Будова фінансової системи України

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячої еліти, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, яку можна представити за такою схемою:

О Державні фінанси

1.1. Бюджетна система:

1.1.1. Державний бюджет

1.1.2. Місцеві бюджети

1.2. Централізовані грошові фонди цільового призначення:

1.2.1. Пенсійний фонд

1.2.2. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фінансова система 41

1.2.3. Фонд загальнообов'язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття

1.2.4. Державний інноваційний фонд

1.2.5. Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

1.2.6. Інші фонди загальнодержавного призначення

 

1.3. Державний кредит

1.4. Страхування

1.5. Фінанси державних підприємств

© Фінанси суб'єктів господарювання:

2.1. Фінанси підприємств матеріального виробництва

2.2. Фінанси невиробничого сектору

2.3. Фінанси домогосподарств

© Міжнародні фінанси:

3.1. Міжнародні фінансові відносини

3.2. Фінанси міжнародних фінансово-кредитних установ та інститутів

© Фінансовий ринок

4.1. Внутрішній фінансовий ринок

4.2. Міжнародний фінансовий ринок

© Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова сфера фінансових відносин. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особове й майнове страхування.

Також державні фінанси складаються із:

> власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто
називають у країнах із федеративним територіальним устроєм);

> регіональних (обласних) фінансів;
Р місцевих (муніципальних) фінансів.

вз" Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які являють собою централізовані фонди грошових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні відповідних територіально-адміністративних органів державного самоврядування. В Україні ми маємо дворівневу бюджетну систему, яка складається з державного та місцевих бюджетів.

Також державні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, причому фінансові відносини у сфері централізованих фінансів держави мають фондовий характер.

к& Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають суворо цільове призначення і їх кошти на інші цілі не використовуються.

♦ Централізовані грошові фонди цільового призначення - це

фонди фінансових ресурсів, що утворюються на державному і місцевому рівнях за рахунок обов 'язкових платежів підприємств та організацій незалежно від форм їх власності та господарювання, обсяги яких в основному відносяться на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці платежі носять характер відрахувань, тобто передбачається цільове використання коштів цих фондів. Перелік державних позабюджетних фондів поряд із джерелами їх формування, визначаються на законодавчій основі і підлягають включенню (з метою їх державного обліку) до відповідних рівнів бюджетів із збереженням відповідного цільового призначення. При створенні конкретного позабюджетного фонду намагаються одразу ж класифікувати його як галузевий чи міжгалузевий, територіальний чи міжтериторіальний.

Передумовою створення таких фондів є виникнення конкретних проблем, і саме через це їх склад є доволі різноманітним у різних країнах і в різний час. В цілому серед подібних фондів виділяють такі, що носять стабільний характер, зокрема, пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що характеризують відносно тимчасові потреби, як, наприклад, Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (у даному випадку мова іде про Україну).

По суті, перераховані фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

vs- Державний кредит є складною фінансовою категорією, яка поєднує в собі ознаки кредиту та фінансів. Досить часто державний кредит ототожнюють з державним боргом країни, що є не зовсім

 

Тема 2

Фінансова система

правильним трактуванням цієї економічної категорії. Держкредитні відносини - це відносини, в яких держава виступає як позичальник, кредитор або гарант. Зазвичай, частина відносин, при яких держава виступає як позичальник, привалює і складає близько 80% усіх держкредитних відносин. Тому у більш вузькому розумінні державний кредит визначають як сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником, а суб'єкти господарювання чи фізичні особи - кредиторами держави внаслідок купівлі її цінних паперів.

Позики уряду надаються НБУ з метою поточного покриття дефіциту державного бюджету.

У розвинених економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівнів субсидуються із державного бюджету, і через це сальдо їх бюджетів дуже рідко буває від'ємним. Від'ємним, як правило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується переважно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населення або інших іноземних держав.

Величина державного боргу, який виникає в процесі запозичення коштів державою, свідчить про раціональність й ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

вэ= Страхування являє собою специфічну ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування й використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, що деякими авторами трактується як належність даної групи фінансових відносин до мікрорівня. Але необхідно враховувати й те, що фонди грошових коштів, які створюються страховими компаніями, відображають перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування, що здійснюється на нееквівалентних засадах, а отже мають ознаки належності до макроекономічного рівня. Страхові фонди можуть також створюватися і державними страховими компаніями, що однозначно доводить їх належність до сфери державних фінансів.

