Історія становлення системи оподаткування

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПОДАТКІВ

Історія становлення системи оподаткування

З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. Так, у Стародавньому Римі основними податками, які справлялися у натуральній формі, були поземельний податок, податки на живий інвентар, фруктові дерева, виноградники та нерухомість. При обчисленні податку на живий інвентар врахо­вувалися худоба, якою володів землевласник, а також раби. Се­ред перших грошових податків, які існували в податковій системі Риму в II ст. н. е, слід відзначити «трибут», який встановлювався для всіх вільних громадян. Причиною його введення вважається розширення товарних відносин та наявність надлишків сільсько­господарської продукції.

До прийняття християнства в Київській Русі (до IX ст.) основ­ним податком була данина, яка сплачувалася натуральній формі і мала назву «полюддя» (від словосполучення «ходіння по лю­дях»), її збирали князь та його дружина, щороку об'їжджаючи двори. Причому розмір данини не регламентувався і залежав від милості князя. За таких обставин після вбивства князя Ігоря кня­гиня Ольга запроваджує «погости» (центральні адміністративні місця для громад, де збирали данину), «уроки» та «устави» — розміри та зміст зборів. Це була перша реформа податкової сис­теми, завдяки якій вдалося впорядкувати надходження данини. Після запровадження онуком княгині Ольги— князем Володи­миром Святославовичем християнства (IX—XIII ст.) данина по­чала сплачуватися у грошовій формі (у вигляді гривні). При цьо­му селяни платили ще й натуральний оброк. Іншим видом податку тих часів було «поплужне», тобто податок з кожного плуга. Поплужне спрямовувалося на військові витрати, утриман­ня князівського двору.

У період Литовської доби (XIV—XV ст.) суттєвих змін у сис­тем: податків не відбулося. Селяни повинні були сплачувати натуральний оброк, данину у натуральній формі, з'явилися відробі-тки на панщині та інші податки. Після 1569 року (після унії Лит­ви з Польщею) на українських землях запроваджується польська податкова система, при якій селяни («холопи»), які зобов'язані були платити своїм панам (шляхті) панщину, натуральну данину, грошові податі та відбувати трудові повинності (відробітки на панщині), які складали від трьох до шести днів на тиждень.

Після приєднання українських земель до Росії основним пода­тком стає «подимне», або подвірний податок, який сплачувався кожним селянським двором. Ним обкладалися однаковою мірою двору, де проживало, наприклад, 20 і більше душ, і двори, що складалися з двох—трьох осіб. Це викликало невдоволення насе­лення і навіть повстання. Тому за правління Петра І в Російській імперії замість подвірної системи оподаткування було введене подушне, коли обкладалися податтю не двір, а душі. Тому цей податок отримав назву «поголовщина», або подушна подать. Ставка податку в розмірі 70 копійок з людини була незмінною і справлялася впродовж 70 років. В Україні цей податок проісну­вав до 1887 року.

Після жовтневої революції 1917 року основними податками стають контрибуції на заможні верстви населення на місцевому рівні, надзвичайні податки у вигляді революційного податку (як­що зарплата або пенсія перевищували 1500—3000 рублів) та фіс­кальна монополія. У період Непу (1921—1924рр.) податки ста­ють не тільки засобом тиску на заможні верстви суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської системи. Замість контрибуцій та надзвичайних податків вводяться: акцизи на вина, сірники, спирт, тютюнові вироби, сіль, цукор, горілчані вироби та інші товари підвищеного попиту; промисловий податок, який сплачували підприємства всіх форм власності; прибутково-майновий податок з городян (з доходом більше 75 крб. на місяць) та єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі з се­лян. Проте централізація коштів і відсутність будь-якої самостій­ності позбавляли підприємства ініціативи і поступово втягували країну у фінансову кризу.

Соціально-економічна сутність податків

Податки — це система обов'язкових платежів, які сплачують­ся юридичними та фізичними особами до централізованого фон­ду фінансових ресурсів держави. З точки зору економічної теорії— це частина фінансових відносин, пов'язана з процесом пе­рерозподілу частини вартості ВВП, і формування фонду грошо­вих коштів держави, необхідних для утримання державних стру­ктур і фінансування суспільних благ.

Умови виникнення податків: 1) утворення держави; 2) суспіль­ний поділ праці та формування товарно-грошових відносин.

