Міністерство освіти та науки, молоді та спорту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

 

 

Кафедра «Екології та безпеки життєдіяльності

на залізничному транспорті»

 

ПРАВОЗНАВСТВО

 

 

Методичні рекомендації

до практичних занять дисципліни

для студентів денної форми навчання

усіх спеціальностей

 

 

Київ - 2012

 

УДК

 

Пилипчук О.О. Правознавство: Методичні рекомендації до практичних занять дисципліни для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. – К.: ДЕТУТ, 2012. - … с.

 

У методичних рекомендаціях наведені загальні рекомендації до практичних занять з дисципліни «Правознавство» і рекомендована література.

Методичні рекомендації розглянуті та затверджені на засіданні кафедри «Екології та безпеки життєдіяльності на залізничному транспорті» (протокол №… від….) та на засіданні методичної комісії факультету «УЗТ» (протокол №…. від….).

 

 

Укладач: Пилипчук О.О. к.і.н., ст. викладач кафедри «Екології та безпеки життєдіяльності на залізничному транспорті», ДЕТУТ

 

 

Рецензенти:

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………………
Мета і завдання дисципліни……………………………………………………………..
Загальні методичні вказівки щодо виконання практичних робіт з дисципліни………………………………………………………………………………………..
Практичне заняття №1 - Правова поведінка і юридична відповідальність…………………………………….
Практичне заняття №2 - Судові та правоохоронні органи України
Практичне заняття №3 - Основи адміністративного права України…………………………………………….
Практичне заняття №4 – Основи господарського права України...
Практичне заняття №5 - Основи фінансового та банківського права України………………………………
Практичне заняття №6 - Основи екологічного та земельного права України………………………………
Практичне заняття №7 - Основи муніципального та житлового права України………………………………
Практичне заняття №8 - Основи міжнародного права України……
Додатки……………………………………………………………………………………………..
Рекомендована література……………………………………………………………….

ВСТУП

Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни володіють певним обсягом знань з теорії існування та діяльності держави, її устрою, чинного законодавства.

Проблема правового виховання, ознайомлення з чинним законодавством набула великої актуальності. Однією з важливих ланок цього процесу є вивчення дисципліни „Правознавство”.

Правознавство як навчальна дисципліна являє собою сукупність наукових знань про право. Вона викладається у ВУЗах України з метою вивчення правової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, а також правового забезпечення громадян. Вивчення права дозволить правильно застосовувати законодавство у всіх сферах діяльності суспільства.

Дисципліна тісно пов'язана з усіма загальними і спеціальними гуманітарними та соціально-економічними дисциплінами: політологією, економікою і природничо-науковими дисциплінами. Вивчення правознавства неможливо без урахування вимог міжнародного, конституційного, адміністративного, цивільного та багатьох інших галузей українського законодавства.

Програма курсу націлює на оволодіння організаційно-правовими формами контролю; з'ясування сутності правового механізму охорони суспільства; вміння виявляти правопорушення і застосовувати за їх звершення відповідні види юридичної відповідальності.

Викладанням дисципліни "Правознавство" забезпечується міцне і свідоме оволодіння знань про основні державно-правові явища, громадянські права та обов'язки, законодавство та його порушення і, як наслідок,
підвищення правової культури слухачів даного курсу, що, безсумнівно, є обов'язковою умовою успішної роботи їх за обраною спеціальністю.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Правознавство є обов’язковою навчальною дисципліною для підготовки спеціалістів з вищою технічною освітою. Це є обґрунтованим, оскільки правознавство необхідне для набуття правового виховання і базової правової освіти. Без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства неможливо оперативно діяти в умовах ринкової економіки та в процесі розбудови економічної системи України.

У повсякденній діяльності фахівці різних галузей стикаються з проблемами, які пов’язані саме з незнанням правових підстав поведінки в певних ситуаціях. Курс «Правознавство» допомагає у вирішенні питань відповідності поведінки приписам законів та інших нормативно-правових актів та заповненні прогалин у правовій обізнаності населення.

