Платники єдиного податку, об'єкти оподаткування та ставки

Об'єктом оподаткування для юридичних осіб є сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування АЗ, а також ПДВ залежно від рішення платника єдиного податку щодо ставки.

Фізичні особи мають право самостійно обирати спосіб опо­даткування за єдиним податком, отримуючи свідоцтво про сплату єдиного податку. Ставка податку встановлюється місце­вими радами за місцем державної реєстрації СПД, залежно від виду діяльності, в межах від 20 до 200 грн. на місяць. У разі якщо фізична особа здійснює підприємницьку діяльність з ви­користанням найманої праці, ставка податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Щодо переваг справляння єдиного податку з фізичних осіб не­обхідно відзначити зокрема, що такі особи звільняються від на­рахування, відрахування та перерахування зборів до державних цільових фондів, пов'язаних з виплатою заробітної плати пра­цівникам, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою.

У разі сплати єдиного податку платник та особи, які перебу­вають з ним у трудових відносинах, не долучають до складу су­купного оподаткованого доходу за підсумками звітного року доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а також не здійснюють перерахунок сплаченої суми єдиного по­датку.

Важливою перевагою для СМП, який сплачує єдиний податок, є звільнення від сплати таких видів податків і зборів:

1) ПДВ (крім платників—юридичних осіб, які сплачують єди­ний податок за ставкою б %);

2) податку на прибуток підприємств;

3) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб —

СПД);

4) плати (податку) за землю;

5) збору за спеціальне використання природних ресурсів;

6) збору до Державного інноваційного фонду;

7) збору на обов'язкове соціальне страхування;

8) відрахувань і зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автодоріг;

9) комунального податку;

10) податку на промисел;

11) збору на державне пенсійне страхування;

12) збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

13) внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

14) збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Крім того, якщо у попередньому звітному календа­рному році підприємство сплачувало фіксований сільськогос­подарський податок (ФСП), то обравши інший спосіб застосу­вання спрощеної системи оподаткування у вигляді єдиного податку, сільськогосподарське підприємство звільняється від сплати ФСП.

СПД — юридична особа має право самостійно обирати одну з наступних ставок єдиного податок:

1) 6 % від суми виручки від реалізації продукції без урахуван­ня АЗ у разі сплати ПДВ;

2) 10 % від суми виручки від реалізації продукції, за винятком АЗ, якщо ПДВ не сплачуться.

Порядок обчислення та сплати єдиного податку

СПД (юридичні та фізичні особи) сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий ра­хунок відділень Держказначейства, які перераховують отримані кошти у таких обсягах:

а) від фізичних осіб:

— 43,0 % до місцевого бюджету;

— 42,0 % до Пенсійного фонду України;

— 15,0 % на обов'язкове соціальне страхування (в т, ч. 4 % до Державного фонду сприяння зайнятості населення);

б) від юридичних осіб:

— 43,0 % до місцевого бюджету України;

— 42 % до Пенсійного фонду України;

— 15 % на обов'язкове соціальне страхування (в т. ч. 4 % до Державного фонду сприяння зайнятості населення).

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів від платників — юридичних осіб по­винні перераховувати на їхні розподільчі рахунки до відповідного місцевого бюджету територіальної громади — 43 %, Пенсій­ного фонду — 42,0 % та на обов'язкове соціальне страхування — 15 % (в т. ч. 4,0 % — до Державного фонду сприяння зайнятості населення).

Юридичні особи подають до ДПА щоквартально до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, розрахунок про сплату єдиного податку і у разі його сплати за ставкою 6 % - додатково розрахунок про сплату ПДВ, а також платіжні доручення за звіт­ний період за позначкою банку про зарахування коштів. Крім то­го, юридичні особи зобов'язані вести книгу обліку доходів і ви­трат та касову книгу.

РОЗДІЛ 10

ПЛАТА ЗА РЕСУРСИ ТА ПОСЛУГИ

Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Враховуючи, що всі земельні ресурси знаходяться у власності держави, стягується та­кий податковий платіж, як плата за землю, що передбачає еквіва­лентність обміну між державою і платником.

Основою для встановлення еквівалентного обміну з 1 січня 1997 року є грошова вартість землі.

По земельних ділянках, грошову оцінку яких не встановлено, плата за землю справляється за старою методикою.

Плата за землю існує в двох основних формах:

1) власне плата за землю, що стягується з власників, землеко­ристувачів (крім орендаторів);

2) орендна плата (сплачують фізичні чи юридичні особи, які користуються землею на умовах оренди);

Основна характерна ознака справляння плати за землю в Україні є такою, що розмір плати не залежить від результатів фі­нансово-господарської діяльності платників.

Об'єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності чи користуванні (в т. ч. на умовах оренди).

Сума орендної плати централізовано не встановлюється, а безпо­середньо узгоджується в договорі оренди. Причому розмір її по зем­лях сільськогосподарського призначення не повинен перевищувати ставок плати за землю, а по землях ^сільськогосподарського призна­чення, — не може бути меншим за відповідну ставку плати за землю.

Враховуючи, що плата за землю в Україні є загальнодержавним податком, механізм нарахування і сплати його встановлюється Вер­ховною Радою. Органам влади дозволяється збільшувати середні ставки плати за землю, затверджені ВР, але не більше ніж удвічі.

Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:

1. Плата за сільськогосподарські землі. Ставки плати за зем­лю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:

1.1) для ріллі, сіножатей та пасовищ — ставка 0,1;

1.2) для багаторічних насаджень — 0,03;

1.3) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.

2. Плата за землі в межах населених пунктів. Плата за землю в межах населеного пункту, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.

 

ПЗ = Ставка податку • Грошова оцінка землі • Кількість (га) землі

 

Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують став­ки плати за землю, диференційовані залежно від таких факторів:

• групи населених пунктів за чисельністю;

• за віднесенням до певних зон.

У 2006 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовувалися ставки земельного податку збільшені в 3,1 раза. Крім того, у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

1) на Південному узбережжі Криму — 3,0;

2) на Південно-Східному узбережжі Криму — 2,5;

3) на Західному узбережжі Криму — 2,2;

4) на Чорноморському узбережжі (крім Криму) — 2,0;

5) у гірських і передгірських районах Карпат — 2,3 (крім

окремих винятків);

6) на узбережжі Азовського моря, інших курортах — 1,5.

 

Приклад 1. Потрібно визначити суму плати за землю, яку сплатить платник у м. Севастополі в 2006 році, якщо в його кори­стуванні є 500 м" землі і, згідно з рішенням Севастопольської мі­ської ради, середні ставки збільшено по максимуму. Чисельність населення — 400 тис. чол.

 

 

Конкретні ставки плати за землю (за винятком сільськогоспо­дарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сіль­ські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок.

Згідно із законодавством, в Україні діє окремий порядок спра­вляння плати за землю по фізичних та юридичних особах.

Перелік пільг затверджений Верховної Ради України.

1. Від плати звільняються:

а) заповідники, парки;

б) вітчизняні дослідні господарства та навчальні заклади сіль­ськогосподарського профілю;

в) органи державної влади;

г) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я;

д) релігійні, благодійні організації, які не займаються підпри­ємницькою діяльністю.

2. Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя:

а) зон радіоактивного забруднення;

б) за землі державних сортовипробувальних станцій;

в) за землі кладовищ.

Крім цих пільг, місцеві органи влади, які затверджують конк­ретні ставки плати, можуть встановлювати такі пільги:

а) повне або часткове звільнення на певний строк конкретного платника;

б) зменшення належних до сплати сум плат, якщо такі платежі використовуються платником на охорону природи.

Якщо підприємства, які користуються пільгами, мають у підпо­рядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування землю, будівлі, то плата за землю такими платниками сплачується в межах величини земельної ділянки, переданої в орен­ду або на якій знаходяться госпрозрахункові підрозділи.

Юридичні особи самостійно визначають належну до сплати су­ми за землю щорічно, виходячи з величини земельних ділянок, станом на 1 січня поточного року. Обов'язково до 1 лютого плат­ники — юридичні особи подають в ДІІА розрахунки по платі за землю.

Нарахування земельного податку для фізичних осіб здійсню­ється щороку. Причому до 15 липня ДПА письмово повідомля­ють конкретного платника — фізичну особу про необхідність сплати нарахованої суми плати за землю. Вихідні дані для розра­хунку плати за землю по фізичних особах вони беруть у відділах земельних ресурсів органів місцевого самоврядування.

За землю, на якій розташовані будівлі, що перебувають у вла­сності або користуванні юридичних осіб чи громадян, плата на­раховується кожному з них, пропорційно тій частині будівлі, яка знаходиться в їх власності.

Плата за землю юридичними особами сплачується щомісяця, виходячи із 1/12 нарахованої річної суми.

Фізичні особи, землекористувачі, виробники сільського гос­подарства і рибної продукції сплачують плату за землю рівними частинами до 15 вересня та 15 листопада. Розмір, умови та стро­ки сплати орендної плати, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди, між орендодавцем і орендарем.

Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється державним комітетом по земельних ресурсах, згідно кадастрової оцінки землі.

Кадастр — це градація земельних ділянок відповідно до пев­них ознак:

1) призначення;

2) належність до певної зони;

3) географічне положення;

4) рельєф та ландшафт;

5) інші.

Згідно з кадастром в Україні існує шість типів земельних ді­лянок, однак в розрізі цих груп можлива диференціація грошової вартості залежно від інших ознак.

Конкретні платники — юридичні особи, які самостійно нара­ховують плату за землю, ведуть бухгалтерський облік (податко­вий) розрахунків з бюджетом. Для цього використовують (в ос­новному) 64-й рахунок.

До 1 лютого юридичні особи здають у ДПА розрахунки по платі за землю.

ДПА на їх основі здійснює облік платників і податкових над­ходжень по сплаті за землю станом на 1 лютого поточного року.

По фізичних особах ДПА здійснює облік платників на 1 травня, а облік податкових надходжень на 15 листопада поточного року.

Контроль за правильністю нарахування і своєчасністю сплати плати за землю здійснює ДПА, причому для фізичних лише через проведення документальних і камеральних перевірок.

При здійснення контролю слід враховувати термін позовної давності (3 роки). Якщо порушення виявлено через три і більше років, то платник плати за землю відповідальності не несе.

У разі порушення законодавства платники несуть відповіда­льність згідно із законодавством України.