Класифікація за типами розрізняє екстенсивне та інтенсивне економічне зростання.

Сутність екстенсивного типу економічного зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або екстенсивний тип.

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології – науково-технічний прогрес.

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Кожний з факторів економічного зростання вимірюється різними показниками (табл. 12.1).

 

 

Таблиця 12.1

Показники факторів економічного зростання

Фактори зростання	Кількісні показники фактора	Заходи повного використання та підвищення ефективності	Показник ефективності використання
1.Природні ресурси	Показник для кожного конкретного виду	Комплексна і глибока переробка	Ресурсомісткість продукції
2. Трудові ресурси	Чисельність населення в працездатному віці	Підвищення рівня освіти, поліпшення здоров’я, вдосконалення організації праці	Продуктивність праці
3. Основний капітал	Вартість	Вдосконалення організації виробництва	Фондовіддача
4. Науково-технічний прогрес	Витрати на нову техніку, технології тощо	Розвиток сфери наукових досліджень та дослідницько-конструкторських розробок, впровадження їхніх результатів	Підвищення ефективності суспільного виробництва

Збільшення реального продукту і доходу можна одер­жати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей. Побудова цієї кривої визначається тим фактом, що обмеженість ресурсів суспільства обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього, будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. 12.1 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

 

Рис. 12.1. Крива виробничих можливостей

Рис. 12.2. Економічне зростання та крива виробничих можливостей

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис. 12.1 показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення A₁B₁, до положення А₂Б₂ (рис. 12.2). Причому положення А₂Б₂ визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Зображене на рис. 12.2 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості.

Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво може не здійснюватися в більшому обсязі.

За допомогою кривої виробничих можливостей можна простежити залежність між обраними в поточному періоді альтернативами і майбутніми можливостями економіки. На рис. 12.3,а і 12.3,б зображено дві ситуації: якщо суспільство обирає в поточному періоді таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, більше економічне зростання (рис. 12.3,а); але якщо в суспільстві поточні пріоритети надаються споживчим товарам, то майбутнє економічне зростання хоча і можливе, однак відбувається значно нижчими темпами, ніж за умов першої альтернативи (рис. 12.3,б).

Рис. 12.3. Поточні альтернативи і майбутні можливості економіки

а) пріоритет інвестиційних товарів

б) пріоритет споживчих товарів

Отже, крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

Як уже зазначалось, найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов'язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку – одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі – до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші. Це виражається в тому, що державне втручання в приватний бізнес з метою поліпшення охорони навколишнього середовища чи безпеки праці вимагає відповідного відволікання ресурсів не на виробничі цілі. Це зменшує можливості розширення інвестицій в основні фонди. Але слід зазначити, що підвищення безпеки праці, поліпшення навколишнього середовища уповільнює зростання продуктивності праці, з одного боку, а з іншого – внаслідок факторів економічного зростання підвищується продуктивність праці, що створює передумови для збільшення ресурсів на ці цілі.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам'ятати, що це призведе до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.

 

2. Модель економічного зростання Домара-Харрода.

 

Для всіх неокейнсіанських моделей економічного зростання характерно:

а) всі вони в основу беруть умову ефективного сукупного попиту, який визначається рівнем доходу.

б) основним фактором економічного зростання вважають інвестиції, бо від нагромадження капіталу залежить рівень доходу і, відповідно, об’єм сукупного попиту.

Перша спроба це доказати була здійснена Роєм Харродом і Євсеєм Домаром. Їх думки подібні, тому часто кейнсіанську модель називають „модель Харрода - Домара”.

Кейнс пропонував в умовах кризи перевиробництва створити додатковий платоспроможний ефективний попит, а не викидати на ринок додаткову товарну масу (згадайте ефект мультиплікатора). Він це пропонував і тому, що потужності недовикористовувалися.

Домар доповнив Кейнса. У нього інвестиції являються не тільки фактором для утворення доходів, але і фактором створення потужностей і відповідно зростання виробництва і пропозиції товарів. Збалансований стан економіки формується тоді, коли національний дохід (сукупний попит) дорівнює виробничим потужностям, які в свою чергу представляють загальну пропозицію. На основі систем рівнянь він розрахував як повинні зростати інвестиції, щоб темп приросту доходу дорівнював темпу приросту виробничих потужностей. Але тісно пов’язав при цьому схильність до заощадження і продуктивність інвестицій.

Звідси випливає важливий висновок для економічної політики: тільки постійне зростання акумуляції капіталу (ріст інвестицій) забезпечує в масштабі суспільства динамічну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Для підтримання збалансованого зростання інвестицій держава може впливати на долю заощаджень в національному доході або ж на темп технічного прогресу (продуктивність капіталу).

Таким чином модель Е.Домара досліджує двояку роль інвестицій: в розширені сукупного попиту і в збільшенні виробничих потужностей (сукупної пропозиції) в часі і повністю базується на використанні мультиплікатора.

Р.Харрод досліджує траєкторію зростання економіки і в основу своєї ідеї поклав теорію акселератора (прискорювача), яка дозволяє визначити відношення приросту інвестицій від приросту доходу. І Кейнс і Домар оперували тільки так званими автономними (незалежними від доходу) інвестиціями, пов’язаними з відповідною державною політикою, в той час Р.Харрод оперує похідними (індукованими) інвестиціями, які викликані зростанням національного доходу.

Принцип акселератора розвивали на початку ХХ століття французький економіст А.Афтальон і американський економіст Дж. Кларк. Коефіцієнт акселерації – технічна величина, що залежить від типу технічного прогресу.

Модель Харрода - Домара не дуже широко описується в сучасній літературі, тому, що вона більш – менш адекватно описувала реальні процеси економічного зростання в першій половині ХХ століття, коли головні зусилля в розвитку виробництва зосереджувались на збільшенні виробництва і створенні нових виробничих потужностей. В другій половині 50-х – 70-х років перспективи розвитку виробництва більше стали визначатися впливом на нього якісних змін, що знайшло відображення в неокласичних теоріях економічного зростання.