Мета дисципліни «Правознавство» – формування системи знань з теорії держави і права та провідних галузей національного права України, а саме: конституційного, адміністративного, цивільного, фінансовго, трудового, а також міжнародного права.

Завдання дисципліни:

– формування правової свідомості та правової культури студентів;

– надання правової допомоги студентам у з’ясуванні проблем становлення державності та правової системи України;

– ознайомлення з порядком розв’язання господарських спорів, розгляду цивільних, адміністративних та кримінальних справ;

– ознайомлення з механізмом захисту прав і свобод людини і громадянина;

– формування вмінь та навичок у користуванні нормативно-правовими актами.

Після опанування курсу студенти повинні:

знати:

– основний понятійний апарат та ключові положення загальної теорії держави і права;

– походження держави та причини її утворення, функції держави, механізм і форми держави, поняття державного управління, територіального устрою та політичного режиму, співвідношення особи та держави, поняття та ознаки правової держави;

– поняття права, функції права, норми права, структуру права, форми (джерела) права, поняття правовідносин;

– поняття та види правопорушень та юридичної відповідальності;

– основні положення Конституції України та конституційного законодавства;

– загальну характеристику галузей права (адміністративного, трудового, сімейного, фінансового, господарського, житлового, екологічного та інших);

вміти:

– визначати, які правовідносини виникли, предметом регулювання законодавства якої галузі вони є;

– відшукувати необхідний закон чи інший нормативно-правовий акт, у ньому відповідну норму і правильно застосовувати в практичній роботі;

– складати документи правового характеру (цивільні договори та угоди, контракти);

– аналізувати та тлумачити чинне законодавство України.

 

Розділ І.

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ

Розділ ІІ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

ІЗ ДИСЦИПЛІНИ

Практична робота №1

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Мета роботи – ознайомитись із поняттям правової поведінки та видами юридичної відповідальності.

 

План заняття:

1. Ознайомитися із теоретичною частиною.

2. Виконати практичну частину.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Правові відносини.

2. Правова поведінка.

3. Правопорушення: поняття, причини і види.

4. Юридична відповідальність поняття і ознаки.

5. Види юридичної відповідальності.

Правові відносини

У будь-якому суспільстві існують різноманітні відносини між окремими особами, між особами та різними органами та організаціями. Всі вони до певної міри упорядковані, організовані за допомогою етичних, релігійних, інших соціальних норм.

Значна частина з них регулюється нормами права. Такі відносини існують в усіх сферах життя суспільства, і у цілому створюють в ньому правопорядок, надають стабільного і цілеспрямованого характеру. Ці відносини називають правовідносинами. Існує певна кількість визначень поняття «правовідносини». Найбільш поширене визначення, відповідно до якого правовідносини розуміють як урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що охороняються і гарантуються державою.

При цьому відносини, що регулюються, не втрачають свого фактичного змісту (економічного, політичного, сімейного, майнового тощо), а лише видозмінюються, набуваючи нової додаткової якості. Держава не може за допомогою правових засобів довільно змінювати первинний характер тих чи інших відносин, а тим більше створювати нові. Вона за допомогою законів може лише прискорювати розвиток відповідних відносин, враховувати тенденції, давати простір для прояву позитивних начал і, навпаки, стримувати негативні й застарілі зв'язки і процеси. Право – це регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Сучасні ринкові відносини в Україні формуються не тому, що одного разу були прийняті відповідні норми права, а тому, що вони проявилися у реальному житті. І тільки потім приймаються відповідні акти, які легалізують відповідні зміни, форми, прискорюють їх розвиток. Проте існують правовідносини, які виникають тільки як правові і у іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, кримінальні тощо.

Правовідносини – наслідок дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспільстві правовідносин не було, оскільки не було права. Це означає, що правовідносини не можуть існувати поза правом, окремо від нього. Саме цей зв'язок з правом, урегульованість тих чи інших відносин правом і дає підстави називати їх правовими. Неможливий такий стан речей, щоб правові відносини існували незалежно від юридичних норм.

