Фіскальна політика та бюджетний дефіцит.

 

Фіскальна політика формується парламентом країни, який затверджує державний бюджет, а реалізується урядом і перш за все міністерством фінансів.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність: державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його струк­тура та співвідношення між державними заходами і витра­тами.

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюд­жет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан дер­жавного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

Ми розглядали фіскальну політику лише в межах її стабілізаційної функції, тобто як вона впливає на основні параметри економічного розвитку, і насамперед на ВВП. З цього боку її ефективність залежить від того, якою мірою вона сприяє наближенню економіки до параметрів повної зайнятості. Тепер настала черга розглянути фіскальну політику з іншого боку — як вона використовує дер­жавний бюджет, тобто з якими наслідками для державного бюджету вона виконує стабілізаційну функцію.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно, неминучим наслідком такої політики є виникнення бюд­жетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримую­чу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати дер­жавні закупки і підвищувати чисті податки, або застосову­вати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Але слід зазначити, що стан державного бюджету зале­жить не лише від дискреційних заходів фіскальної полі­тики. Іншим фактором, який на неї впливає, є циклічні коливання в економіці. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Це викликається змен­шенням чистих податків внаслідок автоматичного скоро­чення податкових надходжень до бюджету і збільшенням трансфертних витрат. Під час піднесення економіки вини­кають протилежні наслідки.

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного саль­до можна записати таким чином: БС=ЧП-ДЗ.

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БС_ф) — це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

БСф = (ВВП_ф * СКП) - ДЗ,

де СКП — середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП; (ВВП_ф * СКП) — чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БС_п) — це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості Вона показує яка могла бути різниця між доходами і витратами держав­ного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БС_п = (ВВП_д *СКП) - ДЗ.

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюд­жетне сальдо, можна зробити два висновки.

Перший — циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БС_п). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенцій­ним бюджетним сальдо: БС_п = БС_ф – БС_п.

Другий — оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюд­жет, то завдяки цьому воно дістає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості фіскальна політика має бути стиму­люючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне збіль­шуватися від'ємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшуєтеся позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційну функцію: державні закупки занижені або чисті податки завищені. В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшуватися. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується від'ємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізацій­ної функції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо. Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного дефіцитом сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого — це викликає від'ємне збільшення бюджетного сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту.

Виникає питання — чи може дискреційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету? Щоб відповісти на це питання, слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету :

а)щорічного балансування;

б)циклічного балансування;

в)функціональних фінансів.

Концепція щорічного балансування бюджету ґрунтується на таких засадах:

— економічні суб'єкти діють завжди раціонально і адекватно оцінюють як поточні, так і майбутні події;

— будь-які борги мають бути повернені;

— приріст боргів держави у поточному періоді обу­мовлює приріст податків у майбутньому, оскільки іншо­го (відмінного від податків) доходу держава не має.

Цю концепцію називають рікардіанською. Вона була панівною аж до XX ст. Щорічне балансування бюджету було обов'язковим. І тільки війни, тривалий голод у зв’язку з неврожайними роками та руйнівні стихійні лиха змушували уряди перевищувати витра­ти над доходами за рахунок запозичень.

Концепція щорічного балансування бюджету запе­речує стабілізаційний вплив фіскальної політики на економіку. Згідно з цією концепцією зростання дер­жавних витрат не стимулює зростання сукупного по­питу через ефект витіснення, а зниження податків призводить не до зростання споживчих витрат домогосподарств, а до зростання заощаджень у зв’язку з очіку­ванням зростання податків у майбутньому.

Концепція циклічного балансування бюджету ґрунтується на таких засадах: бюджет є важливим інструментом політики держави і тому дефіцити в періоди зменшення обсягів національного виробництва стимулюють сукупний попит, а в період стрімкого збільшення виробництва (бюджетний надлишок (профіцит)) стримують зростання сукупного по­питу, упереджаючи бум.

Ця концепція визнає необхідність балансування бюджету в ході економічного циклу. Вважають, що така політика дає можливість згладити амплітуду циклічних коливань на 30—35 %.

Концепція функціональних фінансів ґрунтується на таких засадах:

— головним завданням держави є стабілізація еко­номіки, а не збалансування бюджету;

— державного боргу не слід остерігатися, якщо є довіра до держави та чітко працює фінансова система.

Пояснюється сказане тим, що:

— державний борг не обов'язково повертати, оскі­льки обсяг цінних паперів держави зростає і їх купу­ють практично всі інвестори, тому його можна реінвестувати;

— держава може збільшити грошову масу для змен­шення боргового тягара;

— держава може підвищити податки для збільшен­ня доходів бюджету.

Концепція функціональних фінансів сьогодні є те­оретичною основою фіскальної політики багатьох країн світу. Але на розгляд виноситься те саме питання: якої межі може сягнути бюджетний дефіцит і державний борг, не загрожуючи економічній стабільності? Безумов­ним є факт, що державний борг є небезпечним для держави, якщо процентні виплати настільки значні, що спричиняють зростання бюджетного дефіциту.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позич­ки, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національ­ний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зрос­танням товарної маси, і за допомогою певного кредит­ного механізму фінансує уряд.

Приріст державних витрат, здійснений за рахунок бюд­жетного дефіциту, за умов їх ефективного використання, через певний час може викликати збільшення виробницт­ва. Завдяки цьому автоматично зростуть податкові надход­ження до бюджету і його дефіцит самоліквідується. Але це не означає, що дефіцитне фінансування є чарівною палицею. Його застосування породжує проблему міжчасового бору. Так, перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту є неінфляційними, але створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викликає у майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних витрат. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною і тому породжує інфляційний податок у поточному періоді.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування — гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбіль­шою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, розкручує спіраль ціни — заробітна плата, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит. З метою обме­ження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційне закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.

Державні позички є менш загрозливим для економіки джерелом фінансування бюджетних дефіцитів. Але й вони спричинюють певний негативний вплив на економіку. По-перше, в гострих кризових ситуаціях уряд застосовує примусове розміщення державних цінних паперів і таким чином порушує ринкову мотивацію до інвестиційної діяльності з боку суб'єктів приватного сектора економіки. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами державних цінних паперів, то це збільшує попит на ринку кредитних ресурсів, підвищує відсоткову ставку і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Державні позички, які з часом накопичуються, створю­ють державний борг, величина якого визначається як сума отриманих позичок за мінусом повернених позичок. Дер­жавний борг потрібно повертати з відсотками. Якщо він досягає великих розмірів, то може виникнути «вибухове» збільшення відсоткових виплат. У такому випадку вели­чина коштів, які необхідні для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться в головну статтю витрат державного бюджету. Це може пос­тавити уряд перед необхідністю звернутися до нових позичок або до підвищення податків. Якщо контроль над державним боргом втрачається, то в кінцевому підсумку держава змушена вдатися до грошово-кредитної емісії з відповідними наслідками.

Отже, безболісних джерел фінансування бюджетній дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

 

Контрольні запитання.

1. Дайте визначення фіскальної політики.

2. Що собою являє дискреційна фіскальна політика?

3. Як працюють автоматичні (вмонтовані) стабілізатори?

4. Які основні функції виконує фіскальна політика?

5. Які економічні закономірності відображає крива Лаффера та яка її поведінка в короткостроковому і довгостроковому періоді?

6. Розкажіть про методи скорочення зовнішньої заборгованості. Якому з методів Ви надали б перевагу і чому саме?

7. Яких заходів вживає уряд, проводячи стимулюючу фіскальну політику?

8. Що собою являють національні заощадження?

9. Які концепції регулювання державного бюджету Вам відомі?

10. Чи може державний борг привести державу до банкрутства?