Наукові основи побудови оптимальної податкової системи

За економічним змістом податкова система є сукупністю встановлених у державі податків і платежів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Ширше тра­ктується система оподаткування. Це сукупність податків і пла­тежів, а також принципів, методів та засобів справляння і конт­ролю за їх надходженням до централізованих фондів.

Незважаючи на різноманітність податкових систем у різних країнах світу, існують принципи, які забезпечують загальнонаукові основи побудови податкової системи:

1) принцип вигоди та адміністративної зручності;

2) принцип платоспроможності;

3) принцип визначальної бази.

Принцип вигоди та адміністративної зручності полягає у тому, що втрати внаслідок сплати податків мають бути сумірни­ми з тими вигодами, які платники отримують за рахунок фінан­сованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності у тому, що податкова система має бути максимально зручною для податкоплатників і держави з точки зору організації податкової роботи.

З принципу вигоди випливає, що державна діяльність у формі забезпечення державою суспільних благ має певну ціну, яка на­буває форми податків. Ці податкові ціни отримали назву ціни по Ліндалю. Рівновага при обміні «податки—блага» виникає у разі, якщо податкові затрати на одиницю фінансованих державою су­спільних благ здійснюються з граничною корисністю для кожно­го податкоплатника. Оптимальною є система, яка забезпечує не менше 80 % граничної корисності.

Принцип платоспроможності декларує, що податковий тягар (величина податкових зобов'язань) має бути чітко визначений відповідно до платоспроможності податкоплатника (розміру до­ходів, обсягів споживання, майнового стану). З цим принципом пов'язані горизонтальні на вертикальні рівності в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю та податковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається у разі, якщо платники подат­ків з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом су­ми, що диференціюються згідно з певними етичними принципа­ми соціальної справедливості.

Ця рівність можлива за умови використання прогресивних ставок в оподаткуванні. Даний принцип вимірюється та оціню­ється за допомогою діаграми Лоренца та коефіцієнта Джіні. Діаг­рама Лоренца дозволяє провести своєрідну паралель між подат­ковими надходженнями до бюджету держави та сумарною кількістю платників податків. Ідеально бажаною є ситуація, коли певна кількість платників (наприклад 20 %), сплачують до бю­джету відповідно двадцятивідсотковий обсяг податкових надхо­джень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний розподіл доходів і податкових зобов'язань, який існує на даний час у тій чи іншій державі, відображає крива лінія.

 

поділ доходів і податкових зобов'язань, та ідеально рівномір­ним бажаним розподілом:

 

де КД — коефіцієнт Джіні; S_А — площа А; S_В — площа В.

Очевидно, що чим більше крива Лоренца нахиляється донизу, тобто чим більше вона ввігнута, тим значнішою є нерівномір­ність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із фак­торів якого є оподаткування.

Принцип визначальної бази означає, що податкова система в країні повинна формуватися не хао_{ГИЧНО5 а} згідно з певною соці­ально-економічною доктриною. Кількісним виміром є прогнозна величина видатків бюджету. У бюджетному плануванні, і зокре­ма плануванні податкових надходжень, повинна бути чітка по­слідовність:

Пр. Б ðПл. Д ð Пл. В,

де Пр. Б — прогнозований обсяг зведеного бюджету; Пл. Д — запланований обсяг доходів; Пл. В - плановий обсяг видатків.

Слід визнати, що не завжди підвищення норми оподаткування у країні приводить до збільшення обсягу податкових надходжень до державної казни. Для аналізу Оптимальної норми оподатку­вання вченими часто використовується теорія відомого амери­канського економіста Лаффера. За допомогою кривої Лаффера, що є основою цієї теорії, доведено: _Якщо висота податкових ста­вок сягає певного критичного рівня (Т₀), подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки — зменшення податкових надходжень.

 

Зв'язок між нормою оподаткування та податковими надхо­дженнями залежить від податкової бази, тобто об'єкта оподатку­вання. Тому Лаффер досліджував цей зв'язок за допомогою пока­зника еластичності податкової бази, який вимірюється як відношення процентної зміни величини об'єкта оподаткування до процентної зміни норми оподаткування, тобто податкових ста­вок, що застосовуються щодо даного об'єкта (бази) податку:

 

де Е — еластичність податкової бази; В — вартісний вимір пода­ткової бази (об'єкта оподаткування); Т — норма оподаткування; ∆В— приріст або процент збільшення податкової бази; ∆Т— приріст або процент збільшення норми оподаткування.