Історія розвитку макроекономічної науки.

Макроекономіка належить до наймолодших економічних наук. Зрілого рівня вона досягла у 30-ті роки 20 ст., у період після сві­тової економічної кризи, коли набула здатності впливати на еко­номічну практику. Але свій початок макроекономічна наука бере у 16 ст.

У 1576 р. француз Жан Боден (1530—1596) дійшов висновку, що зростання цін (тобто інфляція) виникає внаслідок певної змі­ни у співвідношенні між кількістю грошей і товарів. Це були пер­ші спроби пояснення інфляції на основі кількісної теорії грошей. Пізніше, у 17 ст., дослідження макроекономічного рівня здійснив представник класичної теорії Уільям Петті (1623—1687). Уперше в світовій практиці він зробив розрахунки національного доходу Англії і дослідив вплив системи оподаткування на економіку і розподіл доходів.

Подальшого розвитку макроекономічна наука набула у 16 ст. у дослідженнях школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене (1694—1774) розробив модель економічного кру­гообігу, яка отримала назву «Економічна таблиця». Вона відо­бражала обмін товарами і послугами між основними секторами економіки і класами суспільства, що давало загальне уявлення про механізм функціонування економіки в цілому.

Розробляючи економічну таблицю, Ф. Кене спирався на такі два принципи:

 

Економічний кругообіг має відбуватися згідно з «природним порядком» без зовнішнього, тобто державного, втручання. Це оз­начає, що Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

 

Порівнювання економічного кругообігу з кругообігом лю­дини привело Ф. Кене до думки про можливість виникнення пев­них порушень в економічному кругообігу за аналогією з хворо­бами, які виникають у людини.

Згідно з класичною теорією, здатність ринку до саморегулювання, до підтримання так званого природного порядку в економіці забез­печується за допомогою цінового механізму. Найяскравішим пред­ставником класичної теорії був А. Сміт, який виділяв два види цін: 1) природну ціну, покликану покривати витрати на виробни­цтво і забезпечувати середню норму прибутку; 2) ринкову ціну, за якою товар фактично продається на ринку.

Згідно з класичною теорією регулювальна роль цін в економі­ці реалізується через відхилення ринкової ціни від природної під впливом попиту і пропозиції. Якщо в якійсь галузі попит пере­вищує пропозицію, то ринкова ціна відхиляється вгору від при­родної. Внаслідок цього забезпечується прибуток на рівні вищо­му, ніж середня норма, що спонукає капітал переміщуватися у високоприбуткову галузь. І навпаки, якщо в якійсь галузі попит скорочується відносно пропозиції, то ринкова ціна відхиляється вниз від природної, а прибуток стає меншим, ніж середня норма, внаслідок чого капітал вилучається з малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу забезпечують розподіл ресур­сів між окремими галузями відповідно до суспільних потреб. У такий спосіб ринок автоматично через ціновий механізм підтримує тенденцію до рівноваги і забезпечує повну зайнятість в економіці.

Проте світова економічна криза 1929—1933 рр., яка ввійшла в історію під назвою «Велика депресія», не підтвердила головне положення класичної теорії про здатність ринку до швидкого усунення економічних диспропорцій і забезпечення повної за­йнятості. Це викликало необхідність розроблення нової економічної теорії. її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946), а його теорія дістала назву кейнсіанської.

Центральним пунктом теорії Кейнса є положення про те, що економіка з ринковими відносинами не володіє здатністю до швидкого саморегулювання. Кейнс показав, що в ринковій еко­номіці може одночасно існувати рівновага і неповна зайнятість. На його думку, економічна криза такої глибини як Велика депре­сія не може бути швидко подолана лише за допомогою ринкових сил. Для її подолання держава має здійснювати стабілізаційну політику, впливаючи на загальний попит за допомогою бюджет­но-податкових і монетарних інструментів. Свої погляди на проб­леми регулювання економіки Кейнс виклав у книзі «Загальна те­орія зайнятості, процента і грошей» (1936).

Протягом кількох десятиліть (до початку і після закінчення Другої світової війни) популярність політичних рекомендацій Кейнса зростала в усьому світі. В цей період панувала віра в те, що держава здатна подолати економічні спади, використовуючи бюджетно-податкові та монетарні важелі. Але в 70-х роках XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди може принести бажаний результат. Багато країн уперше зустрі­лися зі стагфляцією — поєднанням інфляції і стагнації економіки (остання означає низькі або від'ємні темпи економічного зрос­тання). Рецепти кейнсіанської теорії виявилися непридатними для вирішення цієї проблеми, що істотно підірвало довіру до неї.

В умовах зниження авторитету кейнсіанської теорії почали ін­тенсивно розвиватися альтернативні варіанти економічної теорії. Опоненти кейнсіанської теорії висунули тезу про те, що голов­ною причиною економічної нестабільності є активна політика дер­жавного втручання в економіку. Серед альтернативних теорій найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціо­нальних очікувань, теорія економіки пропозиції, теорія реального ділового циклу.

Прихильники монетаристської теорії виступили на підтримку основного положення класичної теорії про те, що ринкова еконо­міка є саморегулюючою і не потребує державного втручання. Згід­но з монетаристською теорією економічна нестабільність значною мірою є результатом нестабільних темпів грошової емісії. Тому її прихильники вважають, що для забезпечення економічної стабіль­ності потрібно дотримуватися стабільних темпів зростання гро­шової маси.

У 70-ті та 80-ті роки XX ст. монетаристська контратака на кейнсіанські ідеї була підтримана прихильниками теорії раціональних очікувань. Згідно з цією теорією економічні суб'єкти здатні діяти раціонально, тобто у своїй поведінці враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон'юнктурі та економічній політиці держави. За цих умов відпадає необхідність державного втручання в економіку, яка здатна стабільно функціо­нувати на умовах ринкового саморегулювання.

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, оскільки головну увагу вона зосе­реджує на сукупному попиті й недооцінює необхідність регулю­вання сукупної пропозиції. На їхню думку, фіскальна політика, передусім її податковий механізм, може впливати на економічне зростання й через сукупну пропозицію.

На думку прихильників теорії реального ділового циклу, при­чини економічної нестабільності знаходяться не в сфері попиту або економічної політики, а в технологічних шоках. Згідно з цією теорією, збурення в економіці — це об'єктивна реакція на зміни у технологічній базі виробництва, які відбуваються нерівномірно.

Отже, макроекономіка як наука не стоїть на місці, а постійно розвивається. При цьому зміни, що відбуваються в ній, стосу­ються як суті окремих питань, так і відповідей на ці питання. Зміни відбуваються за двома напрямами. По-перше, в макроекономіці, як і в будь-якій науці, постійно розробляються нові тео­ретичні положення, які витісняють застарілі, що не витримали перевірки практикою; по-друге, причинно-наслідковий механізм функціонування економіки теж постійно розвивається, що поро­джує нові питання і вимагає на них наукових відповідей.

Контрольні запитання

1. Які основні завдання покликана вирішити макроекономічна теорія?

2. Що є предметом вивчення макроекономіки?

3. Що є об’єктом вивчення макроекономіки?

4. Назвіть та охарактеризуйте основні моделі змішаної економіки.

5. Назвіть основні теорії макроекономіки.

6. Охарактеризуйте типи економічних систем.