Альтернативні теорії макроекономічного регулювання, їх практична функція.

Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва – «стагфляція». Кейнсіанські рекомендації в нових умовах показали свою неефективність. Це призвело до виникнення альтернативних теорій. Серед них можна виділити монетариську теорію, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.

Монетариська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідмен. На відміну від кейнсіанців, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ), то в основі монетариської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою: , де М – грошова маса; V – швидкість обертання грошей; Р – рівень цін; О – фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна політика. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність.

Монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною, отже, зміну її можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетариської формули відіграє грошова маса. Тобто між грошовою масою і номінальним ВВП існує пряма залежність – держава може впливати на грошову масу і регулювати номінальний ВВП.

Монетаристи вважають: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими ж темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП.

Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Вона містить в собі обґрунтування рекомендацій економічній політиці і в першу чергу податковій.

Згідно з кейнсіанською теорією, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію.

Прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків збільшить доход і заощадження. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці.

Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, тощо. Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП.

Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття.

Теорія раціональних очікувань спирається на логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Прихильники її виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни в економіці, отже спроможні приймати рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.

Саморегулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці через ринковий механізм без державного втручання. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки є висококонкурентними. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються.

На думку опонентів теорії раціональних очікувань, вона має два найбільш уразливих елементи:

1. Спроможність економічних суб'єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування допускають значні помилки навіть керівні діячі і спеціалісти.

2. У реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто конкурентними. Підприємницькі монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до змін у ситуації.

Перелічені альтернативні теорії макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про складний механізм функціонування економіки. Досвід показує, що сьогодні неможливо суворо дотримуватися лише кейнсіанської теорії, відповідно до якої фіскальні засоби є головними, а гроші відіграють другорядну роль. І навпаки, буде помилкою, якщо віддавати перевагу тільки монетариській теорії, за якою гроші відіграють вирішальну роль.

Світова практика засвідчує, що в процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.

Є сенс і в теорії економіки пропозиції, відповідно до якої ціни, зайнятість і безробіття залежать не просто від сукупного попиту, а від його співвідношення із сукупною пропозицією.

В умовах стагфляції сукупна пропозиція має бути пріоритетним об'єктом державного регулювання економіки. Тому застосовуючи фіскальні засоби з метою впливу на сукупний попит, держава не повинна залишати поза увагою сукупну пропозицію. Неможливо ігнорувати і теорію раціональних очікувань, оскільки поведінка економічних суб'єктів залежить не лише від реальних змін в економічній кон'юнктурі, а й від того, як вони сприймають ці зміни і можуть їх передбачати.

 

Контрольні запитання.

1. Яка роль держави в регулюванні економіки?

2. Чому ринок не спроможний регулювати всі економічні процеси?

3. В чому суть класичної теорії макроекономічного регулювання?

4. Які аргументи класичної теорії заперечуються кейнсіанцями?

5. В чому полягає суть теорії економіки пропозиції?

6. Яке рівняння лежить в основі монетариської теорії?

7. Які економісти є прихильниками монетариської теорії?

8. Що є недоліком теорії раціональних очікувань?

 

 

 

 

ТЕМА 8. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

 

Програмні питання для теоретичної підготовки

 

1. Суть та класифікація фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика.

2. Фіскальна політика, спрямована на пропонування. Крива Лаффера та можливість її практичного застосування.

3. Фіскальна політика та бюджетний дефіцит.

Література [1, 5, 7, 24, 26, 29, 38, 49, 52, 55, 57, 61, 68, 69, 84, 88, 93, 104, 124, 136].

Т е р м і н и і п о н я т т я д о т е м и

Податкова система, податки, податковий тягар, види податків, теорія економіки пропозиції, крива Лаффера, державний борг, збалансований бюджет, внутрішній борг, зовнішній борг, автоматичні стабілізатори, державні доходи, дотації, бюджетний дефіцит, дискреційна політика, державний кредит, фіскальна політика, державні видатки.