Економічні функції держави та економічна політика

1. Економічні функції держави в умовах ринкової економіки.

2. Суть стабілізаційної політики. Монетарна політика та її інструменти.

3. Фіскальна політика та її інструменти. Державний бюджет.

 

1. Ринкова економіка більшості країн характеризується низкою недоліків, подолання яких повинна здійснювати держава. Загальноекономічні функції держави в ринковій економіці визначено знаменитою "тріадою" відомого американського економіста П. Семюелсона: "стабільність, ефективність, справедливість".

Найважливішими економічними функціями держави в умовах ринкової економіки є:

· створення умов для ефективного функціонування підприємництва, захист конкуренції (правове забезпечення функціонування суб'єктів ринкової економіки, антимонопольне законодавство тощо);

· організація і виробництво громадських благ, у виготовленні яких не зацікавлений приватний бізнес;

· сприяння стабільному, динамічному економічному зростанню та повній зайнятості населення;

· підтримання стабільного рівня цін;

· перерозподіл доходів і багатства на користь найменш захищених верств населення (через податки, державні трансфери тощо); подолання бідності;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності, (забезпечення зовнішньо-торговельної рівноваги).

Реалізація цих функцій здійснюється шляхом державного регулювання економіки, яке коригує ринковий ме­ханізм. Реалізується воно за принципом: «Конкуренція — скрізь, де можливо, регулювання — скрізь, де необхідно!».

2. Для кожної країни характерною є макроекономічна нестабільність, що знаходить відображення у циклічних коливаннях, рості безробіття та цін. Для подолання нестабільності уряд проводить відповідну стабілізаційну політику. За допомогою стабілізаційної політики уряд може прискорювати або уповільнювати економічне зростання, підтримувати стабільний рівень цін, збалансовувати експорт та імпорт та сприяти високій зайнятості населення. Для цього використовуються різні макроекономічні інструменти, зокрема такі, як податки, державні видатки, регулювання кількості грошей в обігу та ін. Розрізняють три основні види стабілізаційної політики: 1) монетарну; 2) фіскальну 3) зовнішньоекономічну політику.

Монетарна (грошово-кредитна) політика спрямована на стимулювання економічного зростання в період спаду та застою і стримування росту цін під час надмірно високих темпів зростання. ЇЇ здійснює центральний банк (у нашій країні – Національний банк України). Реалізується вона шляхом зміни пропозиції грошей, які перебувають в обігу, а також впливу на рівень процентної ставки («ціну грошей»). Зменшення пропозиції грошей (політика “дорогих грошей”) спричиняється до росту процентної ставки, збільшення їх пропозиції (політика “дешевих грошей”)– до зменшення рівня процентної ставки. Пропозиція грошей впливає на ділову активність, темпи економічного зростання, зайнятість, а також на стабільність цін,.

Інструменти (знаряддя) монетарної політики включають: 1) операції на відкритому ринку. Центральний банк може скуповувати або продавати комерційним банкам державні цінні папери, що відповідно впливає на кількість грошей, (які можуть бути надані комерційними банками позичальникам), та їх ціну; 2) зміну рівня облікової ставки (під яку Центральний банк надає кредити комерційним банкам); 3) зміну норми обов’язкових резервів, які зберігають комерційні банки в центральному банку.

Проводячи стимулювальну політику (політику «дешевих грошей» ), центральний банк: 1) купує державні цінні папери; 2) знижує облікову ставку; 3) зменшує норму резервування (використовується рідко). Завдяки цим заходам пропозиція грошей збільшується, процентні ставки знижуються, що призводить до збільшення інвестиції та реального обсягу національного продукту та зайнятості.

Стримувальна монетарна політика (політика дорогих грошей) передбачає: 1) продаж державних цінних паперів; 2) підвищення облікової ставки; 3) збільшення норми резервування. Завдяки цим заходам пропозиція грошей у національній економіці зменшується, процентні ставки зростають, а рівень інфляції знижується.

Монетарна політика є важливою складовою національної стабілізаційної політики, оскільки вона є гнучкою та швидко діє. Проте її ефективність значною мірою залежить від узгодженості з бюджетно-податковою, структурною, антимонопольною та іншими видами економічної політики.

3. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це політика податків і урядових видатків, яка використовується з метою впливу на ділову активність в країні (обсяги виробництва, зайнятість та доходи).

Розрізняють два основні види фіскальної політики:

· автоматичну (недискреційну), яка реалізується через вмонтовані стабілізатори (прогресивну шкалу оподаткування та трансферні платежі);

· дискреційну – яка здійснюється шляхом свідомого маніпулювання податками і урядовими видатками.

Фіскальна політика може бути: стимулююча (під час економічного спаду), яка проводиться шляхом зменшення податків, збільшення урядових видатків чи певного їх поєднання; стримувальна (під час надто високих темпів економічного зростання), яка здійснюється шляхом збільшення податків, зменшення урядових видатків чи їх поєднання.

Фіскальна політика реалізується за допомогою державного бюджету. Державний бюджет – це баланс доходів і видатків держави на певний проміжок часу, як правило на рік. Доходи державного бюджету формуються за рахунок податків, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, підприємницької діяльності державних підприємств, продажу її майна та ін.. Основними напрямками державних видатків є: 1) соціальні видатки; 2) фінансування державного сектора економіки; 3) утримання державного апарату; 4) фінансування розвитку економіки; 5) національна оборона; 6) погашення державного боргу.

Державний бюджет має бути збалансованим - видатки мають дорівнювати доходам. Якщо видатки більші від доходів, то виникає дефіцит бюджету, якщо навпаки – доходи перевищують видатки, то має місце надлишок (профіцит) бюджету. Відношення суми дефіциту держбюджету до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Допустимим є рівень дефіциту нижче 3%. Більший рівень дефіциту дестабілізує національну економіку.

Дефіцит бюджету долається за рахунок: 1) зменшення урядових видатків; 2) збільшення податків; 3) зовнішньої і внутрішньої позик; 4) додаткової емісії грошей (яка призводить до інфляції); 5) продажу державного майна.

Нагромаджувана сума дефіцитів державного бюджету за мінусом його надлишків (перевищення доходів над видатками) – це державний борг.

Державний борг може бути: внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній борг — це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг — це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Тема 11