Тема 5. Сучасна ринкова економіка та її інфраструктура

1. Суть та функції ринку. Види ринків. Фінансовий ринок.

2. Суб’єкти ринку. Домогосподарства. Кругообіг ресурсів, товарів та доходів.

3. Інфраструктура ринку та її основні елементи.

 

1. Ринок – це місце, де укладаються угоди (трансакції) між покупцями і продавцями (взаємодії попиту і пропозиції) і де формуються ціна на товари та тарифи на послуги.

Види ринків:

1) ринок товарів і послуг (ринок споживчих товарів; ринок товарів виробничого призначення);

2) ринок ресурсів (ринок праці та ринок природних ресурсів);

3) фінансовий ринок (ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок, ринок цінних паперів);

4) валютний ринок;

5) страховий ринок;

6) ринок науково-технічних розробок.

Ринок товарів і послуг складається з двох сегментів: ринок споживчих товарів і ринок товарів виробничого призначення (інвестиційний ринок). Ринок товарів і послуг функціонує з допомогою посередницьких структур, які отримують доходи за рахунок перепродажу продукції, придбаної у фірм-виробників.

Ринок споживчих товарів – це ринок, на якому домогосподарства купують у фірм товари і послуги для задоволення особистих потреб (продукти харчування, одяг, взуття, меблі, побутова техніка, туристичні послуги та ін.). Посередниками на ринку споживчих товарів є фірми гуртової та роздрібної торгівлі.

Інвестиційний ринок – це ринок, на якому фірми купують і продають засоби виробництва (споруди, устаткування, обладнання та ін.). На ринку інвестиційних товарів функціонують дистриб’ютори – фірми-гуртовики, які закуповують та продають продукцію від свого імені і на власний ризик.

На ринку землі купують і продають земельні ділянки.

На ринку праці купують і продають послуги праці. Попит на ринку праці є похідним від попиту на товари і послуги і залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці обумовлена демографічною ситуацією, рівнем заробітної плати, свободою вибору людини, яка шукає роботу, та ін.

На валютному ринку здійснюють операції купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.

На ринку науково-технічних розробок купують і продають нові технології, технічні знання, знання в сфері управління тощо.

На страховому ринку об’єктом купівлі є страховий захист.

Різноманітні ринки взаємодіють між собою і утворюють національний ринок. Частина національного ринку може бути тіньовою – мова йде про неофіційну або недозволену економічну діяльність.

 

2. Ефективне функціонування ринкової економіки досягається при наявності розвиненого фінансового ринку.

Фінансові ринки – це ринки, де купуються і продаються фінансові засоби: гроші, цінні папери (акції, облігації, векселі). На фінансових ринках формуються процентна ставка («ціна» грошей), курс цінних паперів та валют.

Фінансовий ринок можна поділити на різні сектори, відповідно до таких критеріїв:

1) залежно від типу зобов’язань, що є об’єктом купівлі-продажу – на кредитний ринок та ринок цінних паперів;

2) залежно від терміну обігу фінансових активів – на ринок грошей та ринок капіталів.

На ринку цінних паперів купуються і продаються векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком.

Фінансові ринки включають ринок грошей та ринок капіталів.

На ринку грошей здійснюються короткострокові запозичення в комерційних банках та відбувається обіг цінних паперів з терміном погашення до одного року.

На ринку капіталу здійснюються довгострокові запозичення кредитних ресурсів та відбувається купівля-продаж цінних паперів (акції, облігації, векселі) з терміном погашення понад один рік. Ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Виділяють первинний і вторинний ринок цінних паперів. На первинному ринку цінні папери продаються емітентом вперше. На вторинному ринку відбувається перепродаж цінних паперів за їхньою курсовою ціною.

Акція – це цінний папір, що засвідчує право його власника на частку доходу фірми, яка його випустила (емітувала). Власник акцій є співвласником фірми і отримує дохід у вигляді дивідендів.

Облігація – це зобов’язання фірми чи установи, яка її випустила, сплатити фіксовану суму грошей в обумовлений термін. Власник облігацій не є співвласником, він отримує дохід у вигляді фіксованого процента.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити власнику векселя визначену суму грошей у встановлений термін.

Ощадний сертифікат – це боргове зобов’язання комерційного банку з фіксованим доходом. Сертифікат засвідчує внесення відповідних сум на рахунок у кредитній установі.