Існує 3 види обов'язкових платежів: 1) плата; 2) відрахування; 3) податки.

Основною особливістю плати як обов'язкового платежу є на­явність конкретного еквівалентного обміну (плата за воду). Справляння її обумовлено існуванням державної власності на ре­сурси чи послуги.

Відрахування — передбачає цільове призначення коштів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки характеризуються такими ознаками:

1) відсутністю конкретного еквівалентного обміну;

2) відсутністю цільового призначення;

3) є тільки атрибутом держави.

Податки мають не тільки економічний, а й соціальний харак­тер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни (ціни по Ліндалю).

Функції податків

Функції тієї чи іншої категорії показують прояв сутності дано­го поняття в динаміці та русі. Податки виконують два основні функції: фіскальну та розподільно-регулювальну.

Фіскальна — забезпечує мобілізацію коштів у розпорядження держави, формування централізованих фінансових ресурсів як фінансової основи виконання державою покладених на неї функ­цій. З боку фіскальної достатності до податків висуваються такі вимоги:

а) обов'язковість сплати незалежно від форми власності (якщо не передбачені пільги);

б) рівномірність надходження за територіями;

в) рівнонапруженість та стабільність надходження до бюджету.

Існування розподільно-регулювальної функції пов'язано з тим, що податки безпосередньо впливають на вартісний розподіл пропорцій ВВП. Вона реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Тому необхідно оптимально поєднувати інтереси платників податків та держави.

Виконання податками регулюючої функції є достатньо склад­ним процесом, який залежить від правильного вирішення таких питань.

1. Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним за­конодавством оподатковується прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при сплаті податків на землю, транспор­тні засоби, прибуток та майно); собівартість (відрахування до ці­льових державних фондів, сплата місцевих податків і зборів); ча­стина виручки від реалізації продукції (сплата АЗ, ПДВ, мита).

3. Встановлення розміру ставок податків та методики їх розрахунку. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки можуть бути пропор­ційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), про­гресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Встановлення термінів сплати податків. Для різних пода­тків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру по­датків і джерел сплати.

Надання податкових пільг.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податко­вого законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні са­нкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоє­часне подання необхідних документів, форм звітності до органів податкової адміністрації; несплата в установлений термін подат­ків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку.

Класифікація податків

Хоча в державі існує певна кількість податків, всі їх можна об'єднати у групи.

а) За економічним змістом на:

1) доходи;

2) споживання;

3) майно.

Податки на доходи — це група податків, податковою базою яких є наявність доходу чи прибутку. Ця група забезпечує оподаткування доходів в процесі їх отримання (податок з прибутку, податок з доходів фізичних осіб).

Податки на споживання— це група обов'язкових платежів, що безпосередньо оподатковують процеси споживання. Розмір їх закладений в ціну товару (ПДВ).

Податки на майно передбачають справляння обов'язкових платежів, податковою базою яких є майно і майновий стан плат­ника податку (податки на землю, нерухомість, капітал, з власни­ків транспортних засобів).

б) За формою взаємовідносин платника податків та дер­жави:

1) прямі;

2) непрямі.

Прямі податки, сплата яких безпосередньо пов'язана з податкоплатником і податковою базою, причому платник та його носій співпадають (податок з прибутку).

Непрямі податки, сплата яких пов'язана з ціноутворюючими механізмами і платник податку не завжди є його носієм (АЗ, ПДВ, мито).

в) За рівнем запровадження:

1) загальнодержавні;

2) місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, які за­тверджуються і запроваджуються найвищими органами влади і їх справляння є обов'язковим на всій території країни.

Місцеві податки — це такі обов'язкові платежі, які прийма­ються і запроваджуються місцевими органами влади базового рі­вня і обов'язковість яких характерна для певної території.

У фіскальній практиці можливі три варіанти запрова­дження місцевих податків:

1) згідно з переліком, який встановлюється найвищими орга­нами влади в державі;

2) як надбавка до загальнодержавних податків і зборів;

3) відповідно до повної автономії рішень місцевих органів влади.

г) За способом зарахування:

1) регулюючі;

2) закріплені.

Регулюючі податки — це обов'язкові платежі, які надходять до декількох рівнів бюджетної системи.