Право регулює далеко не всі, а лише найбільш принципові відносини, що мають суттєве значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей. Це, перш за все, відносини власності, влади і управління, соціально-економічного устрою, прав і обов'язків громадян, забезпечення порядку, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо. Інші або не регулюються правом взагалі (сфери моралі, дружби, звичаїв, традицій), або регулюються лише частково (наприклад, у сім'ї, крім матеріальних, існують суто особисті стосунки між подружжям, між батьками і дітьми, що знаходяться поза правом).

З цієї точки зору всі суспільні відносини можна поділити на три групи:

1) ті, що регулюються правом і, отже, є правовими відносинами;

2) ті, що не регулюються правом і, отже, не мають юридичної форми;

3) ті, що регулюються частково.

Наведене вище дозволяє зробити висновок, що будь-які правові відносини є суспільними відносинами, але не всі суспільні відносини є правовими. Проте межі дії права не є абсолютними, визначеними назавжди. Умови змінюються, і те, що у один проміжок часу регламентувалося законом, у інший період перестає бути його об'єктом.

Серед ознак і особливостей правовідносин слід назвати наступні:

По-перше, правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин. Опосередковуючи економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини, правовідносини слугують юридичною формою взаємодії між учасниками цих відносин. При цьому, врегульовані нормами права економічні, політичні та інші суспільні відносини не втрачають свою природу і характер, не втрачають свої якості та особливості. Вони лише набувають новий вид (різновид), нову форму – форму правовідносин.

По-друге, правові відносини формуються на основі правових норм, в яких відображається і закріплюється державна воля. Багато суспільних відносин регламентується за допомогою норм, що містяться у звичаях, традиціях, актах різних громадських організацій, однак характер і форму правовідносин вони можуть набути тільки у зв'язку з їх урегулюванням нормами права. Це стосується всіх без виключення суспільних відносин – сімейних, трудових, майнових, особистих – незалежно від їх природи, сфери виникнення і способу існування.

По-третє, правовідносини являють собою такий вид суспільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників. На відміну від економічних, а точніше, виробничих відносин, що складають базис суспільства і виникають незалежно від волі і свідомості людей, правові відносини є свідомими, мають вольовий характер.

По-четверте, правові відносини являють собою багаточисельні і різноманітні зв'язки їх учасників, що здійснюються за допомогою покладених на них обов'язків. Разом із сукупністю реальних дій, спрямованих на їх використання і здійснення, вони складають зміст правовідносин.

По-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можливістю державного примусу. При цьому, переважно, вимоги норм права і зміст правовідносин, що виникають на їх підставі, спираються на добровільну і свідому поведінку їх учасників. Однак державний примус у випадку порушення правових приписів ніколи при цьому не виключається.

Зміст правовідносин – це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти надану і охоронювану державою міру (межу) можливої (дозволеної) поведінки особи із задоволення своїх законних інтересів, передбачених об'єктивним правом.

Юридичний обов'язок являє собою передбачену законом необхідність певної поведінки однієї особи – суб'єкта правовідносин в інтересах іншої особи, що має відповідне право, а також виступає як особливий, передбачений законом вид поведінки однієї, зобов'язаної особи стосовно іншої особи, що має відповідні права.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Таким чином, залежно від характеру норм права і їх змісту зобов'язаній особі в одних випадках належить здійснювати певні, передбачені нормою права дії на користь управленої особи, в інших випадках – утриматися від вчинення заборонених нормами права дій.

Суб'єктивні юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персонофіковані. Вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного учасника чи учасників цілком визначених, конкретних правовідносин.

До складу правовідносин входять такі елементи: 1) суб'єкти; 2) об'єкт; 3) суб'єктивне право; 4) юридичний обов'язок.

Суб’єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені й нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність – це здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Дієздатність – це здатність суб’єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки.

Деліктоздатність – це здатність суб’єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення.

Об’єкти правовідносин – це реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Правовідносини складають основну сферу суспільного цивілізованого життя.