Інвестиційні сертифікати випускають спеціалізовані інвестиційні компанії, які здійснюють операції купівлі-продажу цінних паперів підприємств і держави.

Стабільному функціонування економіки сприяє розвинена система кредитування. Виділяють комерційний кредит (надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу), споживчий кредит (споживачі купують у виробників товари з відтермінуванням платежу), банківський кредит (банки надають позики підприємствам і домогосподарствам), іпотечний кредит (кредит під заставу нерухомості), державний кредит (надається урядом чи іншими державними органами).

2. Основними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства, фірми (підприємства) та держава.

Домогосподарство – це економічна одиниця, яка складається з однієї або більше осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, що постачає економіку ресурсами і використовує отримані гроші для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні і духовні потреби людини. Здебільшого соціальною основою домогосподарства є сім’я.

Держава створює умови господарської діяльності в країні. Вона є власником певної частини виробничих ресурсів, одержує доходи та використовує їх частину для закупівлі товарів та послуг.

Фірми – це основні виробничі одиниці, які використовують виробничі ресурси для виготовлення товарів та надання послуг з метою одержання прибутку.

Первинним (базовим) суб’єктом економіч­них відносин є домогосподарство. Домогосподарство у національній економіці виконує такі основні функції: 1) постачальника ресурсів (робоча сила, фактори виробництва); 2) споживача товарів і послуг; 3) заощадника доходів; 4) інвестора доходів.

Фінансовою основою домогосподарства є його бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх його доходів і видатків за певний період часу, обумовлює життєвий рівень та обсяг споживання.

Дохідна частина бюджету домогосподарств формується за рахунок: 1 ) доходів від ресурсів, які члени домогосподарства постачають на відповідні ринки (заробітна плата, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, доходи від особистого підсобного господарства); 2) доходів від власності (у вигляді відсотків, дивідендів, орендної плати тощо); 3) надходжень з державних програм допомоги (трансферні платежі) окремим категоріям населення (пенсії, стипендії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, виплати з безробіття, допомоги по догляду за дітьми, субсидії населенню тощо).

Частку доходів домогосподарства сплачують державі у вигляді особистих податків, решта використовується на особисте споживання, а залишок – на особисте заощадження.

Видатки на особисте споживання класифікують так: 1) видатки на предмети щоденного вжитку; 2) видатки на послуги; 3) видатки на товари тривалого користування.

Заощадження – це та частина доходу, яка залишається у домогосподарств після сплати податків та видатків на особисте споживання.

Взаємодію двох суб’єктів ринку – домогосподарств та фірм відображає схема кругообігу ресурсів, товарів (послуг) та доходів в економіці.

 

 

3. Нормальне функціонування ринкової економіки забезпечує розвинена ринкова інфраструктура.

Ринкова інфраструктура – це сукупність установ та організацій, які забезпечують безперебійне функціонування ринків, прискорюють та полегшують укладення ринкових угод між економічними суб’єктами, зокрема, щодо руху матеріальних і фінансових ресурсів.

Важливими складовими ринкової інфраструктури є:

– дворівнева банківська система (центральний банк і комерційні банки);

– біржі (товарні, фондові, валютні, біржі праці);

– небанківські фінансово-кредитні інституції (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, довірчі товариства та ін.).

Банківська система складається з центрального банку (в Україні – Національний банк України) та комерційних банків. Центральний банк є некомерційною і, як правило, державною установою.

Функції центрального банку:

– емісія (випуск) та організація обігу грошей;

– здійснення грошово-кредитної (монетарної) політики;

– регулювання кількості грошей в економіці;

– зберігання державних золото-валютних резервів та резервних фондів комерційних банків;

– контроль за діяльністю комерційних банків та організація розрахунків між ними;

– кредитування комерційних банків;

– купівля-продаж валюти та державних цінних паперів.

Комерційні банки виконують такі основні функції:

– акумулювання тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб;

– надання кредитів суб’єктам господарської діяльності;

– організація розрахунків між економічними суб’єктами;

– купівля-продаж валюти і цінних паперів та ін.

Важливим елементом ринкової інфраструктури є біржа – постійно діючий організований та регульований ринок, де покупці та продавці певного товару укладають угоди купівлі-продажу з допомогою посередників. Виділяють товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці (центри зайнятості або служби зайнятості).

