Фінансова політика – складова частина економічної політики.

Фінансова політика

це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнень поставлених цілей.

Основна мета фінансової політики

оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними верствами населення, територіями країни. Має забезпечуватись стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Головне завдання фінансової політики

Забезпечення відповідними фінансовими ресурсами, реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Бюджетна

Податкова (фіскальна)

Грошово-кредитна

Фінансовий контроль

Валютна

Політика управління фінансами

Страхова

Інвестиційна

Митна

Фінансова політика

Бюджетна політика – це комплекс юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організація бюджетного контролю.

Податкова (фіскальна) політика – це система заходів держави в галузі оподаткування. Основними цілями фіскальної політики є: -подолання спаду виробництва і стабілізація економіки; -стимулювання розвитку пріоритетних сфер виробництва; -стримування інфляційних процесів; -забезпечення достатніх надходжень до бюджету для фінансування соціальних програм; -створення капіталістичних умов для стимулювання активності розвитку підприємства.   Фіскальна політика може бути: -дискреційна (активна); -автоматична (пасивна).

Грошово-кредитна політика (монетарна) – це комплекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а також сукупність економічних методів спрямованих на управління кредитного капіталу. НБУ здійснює монетарну політику з метою впливу на грошову масу обігу, на обсяги кредитування, на темпи інфляції, на стан платіжного балансу. Об’єктами монетарної політики є:маса грошей, ставка процента, валютний курс, швидкість обігу грошей.

Інвестиційна політика – це політика, пов'язана з державними та приватними інвестиціями на розвиток тих галузей і окремих підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес. Держава має заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та ін.).

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюють держава та міжнародні валютно-фінансові організації. Регулювання курсу національної валюти відбувається за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, що впливають на попит і пропозицію національної валюти й іноземних валютних цінностей у країні.

Фінансова політика держави в галузі страхування полягає у законодавчому та нормативно-правовому регулюванні страхової діяльності, залученні страхового ринку до вирішення важливих фінансових питань соціального страхування, створенні цільових резервів для компенсації неспроможності окремих страхових компаній виконати зобов'язання за договорами страхування життя, здійсненні державного нагляду за фінансовою діяльністю страховиків.

Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим. Митна політика може реалізовуватися у формі протекціонізму (політики, спрямованої на захист та стимулювання розвитку вітчизняної економіки) і вільної торгівлі (політики, спрямованої на скасування обмежень у сфері зовнішньоекономічної діяльності) з використанням тарифних інструментів регулювання.

Політика щодо управління фінансами становить систему заходів стосовно здійснення фінансового менеджменту з організації органів управління, діяльності й вироблення рекомендацій. Ефективність фінансової політики держави тим вища, чим повніше у ній враховуються об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси суспільства загалом і його складових, історичні умови й сучасні особливості.

Фінансовий контроль — специфічний вид діяльності, що здійснюється всіма ланками державної влади й управління, а також недержавними структурами стосовно забезпечення на основі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у країні.

Фінансова політика (залежно від тривалості періоду та характеру завдань)

Фінансова тактика

Фінансова стратегія

Фінансова політика (залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин)

Фінансова тактика — поточна політика, спрямована на розв'язання конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, котрі не суперечать прийнятій стратегії.

Фінансова стратегія — дії держави щодо стратегічного розвитку її фінансової системи; загальний напрям і методи досягнення поставленої мети, спрямована на вироблення цільових програм, для реалізації яких потрібні час і великі фінансові ресурси. Це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально - економічного розвитку країни.

Жорстка регламентація

Політика мінімальних обмежень

Помірна регламентація

Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи.

Має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвитоксуспільства.

Спрямована на формуваннямаксимальноїзаінтересованостісуб’єктівпідприємницькоїдіяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.

Фінансова політика (залежно від завдань, на розв’язання яких вона спрямована)

Політика стабілізації

Політика економічного зростання

Політика стримування ділової активності

Фінансова політика (залежно від характеру реалізації)

Дискреційна

Недискреційна

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, направлених на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі або стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, яка складається на певний час в економіці і фінансах.

Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів - "вмонтованих стабілізаторів", які автоматично регулюють ситуацію в економіці. Функції "вмонтованих стабілізаторів" виконують, насамперед, податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії.

2. Суть фінансового механізму і його складові елементи.

Фінансовий механізм

- сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів з допомогою якого забезпечується процес суспільного відтворення(здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання, створюються і використовуються фонди грошових коштів)

Фінансовий механізм

Директивний. Розробляється для таких фінансових відносин, в яких держава бере безпосередньо участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного процесу, фінансове планування. Інколи, цей механізм розповсюджується і на інші види фінансових відносин, в яких держава участі не бере.

Регулюючий. Визначає основні правила для фінансових відносин в конкретному секторі відносин, в якому безпосередньо не зачіпаються інтереси держави. Цей фінансовий механізм бере участь в організації фінансових відносин на приватних підприємствах, а держава тільки встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів на основі законодавства. Підприємство ж після сплати податків і обов’язкових платежів самостійно розробляє форми та види грошових фондів та напрями їх використання.

Фінансовий механізм

Фінансові методи

Планування Прогнозування Фінансування Інвестування Кредитування Оподаткування Страхування Оренда Лізинг Матеріальне стимулювання Заставні операції Фондоутворення

Фінансові важелі

Прибуток Дохід Фінансові санкції Ціна Орендна плата Відсотки Дивіденди Інвестиції Курси валют/цінних паперів Амортизаційні відрахування Вклади Преференція …

Правове забезпечення

Конституція України Закони України Укази Президента України Постанови уряду Накази та інструкції міністерств та відомств Статут юридичної особи (суб’єкта господарювання)

Норми Нормативи Інструкції Методичні вказівки Інша документація

Нормативне забезпечення

Інформаційне забезпечення

Статистична Економічна Фінансова Комерційна Інша інформація

Фінансовий метод визначають як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фінансових ресурсів та ринкових комерційних відносин, пов'язаних зі зміною витрат і результатів, матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та застосуванні грошових фондів.

Фінансовий важіль — засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, відсоткові ставки з кредитів, депозитів, облігацій та ін.

Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи й інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, здійснити єдину політику в сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.

До нормативного забезпечення належать інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.

Інформаційне забезпечення складається з різної статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє й фінансовим ринком.