Підставою виникнення, припинення чи зміни правовідносин є норми права. Отже, правовідносини – один із основних каналів переведення права у площину соціальної дійсності, інтересів людей та їх об'єднань.

Норми права і правовідносини органічно взаємопов'язані і являють собою до деякої міри єдине ціле. Це невелика, але чітка динамічна система, у якій два компонента кореспондують один одного. Норма поза правовідносинами мертва, правовідносини без норми неможливі. Вони співвідносяться як причина і наслідок – перша передує другому.

Зв'язок норми права і правовідносин виражений у наступному:

1. Правові відносини виникають і функціонують тільки на основі норм права. Суб'єкти не можуть самі, поза цими нормами, тобто всуперечить волі держави, встановлювати вигідні їм правовідносини – такі відносини офіційна влада не буде охороняти.

2. Правовідносини – форма реалізації юридичної норми, спосіб втілення її в життя. Саме у правовідносинах знаходиться реальна сила і ефективність державного припису. Правовідносини – це норма права в дії. Кінцеві цілі їх у принципі збігаються, вони покликані врегулювати ті чи інші суспільні відносини, координувати взаємну поведінку відповідних фізичних і юридичних осіб.

3. Норма права і правовідносини є складовими частинами (елементами) єдиного механізму правового регулювання і виконують у ньому, крім власних, деякі спільні функції.

4. Норма права у своїй гіпотезі вказує на умови виникнення правовідносин, у диспозиції – на права і обов'язки їх суб'єктів, у санкції – на можливі наслідки у випадку порушення даної норми. Норма права містить у собі модель реальних суспільних відносин, а отже, і правовідносин як їх юридичної форми.

Правовідносини, маючи певні родові ознаки у той же час поділяються на види. Існують різні критерії класифікації правовідносин. Одним з найбільш простих і найбільш розповсюджених критеріїв є класифікація правовідносин залежно від галузевої приналежності норм, на основі яких вони виникають, змінюються чи припиняються.

Використовуючи даний критерій всі правовідносини можна поділити на адміністративно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові, трудові тощо. Широко розповсюджена класифікація правовідносин залежно від кількості сторін і характеру поділу прав і обов'язків між ними. Згідно з цим критерієм розрізняють односторонні, двосторонні та багатосторонні правовідносини.

Основна характерна особливість односторонніх правовідносин полягає у тому, що кожна із двох сторін має стосовно іншої чи тільки права, чи тільки обов'язки. Типовим прикладом односторонніх правовідносин є договір дарування, згідно з яким у однієї сторони є лише суб'єктивне право (вимагати передачі подарованої машини, будівлі тощо), а у іншої – лише обов'язок (передати подарунок).

Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожної із двох сторін, що беруть участь у правовідносинах взаємних прав та обов'язків. Прикладом може слугувати договір підряду, купівлі-продажу.

Особливістю багатосторонніх правовідносин є участь у них трьох чи більше сторін і наявність у кожної з них прав і обов'язків стосовно одна до одної. У таких правовідносинах кожному суб'єктивному праву однієї сторони відповідає суб'єктивний юридичний обов'язок іншої. Прикладом багатосторонніх правовідносин може виступати будь-яка цивільно-правова угода, у якій, крім двох основних сторін, бере участь третя сторона – посередник.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виникнення чи припинення правовідносин.

Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридичними наслідками – правотворчі, правозмінні, правоскасувальні; залежно від форми їх прояву – позитивні й негативні; за характером дії –одноразової чи неперервної дії.

За волевиявленням юридичні факти поділяються на дії та події. Юридичні дії(бездіяльність) – це такі життєві обставини, що характеризують вольову поведінку суб'єктів, зовнішнє вираження їхніх волі та свідомості. Вирізняють також юридичні події, тобто життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин.

Юридичні дії поділяють на правомірні й неправомірні. Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти – таку юридичну поведінку, що здійснюється з метою породження юридичних наслідків, та юридичні вчинки – такі дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків.