На товарних біржах укладають угоди про купівлю-продаж великих партій стандартизованих товарів: сільськогосподарських продуктів (зерна, кави), металів, нафти та ін. На біржах можуть укладатися угоди про постачання конкретного товару за наперед обумовленою ціною у визначений термін в майбутньому.

На фондових біржах укладають угоди щодо купівлі та продажу цінних паперів. На фондовій біржі на основі взаємодії попиту та пропозиції відкрито формуються курси (тобто ціни) цінних паперів. Коливання курсів цінних паперів відображають тенденції розвитку окремих фірм чи галузей економіки.

На біржах праці безробітні здійснюють пошук робочих місць, а роботодавці – потенційних працівників. Особи, які втратили роботу і зареєструвалися в державному центрі зайнятості, отримують допомогу по безробіттю.

До небанківських фінансово-кредитних інституцій відносяться:

– страхові компанії – це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в договорі страхування (страховому полісі).

– пенсійні фонди гарантують своїм вкладникам виплату щорічного доходу після досягнення ними пенсійного віку;

– інвестиційні фонди – це посередники, що накопичують фінансові ресурси, випускаючи власні цінні папери, а отримані кошти вкладають в цінні папери інших фірм;

– довірчі товариства спеціалізуються на управлінні майном фізичних та юридичних осіб на підставі відповідного договору;

– кредитні спілки передбачають об’єднання невеликих вкладів, які використовуються для надання мікрокредитів здебільшого для самих учасників спілки.

Серед інших елементів ринкової інфраструктури можна назвати інформаційно-консультативні фірми, аудиторські установи та ін.

 

Тема 6 Ринковий механізм

 

1.Попит і його чинники. Пропозиція і її чинники.

2. Взаємодія попиту і пропозиції. Ціноутворення в ринковій економіці.

3. Розв’язання ринком основних проблем організації національної економіки.

4. Форми ринкової конкуренції.

1.Ринковий механізм – це механізм, за допомогою якого, здійснюється регулювання цін, темпів та обсягів суспільного виробництва. Елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ціна.

Попит – це кількість товарів і послуг, які покупець зможе і бажає придбати протягом певного періоду при кожному рівні цін на них. Основним фактором (за інших незмінних умов), який впливає на величину попиту, є ціна.

Об’єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання. Залежність між величиною попиту і ціною знаходить відображення у законі попиту. Він відображає обернену залежність між ціною і величиною попиту: вища ціна – менший попит і навпаки.

Крім ціни, на попит впливають також й інші змінні (чинники): зміна доходів і чисельність споживачів, ціни і доступність споріднених товарів (замінюючих та доповнюючих), зміни смаків і уподобань споживачів, очікування змін цін на ринку. Графічне відображення оберненої залежності величини попиту від ціни називається кривою попиту (D).

Пропозиція – це кількість товарів, які виробник зможе і захоче виготовити при кожному рівні цін на них. Прямий зв'язок між ціною і величиною пропозиції називають законом пропозиції. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції.

Крім ціни, на зміну пропозиції впливають такі фактори: технічний прогрес; зміна ціни факторів виробництва; кількість виробників; очікування зміни ціни на ринку; податки та дотації з боку держави. Графічне відображення прямої залежності величини пропозиції від ціни ілюструє крива пропозиції (S).

2. Між попитом і пропозицією існує тісний взаємозв'язок. У процесі їх взаємодії на конкурентному ринку формується ринкова рівновага і ціна ринкової рівноваги.

Ціна ринкової рівноваги (рівноважна ціна) – це ринкова ціна, сформована під впливом рівноваги попиту і пропозиції. Попит формується споживачем, який захоче заплатити за товар (послугу) ту ціну, яка відповідатиме корисності даного товару. Пропозицію на ринку формують виробники, які працюють заради прибутку, тому вони захочуть продати товар по ціні, яка перевищує витрати виробництва (вартість товару).

Зв'язок між виробником товару і покупцем здійснюється на ринку за допомогою ціни. Ціна – це грошова сума, що сплачує споживач за одиницю товару чи послуги. На рис. 5 відображене формування ціни рівноваги. Точка перетину кривих попиту (D) та пропозиції (S), яка визначає рівноважну ціну (2 одиниці), показує скільки товару споживачі бажають купити, а виробники – продати (4 одиниці).

 

 

 

Рис.6.1. Ринкова рівновага

 

В залежності від ситуації на ринку ціна може співпадати із вартістю товару, бути нижчою або вищою від неї. залежно від форм конкуренції розрізняють ринкові ціни, олігополістичні та монопольні. Залежно від типів ринкової системи виділяють регульовані та нерегульовані ціни.