Закріплені податки — це обов'язкові платежі, які надходять тільки до одного рівня бюджетної системи (всі місцеві податки).

д) За методом нарахування:

1) розкладні;

2) окладні (квотарні).

Розкладні податки — це група обов'язкових платежів, які на­кладаються на платників в абсолютних розмірах залежно від пе­вної суми податкових надходжень (тут немає податкової бази).

Окладні податки передбачають справляння обов'язкових пла­тежів за певними ставками — квотами, залежно від наявності по­даткової бази.

РОЗДІЛ 2

 

РОЗДІЛ 3

 

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ (ПДВ)

 

Пільги при справлянні ПДВ

Звільняються від сплати ПДВ ті операції платників, що підпа­дають під пільги. Основні види пільг:

ü операції, які не є об'єктом оподаткування (не відносяться до об'єктів оподаткування);

ü понижені ставки ПДВ;

ü операції, звільнені від оподаткування.

Операції, що не відносяться (не включаються) до об'єкта опо­даткування, визначено п. 3.2 ст. З Закону. Перелік цих операцій досить великий. Тому для зручності згрупуємо їх у вигляді табл. 5.

Наприклад, у разі експорту книг або лікарських засобів вітчи­зняного виробництва, платник податків, що вивозить такі товари, матиме права на застосування нульової ставки. До інших товарів, звільнених від оподаткування на території України відповідно до п. 5.1—5.2, ст. 5 Закону та вивозяться за межі України, пільги за нульовою ставкою не застосовуються.

 

 

Різновидом пониженої ставки вважається нульова ставка по­датку, яка, зокрема, обчислюється за операціями з поставки това­рів, що були експортовані платником податку за межі митної те­риторії України та послуг, супутніх такому експорту товарів (табл. 6). Надання пільг у вигляді застосування до окремих опе­рацій ставки 0 % означає, що продавець (постачальник) має мож­ливість не нараховувати податкові зобов'язання за ставкою 20 % за умови продажу товарів, продукції або надання послуг, у той час як нараховані або сплачені суми ПДВ постачальникам зара­ховуються до складу податкового кредиту платника. Не дозволя­ється застосування нульової ставки податку до операцій експорту товарів (супутніх послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на території України згідно п. 5.1— 5.2 ст. 5 Зако­ну України «Про податок на додану вартість» (крім поставок пе­ріодичних видань друкованих засобів масової інформації, кни­жок, підручників, навчальних посібників, словників, зошитів українського виробництва та лікарських засобів, виробів медич­ного призначення за переліком Кабінетом Міністрів України).

До конкретних видів пільг, звільнених від оподаткування, від­носяться операції поставки, передбачені у ст. 5 «Операції, звіль­нені від оподаткування». Перелік їх також досить значний, тому згрупуємо їх у відповідних колонках таблиці 7. Слід зазначити, що платник, який проводить неоподатковувані операції згідно зі ст. З або 5 Закону, не має права відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені постачальникам за придбані товари або основні фонди, які в подальшому використовуються в опера­ціях, звільнених або таких, що не є об'єктом оподаткування ПДВ. Зазначена сума ПДВ повинна відноситися до валових витрат, як­що платник проводить, крім неоподатковуваних, також операції, що підлягають оподаткуванню за ставками 0 % і 20 % або при­дбані основні фонди, призначені для використання у господарсь­кій діяльності та по них нараховується амортизація. Не включа­ється до складу податкового кредиту сума ПДВ, сплачена платником податку при придбанні легкових автомобілів (крім та­ксомоторів), призначених для використання у господарській дія­льності платника.

 

 

РОЗДІЛ 4

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Пільги щодо акцизного збору

Пільги — це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків чи полегшення умов їх виконання. На підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» АЗ не справляється у разі:

1. Реалізації підакцизних товарів за межі митної території України у разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено на­лежно оформленою митною вантажною декларацією (має бути наданий ДШ оригінал п'ятого аркуша митної декларації з гербо­вою печаткою митних органів та з підписом посадових осіб регі­ональної митниці).

