Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1 етап 30-і – поч.50 – х рр. В колишньому СРСР склалась і закріпилася система обліку у формі БНГ
2 етап 50-60-і рр. У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: - СНР – в капіталістичних країнах; - Баланс народного господарства - в соціалістичних країнах.
3 етап 70-і рр. – практично всі країни світу використовують СНР.

 

Система національних рахунків (СНР)— це система взаємо­пов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описуван­ня та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової еконо­міки,її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

 

• всі господарські суб'єкти,які беруть участь в економічному процесі:
юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії,
органи державного управління тощо) та домогосподарства;

 

• всі економічні операції,пов'язані з виробництвом, розподілом і пере­
розподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами еко­номічного процесу;

• всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

2. Основні показники макроекономічних вирівнювань.

 

Головним показником при розробці СНР, основним показником резуль­татів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт
(ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг,
вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді
на економічній території країни.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

• у випадку підприємств (фірм) — центр інтересів міститься на тери­торії тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприєм­ства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території
певної країни, у відповідності із СНР,вважаються її резидентами, навіть
якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців.
Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні
компанії) не єрезидентами економікитієї країни, де розташована головна компанія;

• щодо фізичних осіб — резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До рези­дентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалеж­но від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі вироб­ництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за корот­костроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.

Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового національно­го продукту (ВНП).У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП нази­вається валовим національним доходом (ВНД). Нова термінологія, проте, не змінює суті.

Взаємозв’язок між ВВП та ВНП (ВНД) має такий вигляд:

	ВВП + Доходи, які отримали резиденти із-за кордону у зв’язку із їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – Доходи, сплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни(оплата праці, проценти, дивіденди) = ВНП(ВНД).

 

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами. Тому можна сказати, що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країн. Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати роз­виненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.

Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важли­вий макроекономічний показник - валовий національний використовува­ний доход (ВНВД):

	ВНД + Трансферти, отримані з-за кордону – Трансферти, сплачені за кордон= ВНВД

Розглянемо особливості та принципи розрахунку макропоказників у СНР:

 

1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між національною та вітчизняною "основами" реєстрації показників. Тому й розрізняють показники валового внутрішнього продукту та валового націо­нального доходу.
2) Друга особливість, друге правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, — це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції.
3) Наступний принцип — це чітке розмежування категорій запасу і потоку.
4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку — ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі.
5) П'яте питання, яке заслуговує на увагу: в СНР для розрахунку загаль­ної вартості виробництва використовують ринкову цінутоварів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.
6) Ще один принцип, який важливо знати: при розрахунку ВВП врахо­вується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів: перепродаж товарів; чисто фінансові операції.

 

Чисто фінансові операції поділяються на:

 

• державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють
односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і
безоплатний характер;

• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком вироб­ництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

• операції з цінними паперами (купівля—продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перероз­поділ власності).

Залежно від головних цілей та функцій всі інституційні оди­ниці, які є резидентами країни, об'єднуються у п'ять секторів:

— нефінансові корпорації;

— фінансові корпорації;

— органи загального державного управління;

— домашні господарства;

— некомерційні організації, що обслуговують домашні госпо­дарства.

Сектор «Нефінансові корпорації» — інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів і нефінансових послуг на рин­кових засадах, тобто з метою їх продажу за цінами, що покрива­ють витрати на виробництва і дають прибуток. До цього сектору входять приватні, державні та спільні підприємства, а також асо­ціації підприємств, торгові палати тощо.

Сектор «Фінансові корпорації» — інституційні одиниці, які на комерційній основі займаються фінансовим посередництвом або допоміжною фінансовою діяльністю. До них належать комерцій­ні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо.

Сектор «Загального державного управління» — інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і здійснення регуляторної діяльності в економіці надають і неринкові послуги для індивідуального чи колективного споживання та перерозподіляють доходи і багатство. До цього сектору належать органи державного управління центрального та місцевого рівнів, некомерцій­ні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди.

Сектор «Домашні господарства» — інституційні одиниці, що об’єднують фізичних осіб, основною функцією яких є споживан­им, а також некорпоративна виробнича діяльність (дрібні ферми, невеликі магазини, майстерні тощо).

Сектор «Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства» — інституційні одиниці, створені окремими гру­пами домашніх господарств для забезпечення їхніх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг. Основними ресурсами цих установ є добро­вільні внески домашніх господарств.

Для врахування результатів економічних відносин резидентів з нерезидентами в системі національних рахунків виділяється окремий сектор — «Решта світу».

У СНР облік операцій здійснюється за допомогою рахунків. Рахунок — це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший — ресурси, або зміна у зобов'язаннях; другий — використання, або зміна в активах.

Всі рахунки можна класифікувати на окремі групи. В СНР-93 розрізняють такі групи національних рахунків:

— для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

— для секторів економіки;

— для галузей економіки;

— для окремих економічних операцій.

Центральне місце в СНР посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні ра­хунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, первинного розподілу оду, вторинного розподілу доходу, використання наявного оду та скоригованого доходу. Рахунок виробництва відображує ресурси, які є результатом виробництва в поточному періоді, та їх використання.

Рахунки нагромадження включають: рахунок капіталу, фінансо­вий рахунок, рахунок інших змін в актинах і пасивах

Методи розрахунку ВВП

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

Сума валового випуску по кожній галузі – сума проміжного споживання = Сума доданої вартості.

 

 

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отри­маний показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до­дану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витративсіх економічних аґентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП = Y=C+I+G+NX

де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

I — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

•будівництво будинків і споруд,

•придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

•створення товарно-матеріальних запасів,

•амортизацію,

•а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі дер­жавні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NX — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом.

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й не­прямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відраху­ванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за
якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

• винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також
внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

• рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухо­мості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

• чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від
інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

• доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

• прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три скла­дові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розра­хунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.