Крім того, на засадах ймовірності настання певних подій, формуються страхові й резервні фонди держави. Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покриття втрат, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

вж Фінанси державних підприємств включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

У цілому державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Оскільки вони за своїм змістом є основною сферою перерозподілу ВВП, а всі суб'єкти розподільчих відносин зацікавлені в оптимальності даного перерозподілу, то тим самим (свідомо чи не цілком свідомо) сприяють ефективності функціонування державних фінансів. Таким чином, сфера державних фінансів є надзвичайно важливою в системі фінансових відносин держави, підлягає значному впливу сторонніх факторів, а тому спрогнозувати майбутні тенденції її розвитку є надзвичайно важким завданням для науковців-економістів.

© Фінанси суб'єктів господарювання

• Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси недержавного сектора економіки, тобто фінанси суб'єктів господарювання. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту -основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер, а також фінанси домогосподарств.

еж Фінанси підприємств матеріального виробництва відображають рух грошових потоків окремих підприємств. Загалом, фінанси підприємств - це особливі економічні відносини, які виникають між: державою і підприємствами, а також: між підприємствами та працівниками у процесі утворення і використання доходів та нагромаджень шляхом утворення та використання децентралізованих грошових фондів. Специфіка фінансів суб'єктів господарювання полягає в тому, що вони обслуговують процес первинного розподілу вартості ВВП. Фінанси на цьому рівні - це

 

Тема 2

Фінансова система

застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального доходу суб'єкта господарювання або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу, тобто одержання максимальних прибутків за мінімального ризику.

Оскільки підприємства мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не підлягає поділу на окремі ланки. Існують деякі особливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою суб'єктів господарювання, однак вони є не настільки суттєвими, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки фінансової системи. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але фактично не можуть змінити їх сутності. Отже, фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств і виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, що є об'єктом фінансових відносин. Сферу розподілу й обміну, яка характеризує фінанси суб'єктів господарювання, поділяють на внутрішні та зовнішні підприємницькі відносини. Так, за допомогою внутрішніх відносин можливо охарактеризувати грошові потоки на підприємстві, а також детально відобразити процеси формування, розподілу й перерозподілу доходів досліджуваного суб'єкта господарювання. Натомість виділені зовнішні відносини характеризують зв'язки з іншими сферами та ланками фінансової системи, і їх поділяють на вхідні та вихідні грошові потоки.

В цілому діяльність суб'єктів господарювання значною мірою залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, що, в свою чергу, визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. У даному ракурсі необхідно чітко розрізняти господарську та фінансову діяльності, метою кожної з яких, відповідно, є:

■=> виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг;

О отримання прибутку.

Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність підприємств, необхідно вказати, що регулювання її здійснюється:

> законодавчо в частині взаємовідносин з державою,

> на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких пежать інтереси конкретного підприємства,

> статутними документами суб'єкта господарювання.

Як вже зазначалося раніше, всі види суспільного виробництва,
які застосовуються суб'єктами господарювання, можна поділити на
дві сфери: _________________ ■ • ■ - ' • _________________________________

Ч> сферу матеріального виробництва, в якій власне і відбувається процес виробництва товарів, тут створюється понад 90% ВВП. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансової системи країни;

Ч> сферу нематеріального виробництва, яка займається наданням послуг (мова іде про організації, заклади та установи невиробничої сфери).

Також розрізняють фінанси підприємств, які здійснюють комерційну та некомерційну діяльність.

На відміну від суб'єктів сфери матеріального виробництва, суб'єкти невиробничої сфери утримуються за рахунок видатків із бюджету, коштів позабюджетних недержавних фондів, а також страхових фондів у частині виплат із них у формі страхових сум і страхового відшкодування. Існують деякі особливості в організації фінансових установ й організацій невиробничої сфери, які являють собою неринковий сектор економіки. Це різного роду управлінські та оборонні заклади. До останнього часу вони знаходилися на бюджетному фінансуванні, але були переведені на нові умови господарювання, почали надавати платні послуги, і тому розширився склад їх фінансових ресурсів. Є установи державного управління, які надають послуги суспільству в цілому, тому вони мають єдине джерело фінансування - бюджетні кошти. Також існують установи соціально-культурної сфери, що мають різні джерела фінансування, основним з яких є бюджетні кошти, які виділяються вищезазначеним установам епізодично у вигляді цільових дотацій. Іншими джерелами фінансування є кошти, одержані в ході їх діяльності, виручка від здачі в оренду приміщень, різні добровільні внески тощо. Всі ці грошові кошти становлять фонд фінансових ресурсів установи і використовуються на виплату заробітної плати, здійснення матеріальних і прирівняних до них витрат на розрахунки, навіть на створення фондів економічного стимулювання. Залишки не використаних за рік надходжень до бюджету не вилучаються, а залишаються в розпорядженні установ. Всі ці установи мають право користуватися банківським кредитом. Потім він погашається за рахунок коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб'єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягають у наступному:

+ різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а доходи держави - за рахунок податків, зборів, платежів, державних позик та емісії);

 

Тема 2

Фінансова система

+ різні напрямки здійснення видатків або ж використання доходів: корпоративні доходи використовуються переважно на закупки товарів і послуг, а державні -щей для цілей здійснення такзваних трансфертних платежів (виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг тощо);

+ доходи і видатки корпорацій формуються на добровільних засадах, а держави - в примусовому порядку на обов'язковій законодавчій основі;

+ різний характер руху доходів і видатків (рух доходів! видатків у державному секторі фінансової системи здійснюється на нееквівалентних засадах, а в корпоративному секторі - на еквівалентних).

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян.

Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо. До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю - це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема безпосередньо пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їх взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

© Сфера міжнародних фінансів - відображає рівень світового господарства і за її допомогою стає можливим визначення характеру діяльності на даному рівні національних суб'єктів господарювання та держави. Міжнародні розрахунки як ланка міжнародних фінансів

48 Тема 2

характеризують переміщення цінностей між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке передусім полягає у встановленні курсів валют. Задля досягнення еквівалентного обміну необхідним є знаходження достовірного співвідношення тих чи інших валют, а внаслідок певного відхилення встановленого курсу валют від реального виникає реальна необхідність міжнародного перерозподілу доходів та існуючих фінансових ресурсів. Останній процес можна порівняти із ціновими механізмами перерозподілу, що фактично діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому (світовому) ринках. У наш час світові проблеми, пов'язані з валютним регулюванням є досить складними, тому що встановлені курси валют надзвичайно рідко збігаються з економічними реаліями. Отже, мова йде саме про наявність певної розбалансованості фінансової системи в сфері міжнародних фінансів, що передбачає пошук шляхів до встановлення абсолютної рівноваги у даній сфері. Беручи до уваги вищесказане, а також значні технічні труднощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у рамках Європейського Союзу нещодавно успішно реалізувався проект переходу до єдиної валюти - євро. Вже зараз можна з упевненістю констатувати, що дана валюта має стійкі позиції на міжнародному ринку. Проте, доки у світі немає дійсно єдиної для всіх держав валюти, неможливо вести мову і про реальну можливість збалансування міжнародних фінансів у складі світової фінансової системи. Ланка взаємовідносин з міжнародними політичними, економічними, гуманітарними, фінансовими та іншими організаціями характеризує формування і використання фондів фінансових ресурсів вищезазначених організацій, причому суб'єкти та характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Зокрема, усі країни-члени ООН сплачують членські внески до бюджету даної політичної організації, а кошти із цього бюджету використовуються на утримання органів ООН, фінансування міжнародних проектів та проведення різноманітних заходів згідно затвердженого плану даної організації. За допомогою даної ланки міжнародних фінансів, у тому числі, здійснюється і міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів, оскільки існує можливість надання тими чи іншими міжнародними організаціями фінансової допомоги окремим державам світу. Міжнародні фінансові інституції, як ще одна ланка міжнародних фінансів, являють собою своєрідну надбудову над сукупністю національних фінансових систем і характеризують зародження єдиної фінансової системи у напрямку світового співробітництва. У даний час ці

Фінансова система 49

інституції виконують, як правило, функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, що її потребують. Серед подібних інституцій можна назвати:

^ Міжнародний валютний фонд,

*h групу Світового банку,

^ Європейський банк реконструкції та розвитку,

% Африканський банк розвитку,

% Азіатський банк розвитку,

^> Міжамериканський банк розвитку.