2. Імпорту підакцизних товарів на митну територію України, якщо згідно із законодавством України, при ввезенні не справля­ється податок на додану вартість у зв'язку з транзитом товарів, які знаходяться на митних складах, реекспортованих, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі або призначені для переробки під митним контролем. Звільняється від АЗ імпорт державними розвідувальними органами України підакзиної про­дукції (техніки, устаткування, майна, матеріалів, засобів озбро­єння, спеціальних технічних засобів, вогнепальної зброї та боє­припасів до неї) для власного використання, оплата вартості якої здійснюється зазначеними органами.

3. Обороту з реалізації легкових автомобілів для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпе­чення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що ви­значається Кабінетом Міністрів України.

4. До 1 січня 2007 року обороти з продажу легкових, вантаж­но-пасажирських автомобілів і мотоциклів, що виробляються українськими підприємствами всіх форм власності. Пільги, пе­редбачені ст. 4 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби», поширюються на обороти з реалізації транспортних засобів, що виробляються на українських підприємствах з імпортних та вироблених в Україні комплектуючих, за умови виробництва не менше 1000 штук ав­томобілів і 1000 штук мотоциклів на рік, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Законом України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.1995 № 329/95-ВР, не підля­гають оподаткуванню АЗ:

1) вартість та обсяги ввезених і конфіскованих на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, щодо яких не визначено власника, а також тих, що перейшли до держави за правом спадкоємства;

2) вартість та обсяги алкогольних напоїв та тютюнових виро­бів, що перевозяться через територію України транзитом;

3) вартість та обсяги імпортованої сировини чи обороти з реа­лізації (передачі) української сировини, що ввозяться або вико­ристовується для виробництва підакцизних товарів;

4) вартість та обсяги сировини, імпортованої українськими виробниками для виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів за наявності довідки ДПІ за місцезнаходженням вироб­ника;

5) вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, експорто­ваних за межі митної території України за іноземну валюту, за умо­ви надходження цієї валюти на валютний рахунок підприємства;

6) вартість та обсяги підакцизних товарів, у тому числі алко­гольних напоїв та тютюнових виробів, що ввозяться фізичними особами на територію України в межах норм (товари на суму не більше 200 євро, а також 2 л віна та 1 л міцних алкогольних на­поїв, 200 цигарок або 50 сигар, або 250 г тютюну, або набір таких виробів загальною вагою не більше 250 г);

7) вартість та обсяги зразків алкогольних напоїв і тютюнових виробів, ввезених в Україну з метою проведення виставок, кон­курсів, нарад, семінарів, ярмарків тощо, якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб і їх використання на тери­торії України не має комерційного характеру.

 

РОЗДІЛ 5

Мито

РОЗДІЛ 6

 

Платники і ставки податку

22 травня 1997 року в Україні прийнято Закон «Про внесення змін і доповнень до Закону «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 22.12.94р.», який набув чинності з 1 липня і 997 року, і викладено у новій редакції.

Згідно із законом платниками податку з прибутку є:

1) резиденти України — суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші установи, підприємства та органі­зації, у тому числі філії, відділення та інші відокремлені підроз­діли юридичної особи, які здійснюють свою діяльність, що спря­мована на отримання прибутку як у межах України, та і поза її митною територією;

2) фізичні і юридичні особи — нерезиденти України, у тому числі їхні постійні представництва, які отримують доходи з джерелом походження з України або виконують представницькі фу­нкції іноземних засновників (крім установ з дипломатичним ста­тусом та імунітетом);

3) виключені з числа платників НБУ та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту.

Згідно із законодавством, операції платників податку па при­буток, за винятком нерезидентів, страхових організацій та під­приємств грального бізнесу, оподатковуються за єдиною став­кою— 25%. За ставкою 30% оподатковувалися до 1 липня 2004 року прибутки платників податку, які утримували та вноси­ли до бюджету податок із виплаченої суми виграшу в лотерею, розиграшу або інші види ігор (за винятком виграшів у державній грошовій лотереї), а також будь-яка особа, у тому числі особа, яка не є платником податку на прибуток, що виплачувала вигра­ші фізичним особам у місцях грального бізнесу (казино, гральні дома і т. ін.).

Доходи нерезидентів із джерелом їх походження в Україні, оподатковуються:

• за ставкою 0 відсотків при страхуванні (перестрахуванні) ризику у страхових іноземних компаній, включених до рейтингу Кабінету Міністрів України;

• за ставками 6 %(оплата вартості їх фрахту);

• 15%— будь-які інші доходи, якщо інше не передбачено міжнародними угодами (конвенціями) з питань оподаткування, а також за ставкою 20 % від виплат за надані резидентам рекламні послуги на території України.