Неправомірні юридичні дії – це правові аномалії, зловживання правом, які згідно закону можуть стати правопорушенням, а також такі, які не є правопорушенням. До правопорушень відносять злочини й різні проступки.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв’язує виникнення чи припинення правовідносин.

 

Висновок: Отже, юридичні факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами права, мають велике теоретичне і практичне значення. Засвоївши знання з теорії правовідносин, можна аналізувати конкретні життєві ситуації, правильно використовувати юридичні норми.

Правова поведінка

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основі якої покладені внутрішні прагнення людини.

Поведінка людини може регулюватись нормами права або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).

Ряд вчених виділяють так звану девіантну поведінку – поведінка, яка не відповідає прийнятим у суспільстві стандартам на даному етапі розвитку, але у майбутньому може їм відповідати.

Заслуговує на увагу позиція науковців, які виділяють нормативну поведінку, під якою розуміють таку поведінку, яка врегульована будь-яким видом соціальних норм – звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та ін.

Нас цікавить поведінка, яка регулюється нормами права та отримала назву «правова поведінка».

Правова поведінка – це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правовій поведінці притаманні ряд ознак:

1. Соціальна значущість – це оцінка поведінки суб'єктів з точки зору соціуму. Вчинки людей перебувають у сфері суспільних відносин. Вони певним чином впливають на них та одночасно породжують відповідну реакцію оточуючого середовища залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно шкідливими, або, навіть, небезпечними.

2. Суб'єктивізм ­­ тобто ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у даному суспільстві та норм, що в ньому існують.

3. Регламентованість поведінки нормами права – тобто за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи.

4. Підконтрольність поведінки державі – держава контролює діяльність суб'єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків. Держава через свої структури гарантує діяльність суб'єктів, створюючи відповідні умови, застосовуючи у необхідних випадках засоби примусу чи заохочення.

5. Здатність правової поведінки породжувати юридичні наслідки. Поведінка суб'єктів надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі норми) суб'єктів до певної поведінки. Поведінка, яка не заборонена нормою права, є правовою. Деякі вчинки не заборонені нормою права і не тягнуть юридичних наслідків, оскільки є юридично нейтральними (заняття спортом, музикою тощо).

Правова поведінка має такі види:

1) правомірна поведінка;

2) правопорушення;

3) зловживання правом;

4) об'єктивно протиправне діяння.

За формою зовнішнього прояву правова поведінка поділяється на:

– фізичну поведінку (діяльність);

– усну (вербальну);

– письмову (документальну).

Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.

Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:

ü відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичний критерій);

ü соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;

ü дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;

ü об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;

ü форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права). Всі форми правомірної поведінки повинні відповідати вимогам норми права з метою досягнення певного позитивного результату. Форма правомірної поведінки у кожному конкретному випадку є індивідуальною та пов'язана із специфікою мотивів та цілей, які ставить перед собою суб'єкт;

ü соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова поведінка, що забезпечена державними засобами.

Правомірна поведінка включає два аспекти:

– інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;

– поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:

I. Залежно від суб'єктів розрізняють:

– правомірну індивідуальну поведінку;

– колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).

II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:

– активні дії;

– бездіяльність.

III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:

– дотримання;

– виконання;

– використання;

– застосування.

IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:

– юридичні акти;

– юридичні вчинки.

V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:

– соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;

– законослухняну поведінку – це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;

– конформістську поведінку – це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;

– маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;

– звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Правовідносини – це____________________________________________

2. Які суспільні відносини ви знаєте? Чи всі суспільні відносини є правовими.

3. Що таке зміст правовідносин. Розкрийте сутність його складових.

4. До складу правовідносин входять такі елементи: ______________, суб'єкт, юридичний обов'язок, суб'єктивне право.

5. Що є підставою для виникнення, припинення чи змінення правовідносин?

6. Перелічіть види правовідносин:

а) залежно від галузевої приналежності норм;

б) залежно від кількості сторін.

7. Назвіть особливість односторонніх та двосторонніх правовідносин.

