Фінансове право України: поняття і предмет

Правового регулювання

Фінансове право – це сукупність правових норм, що регу­люють суспільні відносини, які виникають між державою і юридичними й фізичними особами з приводу формування, роз­поділу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод право­вого регулювання. Воно регулює певну сферу державного уп­равління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національ­ного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляєть­ся організаційна роль органів державної влади і місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно–майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово–правові відно­сини від інших відносин грошового характеру, зокрема в ци­вільному й адміністративному праві.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави й місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально–економічного розвитку держави. Відносини, що виникають у процесі фор­мування, розподілу й використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян, фінансовим правом не регулюються.

Фінансові відносини за своїм змістом і колом учасників відрізняються великою різноманітністю:

1) бюджетні відносини;

2) податкові відносини;

3) страхові відносини;

4) відносини з приводу державного кредиту;

5) банківського кредитування і розрахунків;

6) врегулювання грошового обігу;

7) валютного контролю.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово–правовий метод регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язко­вого для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах, є дер­жава або органи місцевого самоврядування в особі уповноваже­них ними органів чи посадових осіб.

 

Система та джерела фінансового права

Для фінансового права характерною є наявність великої кількості фінансово–правових норм.

Фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.

Загальна частина включає в себе фінансово–правові норми, що визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, які її здійснюють, організацію, форми і методи фінансового контро­лю, а також правове становище всіх суб'єктів–учасників фінан­сових правовідносин.

Особлива частина включає в себе правові норми, що склада­ють підгалузі й фінансово–правові інститути і регулюють од­норідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних до­ходів, податків, державного кредиту, державних видатків, держав­ного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Основними фінансово–правовими інститутами фінансового права є бюджетне право, податкове право, банківське право.

Джерела фінансового права – це нормативно–правові акти законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться правові норми, що регулюють фінансові відносини.

Джерела фінансового права можна розділити на кілька груп:

1) Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону;

2) Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави й порядок укладання цивільно–правових угод між ними, підстави й механізм юридичної відповідальності. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України;

3) Закони України галузевого характеру, що визначають правове регулювання у сфері фінансової діяльності держави, серед них Бюджетний кодекс України;

4) підзаконні нормативно–правові акти;

4.1) укази, розпорядження Президента України;

4.2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

4.3) накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державної податкової служби, Державного казначейства;

4.4) постанови й розпорядження голів місцевих державних

адміністрацій;

4.5) органів місцевого самоврядування (рішення, розпо­рядження) – нормативні акти, що діють тільки на території Ав­тономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села;

5) норми міжнародного права й міжнародні договори Ук­раїни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що містять норми фінансового права.

Бюджет і бюджетна система

Бюджет – план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Як правова категорія бюджет – це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затвердже­ний парламентом чи місцевою радою.

Бюджетна система України – це сукупність державного і місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відно­син, державного і адміністративно–територіальних устроїв і вре­гульована нормами права.

Бюджетна система України ґрунтується на принципах:

1) єдності, що забезпечується єдиною правовою базою, єди­ною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку й звітності;

2) збалансованості, зважаючи, що повноваження на здійснен­ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) самостійності, оскільки держава коштами державного бюд­жету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­врядування;

4) повноти, що передбачає включенню до складу бюджетів усіх надходжень та витрат бюджетів, що здійснюються відпові­дно до нормативно–правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) обґрунтованості, що полягає у формуванні бюджету на ре­алістичних макропоказниках економічного і соціального розвит­ку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) ефективності, беручи до уваги, що при складанні й вико­нанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу мають прагну­ти досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль­тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

8) справедливості й неупередженості розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

9) публічності й прозорості, оскільки Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Ра­дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами з висвітленням у засобах масової інфор­мації;

10) відповідальності учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

3 метою забезпечення єдності бюджетної системи України Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація, що має кілька основних складових:

1) класифікація доходів бюджету, що класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надход­ження, доходи від операцій з капіталом, трансферти;

2) класифікація бюджету, які класифікується за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків), економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економі­чна класифікація видатків), ознакою головного розпорядника бюджетних кошти (відомча класифікація видатків), за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

3) класифікація фінансування бюджету, яка визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками;

4) класифікація боргу, що систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади і місцево­го самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер­дженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконан­ням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджет­ну систему України, становить один календарний рік, який по­чинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того са­мого року (бюджетний рік).