Система, структура і організація діяльності

Органів прокуратури

Україна переживає масштабні зміни, спрямовані на зміцнення демократії, правопорядку і державності. На перше місце виходять проблеми зміцнення законності і правопорядку, захисту прав і законних інтересів громадян і верховенства права.

Прокуратура – державний контрольно-наглядовий орган, що покликаний здійснювати нагляд за додержанням і правиль­ним застосуванням законів на території України.

Прокуратура України являє собою єдину централізовану систе­му, яку становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратура АРК, областей, Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури та військові прокуратури. Підсистема органів військових прокуратур складається з військових прокуратур регіонів і військової проку­ратури Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військових прокуратур гарнізонів (на правах міських).

Генеральна прокуратура є вищою, центральною ланкою в системі органів прокуратури. Генеральний прокурор України керує діяльністю органів прокура­тури і здійснює контроль за роботою підпорядкованих йому проку­рорів. Генеральним прокурором України затверджується положення про структурні підрозділи, які визначають їх завдання і функції, а також повноваження і обов'язки працівників управлінь та відділів, старших помічників Генерального прокурора України, помічника першого заступника Генерального прокурора України у цивільній обороні. Заступники Генерального прокурора України затверджують розподіл службових обов'язків між працівниками підпорядкованих підрозділів за поданнями начальників управлінь та відділів.

Генеральний прокурор України – службова особа, яка очолює систему органів прокуратури в Україні, наділена відповідними службовими повноваженнями та посадовими обов'язками.

Слідчий прокуратури – процесуально самостійна і незалежна особа, яка проводить досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до його підслідності, а також у інших справах, що були передані йому прокурором.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства досудове слідство проводиться слідчими прокуратури, органами внутрішніх справ, податкової міліції та слідчими органів СБУ. Законодавством встановлюється система слідчих органів, завдання, автономність у сфері управління, чіткі межі повноважень, статус дізнавача, слідчого, гарантії їх правового та соціального захисту.

Досудове слідство – діяльність слідчого яка полягає у зби­ранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини у справі з метою встановлення винуватості або невинуватості особи в учиненні злочину.

Слідчий під час проведення досудового слідства самостійно приймає рішення у справі, крім випадків, в яких передбачається надання згоди суду або прокурора, і несе персональну відпові­дальність за законність і своєчасність дій. У випадках незгоди з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсягу обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про припинення провадження у справі, слідчий має право подати вищестоящому прокуророві письмові заперечення. У такому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає про­вадження в цій справі іншому слідчому.

Завдання прокуратури – встановлення наявності або відсут­ності порушень закону в матеріалах, які надходять до прокура­тури від контролюючих органів, інших органів, службових осіб чи громадян; виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а головне – вжиття заходів щодо їх усунення.

Законодавчо прокуратура визнана головним координатором діяльності у боротьбі зі злочинністю, що проводиться органами внутрішніх справ, СБУ, податкової міліції, митної служби та іншими правоохоронними органами.

Запобігання та протидія злочинності ведеться різними засобами, одним з яких є оперативно-розшукова діяльність.

Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і не­гласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Підставою для проведення оперативно-розшукових заходів може бути наявність достатньої інформації, одержаної в установленому зако­ном порядку, про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; осіб, які готують або вчинили злочин; осіб, які переховуються від правоохоронних органів або ухиляються від відбування покарання; про реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю та ін.

Відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. "Про опе­ративно-розшукову діяльність" оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами МВС, СБУ, Державної прикордонної служби України; управління державної охорони; органів державної податкової служби; органів і установ ДДУВП, розвідувального органу Міністерства оборони України.

На органи дізнання покладається застосування необхідних опера­тивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. До органів дізнання відповідно до ст. 101 КЛК належать: міліція; податкова міліція; органи безпеки; начальники ор­ганів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання; командири кораблів; митні органи; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної служби; ка­пітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Представниками органів досудового слідства є слідчі прокура­тури, слідчі органи внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі СБУ.

При здійсненні нагляду прокурор має право, у разі потреби, доручати керівникам органів досудового слідства, дізнання, органів внутрішніх справ, СБУ проведення у відповідних підрозділах перевірок, метою яких повинно бути усунення порушень закону і забезпечення розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

Вказівки прокурора органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов'язковими для цих органів.