Відповідальність платників та контроль ДПІ (ДПА)

Контроль за своєчасним та повним надходженням сум ФСП здійснюється органами державної податкової служби.

Платники податку несуть відповідальність за правильність обчи­слення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку. Застосування фінансових санкцій зі органами державної податкової служби залежить від того, чи вва­жається сума ФСП узгодженою згідно з чинним законодавством. При цьому, якщо платник податків самостійно визначив суму подат­кового зобов'язання ФСП у податковому розрахунку і подав його до ДПІ, сума ФСП, згідно з п. 5.1 Закону України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами і держав­ними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-111, вважається уз­годженою з дня подання податкового розрахунку. У разі неподання податкового розрахунку на поточний рік у встановлені терміни по­дання платник ФСП повинен сплатити штраф у розмірі 10 НМДГ (170 гри.) за кожне таке неподання або його затримку.

У раз: самостійного виявлення платником помилок у поданому розрахунку після встановлених термінів" подання, а також до по­чатку перевірки працівниками ДПІ платник ФСП повинен подати:

• до ДПІ — новий уточнений розрахунок;

• до банківських установ — платіжні доручення на сплату суми недоплати та штраф у розмірі 5 % від суми недоплати.

 

ФСП повинен сплачуватися протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) періоду. У разі несплати платником узгодженої суми ФСП протягом ЗО календарних днів вона визнається сумою податкового боргу платника починаючи з першого дня затримки. При цьому плат­ник повинен сплати штраф у таких розмірах:

• при затримці до 30 днів — 10 % погашеної суми податково­го боргу;

• при затримці від 31 до 90 днів — 20 % погашеної суми боргу;

• при затримці понад 90 днів — 50 % погашеної суми боргу.

Після сплати платежу на день погашення податкового боргу платнику також нараховується пеня за несвоєчасну сплату подат­ку (податкового боргу). Згідно з пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону за №2181-111, пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій при їх наявності) із розра­хунку 120 відсотків річної облікової ставки НБУ України, яка іс­нувала на день виникнення боргу або його погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, починаючи з дня прострочення до дня прийняття банком платіжних доручень на сплату податку.

РОЗДІЛ 8

 

 

Податкової служби

ДПІ та ДПА в областях, Автономній республіці Крим та м. Севастополі здійснюють контроль за сплатою податку на доходи фізичних осіб шляхом проведення документальних перевірок. На ДПІ покладені обов'язки прийому декларацій та камеральних пе­ревірок податкової звітності (розрахунків, декларацій і т. ін.).

При перевірці з'ясовується, чи були факти заниження (прихо­вування) нарахування, неутримання або несплати доходу з боку податкового агента, самозайнятої особи. Перевірятиметься пра­вильність та своєчасність внесення до декларації доходу платни­ком податку, якщо чинним законодавством передбачено декла­рування доходів безпосередньо отримувачем доходів. При цьому в разі встановлення вищевикладених фактів податкові агенти не­суть відповідальність за нарахування, утримання або сплату (пе­рерахування) податку, в тому числі за погашення податкового боргу. При цьому платник податків — отримувач доходів не несе відповідальності за несплату неотриманого податку або за пога­шення нарахованого, але не сплаченого податкового боргу. Якщо обов'язок включення в річну податкову декларацію та самостій­ної сплати покладається на платника податку, то фінансова від­повідальність за нарахування, утримання та сплату його поклада­ється на отримувача доходів.

Крім фінансової відповідальності, яка передбачена ст. 16 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», існує кримінальна відповідальність за умисне ухилення від спла­ти податку. В п. 2.2.5 ст. 22 Закону України «Про податок з дохо­дів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. за № 889-ГУ відзначено, що якщо норми інших законів містять посилання на неоподаткову­ваний мінімум, то застосовується сума у розмірі 17 гри. за винят­ком норм адміністративного та кримінального законодавства. За таких обставин замість неоподатковуваного мінімуму застосову­ється податкова соціальна пільга відповідного року.

Для зручності згрупуємо суми податків та платежів, несплата яких призводить до ненадходження до бюджету коштів у знач­них, великих та особливо великих розмірах, у вигляді таблиці 3.

