Податкова політика як елемент державного регулювання економіки

Методи державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі ґрунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері опо­даткування, передбачають створення економічної зацікавленос­ті або незацікавленості у певних діях. Непрямі методи регулю­вання найбільш органічно вписуються в існуючу реальність, і тому в рамках ринкової системи вони одержали широке розпо­всюдження.

Розглядаючи оподаткування в системі державного регулюван­ня, необхідно відзначити деякі його особливості, а саме:

— тісний зв'язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;

— примусовий, законодавчо встановлений характер платежів;

— вплив податків на економічні процеси. Аналізуючи процес формування бюджету в Україні та більшо­сті економічно розвинених країн, не можна не відзначити той факт, що сьогодні на частку податків припадає від 70 до 90 відсо­тків усіх бюджетних надходжень. Таким чином, світова практика доводить, що головним джерелом мобілізації коштів та форму­вання фінансових ресурсів держави є саме податки. Звичайно, держава може використовувати для покриття витрат й інші дже­рела, але вони мають обмежений характер.

Примусовий, законодавчо встановлений характер оподатку­вання обумовлений самою природою податкових відносин і яв­ляє собою примусове вилучення частини доходів чи інших актів платників податків для забезпечення суспільне необхідних ви­трат і реалізації політики перерозподілу національного доходу.

Повною мірою вплив податків проявляється в реалізації пода­ткової політики, що є однією із найгостріших соціально-економічних проблем сучасної держави, а її розробка потребує вирішення все складніших завдань. Однією із основних причин є інтеграція національних економік і всесвітня конкуренція за ін­вестиції. За таких умов деяке збільшення податкового тягаря по­рівняно з державами-конкурентами породжує відтік інвестицій, відповідне зменшення бази оподаткування і кінцеве зниження обсягу коштів, що мобілізуються до бюджетів різних рівнів. От­же, одним із факторів конкурентної боротьби за перерозподіл ін­вестиційних потоків є державне регулювання економіки і проду­мана податкова політика як її складовий елемент.

Ця проблема торкається не тільки інвестицій, а й конкуренто­спроможності національних виробників, оскільки податки є ціноутворюючим чинником. На практиці це означає отримання конкурентних переваг національним виробництвом тієї країни, у якій податковий тягар нижчий порівняно з іншими державами. Так, наприклад, зниження податків у Німеччині в 2000 році зму­сило вживати адекватні заходи для підтримання конкурентосп­роможності національного виробництва уряду Франції та Іспанії. Таким чином, можна говорити про те, що в умовах глобалізації світової економіки виникає ефект «податкового доміно». Звідси можна зробити важливий для формування національної податко­вої системи висновок: податкова політика будь-якої держави по­винна будуватися у взаємозв'язку і під певним впливом податко­вих реформ, що проводяться країнами — економічними партне­рами даної держави.

Цей висновок має особливе значення, оскільки міжнародні ор­ганізації іноді практикують застосування санкцій щодо товарів із країн, податкова система яких суперечить прийнятим ними стан­дартам. Отже, орієнтація на нестандартну податкову систему приречена на невдачу, навіть у тих випадках, коли вона видається дуже привабливою з точки зору досягнення поточних економіч­них і політичних цілей.

Варто враховувати і той факт, що сутність податкової політи­ки кожної країни визначається різними факторами, такими як за­гальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад тощо. Концепцію побудови національної економіки і податкову політику розробляють дер­жавні органи влади і управління.

Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державно­го втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації, що сформувалася в ній.

Як зазначалося вище, податкова політика є системою держав­них заходів в області регулювання оподаткування, її зміст і мета зумовлені соціально-економічним ладом суспільства, стратегіч­ними цілями, які визначають розвиток національної економіки, соціальними групами, що стоять при владі, та міжнародними зо­бов'язаннями в сфері державних фінансів. Тобто, можна говори­ти про те, що, з одного боку, податкова політика визначається за­гальним підходом до питань державного регулювання економіки, а з іншого — сама впливає на концепцію регулювання.

Завдання податкової політики зводяться головним чином до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства в цілому, згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових від­носин. Всю сукупність завдань податкової політики можна умов­но поділити на три основні групи:

— фіскальна — мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

— економічна або регулююча — спрямована па підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і під­приємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;

— контролююча — контроль за діяльністю суб'єктів економі­чних відносин.

Одним із з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі є створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки і стиму­лювання економічного росту шляхом досягнення оптимального поєднання особистих і суспільних інтересів, тобто оптимальною співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, які перерозподіляються через по­датковий і бюджетний механізми.

Умовно виділяють три можливі типи податкової політики:

Перший тип — високий рівень оподаткування, тобто політи­ка, що.характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При цьому неминучим є виникнення ситуації, коли під­вищення рівня оподаткування не супроводжується приростом надходжень до бюджетів різних рівнів.

Другий тип — низький податковий тягар, коли держава мак­симально враховує на тільки власні фіскальні інтереси, а й інтереси платників податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки за­безпечує найсприятливіший податковий і інвестиційний клімат (рівень оподаткування нижчий, ніж в інших країнах, відбувається активне залучення іноземних інвестицій, у тому числі експортно-орієнтованих, і відповідно зростає рівень конкурентоспроможно­сті національної економіки). Податковий тягар на суб'єкти під­приємництва істотно пом'якшений, але державні соціальні про­грами значно урізані внаслідок скорочення бюджетних доходів.

Третій тип — податкова політика з досить істотним рівнем опода­ткування як для корпорацій, так і для фізичних осіб, що компенсуєть­ся для громадян країни високим рівнем соціального захисту, існуван­ням значної кількості державних соціальних гарантій і програм.

Для податкової політики країн, що мають довгострокову кон­цепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:

— чітке визначення проблем, що стоять перед економікою країни;

— ранжирування цілей за ступенем їх важливості і концент­рація зусиль на досягненні головних з них;

— проведення аналітичної роботи і вивчення іноземного до­свіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні резуль­тати, вигоди і втрати при здійсненні кожної з програм реформу­вання;

— оцінка ефективності реалізації подібних програм у мину­лому;

— аналіз наявних у розпорядженні інструментів;

— аналіз вихідних умов;

— коректування політики з урахуванням національної специ­фіки і часу.

На практиці податкова політика здійснюється через подат­ковий механізм, що є сукупністю організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням. Держава надає цьому механізму юридичної форми за допомогою податкового законодавства.

Іншим важливим інструментом державного податкового регу­лювання економіки є податкові санкції, їхня роль двоїста, тому що по-перше, вони забезпечують виконання вимог податкового законодавства, а по-друге, орієнтують суб'єкти економічної дія­льності на використання ефективніших форм господарювання. Разом з тим, слід відзначити, що дієвість санкцій залежить від ефективної роботи контролюючих і караючих органів.

Таким чином, розглядаючи основні інструменти податкового регулювання, ми можемо сказати, що за своїм характером воно може бути стимулюючим або стримуючим.

При розробці податкової політики необхідно враховувати ін­тереси всіх сторін податкових відносин. З одного боку, це праг­нення суб'єктів економіки до мінімізації податкових платежів, а з іншого боку — інтереси держави, що виходять з необхідності по­вної реалізації своїх функцій. Для продуманої податкової політи­ки одним із найважливіших моментів є правильне визначення оп­тимального розміру податкового тягаря, що забезпечує зацікав­леність суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності ви­робництва. Для цього необхідно постійно здійснювати аналітич­ну роботу для досягнення компромісу між державою і платника­ми податків.