робочої сили.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Tj) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗГ^). Зростання пропо­зиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.