 

 

При цьому покарання визначається виходячи із розміру не­оподатковуваного мінімуму громадян, зокрема:

• за умисну несплату податку у 1000 і більше разів від розміру ПСП застосовується покарання судовими органами у вигляді штрафу від 300 до 500 НМДГ (5100 - 8499 грн.}, або позбавлення права займати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років;

• за умисне ненадходження до бюджетів чи державних цільо­вих фондів у 3000 разів і більше— штрафом від 500 до 2000 НМДГ (8500 - 33 999 гри.), або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років з по­збавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років;

• за умисне ухилення від сплати податків та платежів у 5 тис. разів і більше — обмеженням волі на строк від 5 до 10 років з по­збавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

РОЗДІЛ 9

 

Підприємницької діяльності

З метою державної підтримки малого бізнесу, згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, облі­ку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 22 червня 1999р. №746/99, для суб'єктів малого підприємництва запрова­джено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Вона поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності (СПД):

— фізичних осіб, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 грома­дян та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) за рік не перевищує 500 тис, грн.;

— юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми та форми власності

— середньооблікова чисельність працюючих у яких не перевищує 50 фізичних осіб і обсяг виручки від реалі­зації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік— не перевищує 1 млн. грн.

Для визначення юридичних осіб, які мають можливість скори­статися спрощеною системою оподаткування, скористаємося схемою на рис. 1. Для визначення СПД— юридичних осіб, які мають можливість скористатися спрощеною системою оподаткування, скористаємося алгоритмом, наведеним на рис. 1. Як бачи­мо, аналізуючи схему алгоритму перейти на сплату податків за спрощеною системою оподаткування можуть лише ті суб'єкти малого підприємництва (СМП)/ які відповідають вимогам, ви­значеним п. 1,4 та 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів підприєм­ницької діяльності» зі змінами та доповненнями, внесеними Ука­зом Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99.

 

 

 

Для здійснення діяльності за спрощеною системою оподатку­вання платник податків—юридична особа повинен отримати у ДПІ Свідоцтво про право сплати єдиного податку Письмова заява про видачу свідоцтва (додаток 20) повинна бути подана платником податків до ДПІ за місцем державної реєстрації не пі­зніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податково­го) періоду (кварталу). Обов'язковою умовою, що надає право СПД малого бізнесу на отримання відповідного документа.? сплата до бюджету всіх податків та обов'язкових платежів, тер­мін сплати яких настав на дату подання заяви.

У поданій платником заяві, за формою, встановленою наказом ДПА України від 12.10.1999р. №555, платник визначає обсяг виручки від реалізацїі продукції (товарів, робіт, послуг), май­на та основних фондів на поточний рік як підсумок фактичної виручки від реалізації на дату подання заяви до ДПІ та розрахун­кового обсягу виручки від реалізації за решту місяців (місяць), виходячи з середньої місячної фактичної виручки за період, що передує переходу. Механізм визначення виручки від реалізації (фактичної та розрахункової) на поточний рік наведено у табл.1.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президенту України від 3 липня 1998 р. №727» від 16.03.2000р. №507 зі змінами та доповненнями під словом «рік» слід розуміти календарний рік, тобто з 1 січня по 31 грудня. Тому якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за попередній календарний рік у СПД— юридичної особи перевищив 1 млн. гри., то такий плат­ник податків не може застосовувати у поточному році спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Приклад 1. Підприємство знаходиться на загальній системі оподаткування. Середньооблікова чисельність працюючих, у то­му числі за договорами цивільно-правового характеру, складає на підприємстві 45 чоловік. Обсяг виручки від реалізації продукції за попередній календарний рік— 3000 тис. грн. За сім місяців поточного року він склав 210 тис. грн. До ДПІ подана заява у серпні поточного року з метою переходу на спрощену систему оподаткування з 1 жовтня.

Розв'язок

Розрахунковий обсяг виручки на поточний рік дорівнює 360 тис. грн. (210 + 210 / 7 • 5). Незважаючи на те, що СМП не встановлено перевищення законодавчого обмеження обсягу реалі­зації у сумі 1000 тис. грн. та чисельності 50 осіб, у поточному році він позбавлений можливості перейти на сплату єдиного податку.