На ціну може впливати держава, встановлюючи верхню і нижню границі (межі) ціни. Верхня границя – це максимальна ціна на товари і послуги. Вона завжди нижча від ціни ринкової рівноваги і встановлюється для доступності важливих товарів та послуг (продовольчих, ліків, комунальних послуг) для всіх верств населення. В результаті попит перевищуватиме пропозицію, і на ринку виникає дефіцит товару.

Нижня границя ціни – це найнижча ціна, встановлена на ті чи інші товари і послуги. Така ціна завжди є вищою від ціни ринкової рівноваги. Встановлюється вона для зацікавлення власників ресурсів у збільшенні обсягів виробництва і продажу необхідних суспільству товарів і послуг. Проте це призводить до перевищення пропозиції над попитом і створення надлишку товарів.

3. В ринковій економіці мають місце три фундаментальні проблеми:що, скільки, для кого і як виробляти, які розв’язуються за допомогою ринкового механізму. Тут підприємець здійснює виробництво заради прибутку. Прибуток – це різниця між виторгом і витратами виробництва (між ціною і вартістю товару). Виторг визначається як добуток ціни товару на його кількість. Якщо на ринку пропозиція товарів перевищує попит на них, виникає надлишок товару на ринку. Це супроводжується падінням ціни на дані товари (послуги) і відповідно зменшенням прибутку виробників. Тому неприбуткове виробництво скорочується, а капітал переміщується у прибутковіші сфери виробництва.

Протилежним станом ринкової кон'юнктури є дефіцит товару на ринку. Недостатня кількість товарів призводить до зростання їх ціни і відповідно – до збільшення прибутку виробників цих товарів. Тому капітал переливається у цю сферу виробництва із менш прибуткової, що призводить до наповнення ринку даними товарами. У кінцевому, завдяки механізму ринкового саморегулювання, урівноважується попит і пропозиція. Таким чином спрацьовує механізм саморегулювання («невидима рука» ринку).

Вирішальну роль у визначенні видів і кількості продуктів, які виробляються, відіграє попит споживачів. Вони витрачають свої гроші на ті товари і послуги, які вони бажають і в змозі купити. Тому фірми виробляють лише ті товари і послуги, на які є попит і виробництво яких приносить прибуток.

Проблема «як виробляти» пов’язана із конкурентноспроможністю виробництва. Конкурентноспроможністю виробництва досягається за рахунок: впровадження нової техніки, удосконалення форм і методів організації виробництва, зниження витрат виробництва. Відповідно до цього здійснюється розподіл ресурсів між окремими галузями та фірмами, які вироблятимуть продукцію кожної галузі. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі, попит споживачів на продукти яких достатній і в яких виробництво цих продуктів є прибутковим.

Вирішення проблеми «для кого виробляти товари» дає відповіді на питання: хто буде купувати виготовлені товари та оплачувати послуги? Які товари і послуги хочуть отримати за свої доходи споживачі? На яку продукцію є попит?

Відповіді на ці питання будуть залежати від: грошових доходів суб’єктів економіки; цін, які сформуються на ринках товарів і послуг; поведінки споживачів, яка залежить від їх потреб, доходів та ін.

4. Ринковий механізм найкраще спрацьовує за умови досконалої конкуренції, коли на ринку є велика кількість незалежних виробників та споживачів певного виду товару. Проте в загальній структурі ринку також існують інші моделі з недосконалою конкуренцією:монополістична конкуренція, олігополія,чиста монополія.

В цих структурах не досягається ефективність ринкової системи, тут не повною мірою спрацьовує ринковий механізм, не раціонально розподіляються ресурси та ін.

Загальна характеристика ринкових структур

Характерні ознаки	Структури ринку
Досконала (чиста)конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Чиста монополія
Кількість фірм	Дуже багато	Багато	Декілька	Одна
Тип продукту	Стандартизований	Диференційований	Стандартизований або диференційований	Унікальний
Умови вступу на ринок	Дуже легкі	Порівняно легкі	Обмежені	Дуже складні
Контроль над цінами	Відсутній	Обмежений	Обмежений взаємозалежністю або значний	Значний або повний
Приклади	Сільське господарство	Виробництво одягу, взуття	Виробництво автомобілів, сталі	Місцеві підприємства комунальних послуг

 

Тема 7