О Фінансовий ринок як сфера забезпечення реалізації фінансових відносин охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару і є важливою складовою фінансової та економічної систем, оскільки фінансовий ринок є насамперед елементом фінансової системи, якому в цій системі належить особливе місце.

- Специфіка фінансового ринку проявляється у толщ ^:§щ щнщііщ

—► виступає певною надбудовою, через яку здійснюється координація функціонування фінансової системи в цілому;

—► виступає саме як ринок, на якому здійснюється купівля-продаж специфічного товару - фінансових ресурсів.

Головною функцією фінансового ринку є трансформація незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

CS- Фінансовий ринок поділяється на:

О грошовий ринок; ■=> ринок капіталів.

0 Грошовий ринок - це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року). В свою чергу, грошовий ринок поділяється на:

> обліковий ринок;

У міжбанківський ринок;

> валютний ринок.

eg" Ринок капіталів поділяється на:

> ринок цінних паперів;

> ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків. Якщо

грошовий ринок надає високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових ресурсах.

Інша класифікація, яка може бути застосована до фінансового ринку, базується саме на виокремленні регіональних аспектів його функціонування, а саме, розгляді національного та міжнародного фінансового ринків.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу.

2.3. Проблемні питання становлення і розвитку фінансової системи України

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих сфер і ланок зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять понад вісімдесят відсотків обсягу валового внутрішнього продукту. Окремі складові фінансової системи, тобто сфери і ланки, мають конкретне функціональне призначення в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту. Головною метою функціонування окремих ланок і фінансової системи в цілому є створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів суб'єктів господарювання. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції,
її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх -
система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами
певної групи, платоспроможність покупців. "~"™~".....

 

Тема 2

Фінансова система

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995-1998 p.p. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 рази. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Ця тенденція притаманна і сучасному стану економіки країни. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів у виробничі запаси, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств.

Водночас треба вжити більш дієві та ефективні заходи щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Несвоєчасне проведення, розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на

темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Через державний бюджет може здійснюватися значний вплив на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Через систему бюджетного фінансування створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

У сфері державних фінансів на своє вирішення чекають такі важливі завдання, як:

*" розширення доходної частини бюджетів за рахунок зменшення ставок оподаткування, і в такий спосіб розширити його бази за рахунок виведення з тіні значної кількості фінансових ресурсів та ін.

*" здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків (особливо це стосується витрат на управління), удосконалення форм і методів їх фінансування;

•" вживання заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання адресної фінансової допомоги громадянам;

•" раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

•■ визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення.

Значним кроком щодо реформування бюджетної системи стало запровадження Бюджетного кодексу України. Важливою умовою

 

Тема 2

Фінансова система

успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Потребує також удосконалення доходна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їх кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП. Цьому має посприяти запровадження Податкового кодексу України. Деякі кроки в плані реформування податкової системи вже були зроблені через запровадження єдиної ставки оподаткування доходів громадян у розмірі 13%, зниження податку на додану вартість до 17%, зменшення ставки оподаткування прибутку підприємств до 25%.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані фонди грошових коштів цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, цільові фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних цільових фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, яка закінчила свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не

Тема 2

відшкодовуються його доходами. Частіше при розгляді цієї категорії використовують поняття "Державний борг".

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхування". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарюючих суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Наприкінці 2002 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

> створення правового поля для забезпечення ефективного функці
онування ринку страхових послуг, регулювання страхової
діяльності та дотримання прав і зобов 'язань усіх сторін, що
беруть участь у страхуванні;

> визначення форм і напрямків страхової діяльності, які най
точніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам
як страховиків і страхувальників, так і держави;

> обґрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

> створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;

> забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування,
що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

> створення конкурентного середовища між: суб'єктами, що
здійснюють страхову діяльність;

Фінансова система 55

> забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним
особам у разі настання страхового випадку;

> створення системи обліку та звітності страхової діяльності
з метою формування банку достовірної інформації та її
доступності.

Щодо вирішення поставлених перед страхуванням завдань, в Україні у жовтні 2001 року була прийнята нова редакція Закону України "Про страхування", але головним недоліком нашого сьогодення є відсутність механізмів реалізації законодавчих та нормативно-правових актів.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має сфера забезпечення, а саме фінансовий ринок. Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формуються в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена й подана на розгляд урядові концепція створення та розвитку фондового ринку України, її погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.