8. Поєднайте назву і визначення:

 

Дієздатність Здатність суб’єктів правовідносин нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення.

Правоздатність Здатність суб’єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки.

Деліктоздатність Здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

9. У чому полягає різниця між юридичними діями і юридичними подіями? Наведіть приклад, коли юридична подія спричиняє виникнення юридичних дій.

10. Правова поведінка – це ____________________?Перелічіть її ознаки та види.

11. Встановіть відповідність між назвою правомірної поведінки та її визначенням:

Законослухняна поведінка Поведінка,яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм

Конформістська поведінка Свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів

Соціально активна поведінка Поведінка,яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат

Звична поведінка Поведінка,яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю

Маргінальна поведінка Поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»

12. Правопорушення – це________________________________________.

13. Чи можна кваліфікувати злочинні думки і наміри як правопорушення?

14. До юридичного складу правопорушення входять: суб’єкт, об’єктивна сторона, об’єкт, ___________________________. Дайте визначення кожній із складових.

15. Чи можуть стати честь і гідність особи об’єктом правопорушення?

16. Без якої складової суб’єктивної сторони немає складу злочину?

17. У чому відмінність між злочинною недбалістю і злочинною самовпевненістю? Наведіть приклади.

18. Назвіть два види правопорушення. У чому полягає їх відмінність.

19. Юридична відповідальність – це_______________________________.

20. Які види юридичної відповідальності ви знаєте?

21. Яке поняття є більш ширшим «державний примус» чи «юридична відповідальність»?

22. Перелічіть принципи юридичної відповідальності.

23. Розташуйте за збільшенням віку настання різних видів юридичної відповідальності: 14 – ______, 16 – _______, 18 – __________.

24. Що таке строк позивної давності?

25. Аналізуючи принцип індивідуалізації покарання визначіть різницю між кримінальною і цивільною відповідальністю.

26. Чи можуть окремі громадяни нести конституційну відповідальність?

27. Що таке загальна та спеціальна превенція?

28. Хто є суб’єктом трудового правопорушення? В чому полягає неправомірність його діяння?

29. Назвіть два види дисциплінарних стягнень.

30. Чи виникає судимість внаслідок адміністративного правопорушення?

Практична робота №2

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Правоохоронна діяльність та органи, які її здійснюють: поняття, ознаки та функції

2. Організація судової влади в Україні

3. Правосуддя в Україні

4. Система, структура і організація діяльності органів прокуратури

5. Служба безпеки України

6. Органи внутрішніх справ України

7. Адвокатура України

 

 

1. Правоохоронна діяльність та органи, які її здійснюють:

Поняття, ознаки та функції

Україна як суверенна, незалежна, демократична, соціальна та правова держава неухильно орієнтується на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за змістом і спрямовані­стю засади. Конституція України проголошує, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для нормального її функціонування, повно­цінного здійснення завдань та реалізації функцій створюються державні організації, які є складовими механізму держави. Частина державних організацій наділена владними повнова­женнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільс­тві з метою реалізації завдань і функцій держави. Саме ці державні організації або органи складають апарат держави.

Державні органи, поряд з виконанням завдань охорони за­конності та правопорядку, наділяються функціями забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки, економічного та політичного співробітництва, будівництва, культури, науки, освіти тощо. Для виділення з великого різноманіття державних органів тих, які зай­маються саме правоохоронною діяльністю, слід визначити їх ознаки. До них належать: владний характер захисту суспільних відносин компетентними органами; визначеність діяльності у регламентова­них законом процедурних межах і формах; можливість застосування заходів державного примусу; здійснення правоохоронної діяльності спеціально уповноваженими державою органами, які комплектують­ся кваліфікованими фахівцями, переважно юристами.

Правоохоронна діяльність є різновидом суспільної і державної діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави відповідно до закону уповноваженими спеціальними структурними формуваннями.

Характеризуючи ознаки правоохоронної діяльності, слід звер­нути увагу на кілька положень. По-перше, вона притаманна не тільки державним організаціям, а й недержавним уст