Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів.

Вільна торгівля — це політика лібералізації зовнішньоторго­вельних відносин, усунення будь-яких перешкод на шляху інозем­них товарів.

Вільна торгівля сприяє конкуренції на внутрішніх ринках, зму­шує підприємців вводити інновації, забезпечує більш широкий вибір товарів для споживачів і дає можливість фірмам повністю викорис­товувати порівняльні переваги. Таким чином, вільна торгівля підви­щує життєвий рівень країни.

Протекціонізм і вільна торгівля в чистому вигляді не існують. Як правило, в зовнішньоторговельній політиці будь-якої країни тен­денції лібералізації та протекціонізму виявляються одночасно. Але на кожному конкретно-історичному етапі розвитку одна з них пере­важає. Наприклад, у XIX ст. після початку промислової революції Великобританія почала освоювати нові зовнішні ринки, а Франція все більше замикалась у рамках політики протекціонізму. Після другої світової війни в міжнародній торгівлі виявляються тенденції лібералізації, а в 30-ті роки в зовнішньоторговельній політиці пану­вав протекціонізм.

Залежно від змін у світовому господарстві деякі країни нео­дноразово змінювали свою зовнішньоторговельну політику. Наприк­лад, США в період боротьби за незалежність використовували про­текціоністські заходи, щоб захистити свої ринки від дешевих англ­ійських товарів. В 40-ті роки XX ст. США, ставши могутньою еко­номічною державою, почали виступати за вільну торгівлю.

Регулювання зовнішньоторговельних відносин здійснюється за допомогою різних інструментів. Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи безпосе­редньо пов'язані з митними зборами. Мито — це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при пересіченні товаром митниці і при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортова­них) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторго­вельного обороту.

Митний тариф — це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті.

Митні тарифи залишаються найважливішим інструментом зовнішньотор­говельної політики, проте в останні роки їхня роль суттєво зменшилася. Але це не значить, що послабився ступінь впливу держави на міжнародну тор­гівлю. Навпаки, він фактично навіть посилився завдяки значному розши­ренню форм і методів нетарифних торговельних обмежень. За оцінками, їх нині існує не менше ніж п'ятдесят. Особливо активно нетарифні методи регулювання торгівлі використовують промислово розвинені країни. В сере­дині 90-х рр. приблизно 14% товарів, які імпортуються країнами ЄС, США та Японією, підпадали під основні нетарифні обмеження: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи. Нетарифні обме­ження є менш відкритими, ніж митні податки, а тому надають урядові більше влади при здійсненні економічної політики та створюють певну невизна­ченість у міжнародній торгівлі. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед Всесвітньою торговельною організацією, є поступо­ва заміна кількісних обмежень, або так звана тарифікація їх (заміна кількісних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами).

Найпоширенішою формою нетарифного обмеження є квота, або контингент. Квотування - це обмеження в кількісному чи вартісному вира­женні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни (імпортна квота) чи вивозити з країни (експортна квота) за певний період. Як правило, квотування

зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли дер­жава видає ліцензії на імпорт чи експорт обмеженого обсягу про­дукції і водночас забороняє неліцензовану торгівлю.

Ліцензії можуть мати і само­стійне значення, як інструмент зовнішньоторговельної політики, коли, наприклад, держава надає право якому-небудь імпортерові за­возити товари без обмеження або лише із зазначених країн (так звана генеральна ліцензія). Існує також практика автоматичного ліцен­зування, коли для ввозу чи вивозу певних товарів потрібно одержати ліцензію, що дає змогу державі здійснювати спостереження за торгівельними потоками і в разі необхідності швидко запроваджувати обмежувальні заходи.

Ліцензування та контингентування являють собою прямі адм­іністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств у відношенні до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укла­дені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенк­латуру товарів, які дозволено вивозити чи ввозити.

З початку 70-х рр. великого поширення набула особлива форма кількісного обмеження імпортних надходжень — добровільні обмеження експорту (ДОЕ), коли не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов'язання щодо обмеження експорту в певну країну. Звичайно, на практиці такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або під політичним тиском країни-імпортера, або ж під впливом погроз застосувати жорсткіші про­текціоністські заходи (наприклад, почати антидемпінгове розслідування).

У принципі, добровільне експортне обмеження є, по суті, тією ж квотою, але запроваджує її не країна-імпортер, а країна-експортер. Проте наслідки застосування такого інструменту регулювання зовнішньої торгівлі для еконо­міки країни, яка імпортує, мають ще неґативніший характер, ніж при вико­ристанні митного податку чи імпортної квоти. Якщо імпорт у дану країну внаслідок угоди з торговельними партнерами про ДОЕ дорівнює величині Q, то внутрішня ціна підвищується, попит скорочується, пропо­зиція з боку вітчизняних виробників зростає і т.д. Проте, замість того щоб отримати доход від ввізного мита або від продажу імпортних ліцензій на аукціоні, держава тепер ніби віддає частину вигод зарубіжним експортерам.

Ще одним інструментом конкурентної боротьби на світових ринках, є демпінг — встановлення експортером нижчих цін на пев­ний продукт на якому-небудь закордонному ринку, ніж на іншому. В цьому разі країни іноді використовують антидемпінгове мито.

Компенсаційні мита застосовують у випадках виявлення факту одержання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку.

Угоди про добровільне обмеження експорту — це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження екс­порту певних товарів у країну, що імпортує. Добровільне обмежен­ня експорту здійснюється по таких товарах, як сталь, алюміній, текстиль, побутова електротехніка, автомобілі.

Крайньою формою нетарифних обмежень в зовнішній торгівлі є економічні санкції, зокрема торгове ембарго — заборона держа­вою ввозу до країни або вивозу з країни окремих видів продукції.

Іноді такі заходи впроваджують з політичних мотивів. Ембарго на­носить економічних втрат всім учасникам цього процесу.

Серед інших видів нетарифних перешкод використовують фінансові та валютні засоби обмеження імпорту.

До фінансових засобів відносять прикордонний податок і різно­го роду збори, пов'язані з оформленням документів на митниці, з митним оглядом товару, перевіркою його якості, портові, статис­тичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

Валютні обмеження — це регламентація операцій резидентів і нерезидентів із валютою та іншими валютними цінностями.

Значну роль у зовнішньоторговій політиці відіграє держава. Так, з метою стимулювання підприємств до діяльності на зовнішній ри­нок створена система гарантій, страхування, кредитування, подат­кових механізмів.

Для ефективного використання переваг інтернаціоналізації не­обхідно регулярно погоджувати засоби зовнішньоторговельної політики, визначати рамки поведінки держав у всіх формах зовніш­ньоекономічної діяльності. Вирішення таких задач здійснюють у рамках міжнародних економічних організацій.

 

Контрольні запитання

1. Що краще: протекціонізм чи свобода торгівлі?

2. Якими показниками вимірюється активність держав в світовому господарстві?

3. В чому полягає суть теорії порівняльних переваг?

4. Що таке платіжний баланс і в чому зиск його складання за принципом подвійного запису?

5. Що таке поточні операції і в чому їх зміст?

6. Що таке рахунок руху капіталу і що він показує?

7. Чи може країна мати дефіцит балансу поточних операцій і одночасно позитивне сальдо платіжного валюти?

8. Які види політики може використати уряд з метою регулювання зовнішньоекономічних зв’язків?