Не мають такої можливості перейти на сплату єдиного також СМП, у статутному капіталі яких частки вкладів, що належать юридичним особам-учасникам та засновникам, які самі не є СМП, складає понад 25 % (рис. 1).

Приклад 2. Засновником ТОВ «Ремтехніка» є сільськогоспо­дарські товаровиробники району, частка вкладів яких у статут­ному фонді (капіталі) товариства складає: СТОВ «Перемога» — 3,6%, СТОВ «Вітчизна»— 8,5%, СК «Агроінвест»— 16,4%. Решту фонду складають внески фізичних осіб. У попередньому календарному році обсяг виручки від реалізації продукції та на­дання послуг склав 850 тис. грн., Середньооблікова чисельність працюючих— 15 осіб. У березні поточного року товариство по­дало заяву до ДПІ на перехід на спрощену систему оподаткуван­ня. Обсяг фактичної виручки за січень-лютий місяць склав 90 тис. грн.

Розв'язок

Розрахункова виручка на березень-грудень поточного року — 450 тис. грн. (90 тис. / 2 • 10). Незважаючи на те, що обсяги виру­чки за поточний та за попередній календарні роки не перевищують 1 млн. грн. (540 тис. грн. та 850 тис. грн. відповідно) вищенаведений суб'єкт малого підприємництва не має законодавчих підстав для переходу на спрощену систему оподаткування у зв'язку з перевищенням встановленої межі щодо частки заснов­ників на 3,5 % [(3,6 + 8,5 + 16,4) - 25,0)].

Новостворені суб'єкти малого бізнесу мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з того квар­талу, в якому проведено їх державну реєстрацію. Так, станом на 01.01.2003р. із 115,6 тис. платників податків, які сплачували єдиний податок, 12,2 тис. суб'єктів підприємництва, або 10,5%, були зареєстровані у 2002 році як новостворені. Дані по Україні щодо чисельності суб'єктів малого підприємництва — юридич­них осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, наведено у табл. 2.

 

Повернення до раніше встановленої системи оподаткування СМП можуть здійснювати з початку наступного кварталу у разі подання заяви до податкових органів не пізніше ніж за 15 днів до закінчення звітного кварталу.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, об­ліку та звітності СПД може прийняти не більше одного разу про­тягом календарного року. Податкові органи зобов'язані протягом 10 робочих днів безплатно видати свідоцтво на право сплати єдиного податку або надати письмово мотивовану відмову.

При порушенні СМП умов визначення їх платниками єдиного податку (чисельності працюючих та обсягу виручки) вони пови­нні перейти на загальну систему оподаткування обліку та звітно­сті, починаючи з наступного звітного кварталу. СПД, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відва­нтажену продукцію, крім готівкового та безготівкового.

З 1 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спро­щену систему оподаткування» спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширю­ється на:

• суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяль­ність у сфері грального бізнесу (в т. ч. діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням ло­терей (у т. ч. державних) та розіграшів з видачею грошових ви­грашів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іно­земної валюти;

• суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакциз­них товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пали­вно-мастильних матеріалів;

• суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють опе­рації у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України від 01.06.2000 р. № 1775-ІП «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності» (зі змінами та доповненнями).

За спрощеною системою оподаткування також можуть пра­цювати фізичні особи— суб'єкти підприємницької діяльності. Для цього кожна особа, будь то громадянин України, іноземець або фізична особа без громадянства, повинні подати заяву до ДГП за місцем проживання із зазначенням видів діяльності, якими він передбачає займатися. Одночасно фізична особа має право на самостійне обрання способу оподаткування доходів, а саме:

• за фіксованим розміром сплати прибуткового податку з громадян шляхом придбання патенту;

• за спрощеною системою оподаткування шляхом отриман­ня свідоцтва про сплату єдиного податку;

• за загальною (звичайною) системою оподаткування.

За наявності перевищення рівня валового доходу за останні 12 місяців у сумі 7000 нмдг (119 тис. грн.) підприємець— платник фіксованого податку повинен перейти на сплату єдиного податку, якщо місцевою радою встановлено ставку єдиного податку на та­кий вид діяльності, або на загальну систему оподаткування з на­ступного після такого перевищення місяця (кварталу, року), залежно від того, за який період сплачено фіксований податок. Відповідальність за достовірність наведених даних покладається на підприємця.