Реалізація функції підтримання державного обвинувачення прокуратурою здійснюється в двох напрямках. З одного боку, прокурор бере участь у судовому процесі як державний обвину­вач і виконує функцію кримінального переслідування (допитує обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджує документи, ма­теріали, речові докази тощо). Прокурор також виступає в судових дебатах з обвинувальною мовою, де дає оцінку зібраним доказам, висловлюється з питань кваліфікації злочину, покарання й інших питань, які необхідно вирішити суду при винесенні вироку. Під час цивільного судочинства прокурор виконує функцію захисту прав і інтересів громадян і охоронюваних законом інтересів суспільства і держави. При цьому він також має право на ознайом­лення з матеріалами справи, представленими доказами і на дачу висновку з огляду на позовні вимоги.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру, їх конституційний обов'язок – підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді – це ефективне реагування прокурора на злочинне порушення закону. Особливого значення воно набуває у період зростання злочинності і демократизації судочинства, що поставило нові вимоги до підтримання державного обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів у суді є офіційним, публічним представництвом, яке має значення самостійної фун­кції прокуратури поряд з наглядовою і функцією підтримання державного обвинувачення в суді. Вона повинна розцінюватись як окремий вид прокурорської діяльності. Підставами для представництвапрокуратурою інтересів гро­мадян у суді можуть бути: звернення громадян, юридичних, посадових осіб, повідомлення у засобах масової інформації, а також виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, що охороняються законом, а також випадки, коли таке пред­ставництво визнає за необхідне суд. Підставами для здійснення представницької функції у суді слід вважати конкретні факти про порушення прав, свобод громадян і неможливість самостійно захистити свої права у суді особисто або за допомогою адвоката, а також у випадках, коли цього вимагає суспільний інтерес при масових порушеннях законності.

Служба безпеки України

До системи правоохоронних органів, поряд з уже вивченими струк­турами, належить орган, що забезпечує безпеку в державі – СБУ.

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального при­значення, підпорядкований Президентові України та підконт­рольний Верховній Раді України, діяльність якого спрямована на забезпечення державної безпеки України.

Цей орган забезпечує захист життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх посягань. До жит­тєво важливих інтересів відносяться всі потреби, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливість прогресивного розвитку особистості, суспільства в цілому та Української держави.

Об'єктами, що підпадають під захист органів безпеки, є пра­ва, інтереси і свободи громадян; матеріальні і духовні цінності суспільства; конституційний лад держави, її суверенітет і тери­торіальна цілісність.

До суб'єктів, які підлягають захисту органами безпеки, відносяться держава, об'єднання громадян, громадські й інші організації і громадяни, що мають права й обов'язки з участі в забезпеченні безпеки відповідно до чинного законодавства. Ха­рактер внутрішньої і зовнішньої безпеки визначається реальною і потенційною загрозою об'єктам безпеки з боку внутрішніх і зовнішніх джерел.

Виконання завдань з забезпечення безпеки держави, суспільства й особи покладається на державні органи забезпечення безпеки, що утворюються і діють у системі органів виконавчої влади.

Основними завданнями СБУ у межах визначеної законодавс­твом компетенції із забезпечення безпеки в Україні є:

— захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності;

— захист економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України;

— захист прав громадян і законних інтересів держави від роз­відувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, окремих організацій, груп осіб і громадян, а також забезпечення охорони державної таємниці;

— попередження, припинення, виявлення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції й організованої злочинної діяльності в сфері управління економікою та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює ві­домості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відно­син, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України.

При здійсненні оперативно-службових функцій органи СБУ незалежні від органів державної влади, органів місцевого самов­рядування, посадових осіб, партій і рухів.

Органи СБУ являють єдину централізовану систему, до якої входять:

– Центральне управління СБУ;

– регіональні органи СБУ;

– органи військової контррозвідки;

– навчальні, наукові, науково-дослідні та інші заклади, уста­нови організації і підприємства СБУ.

Кадри СБУ складають – військовослужбов­ці, працівники, які уклали трудовий договір із СБУ, а також військовослужбовці строкової служби.

При виконанні службових обов'язків співробітники СБУ по­винні самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень. Вони не повинні виконувати будь-які накази, розпорядження або вказівки, що порушують права та свободи громадян і суперечать чинному законодавству. Тому за здійснення протиправних діянь (дій або бездіяльності) співробітники органів СБУ несуть кримі­нальну, адміністративну чи дисциплінарну відповідальність. Якщо співробітниками СБУ при виконанні своїх службових обов'язків із забезпечення державної безпеки вчиняються дії, що заподіюють шкоду, матеріальна відповідальність не настає. Збитки, заподіяні цими діями, компенсуються за рахунок Державного бюджету.

Законні вимоги співробітників СБУ при виконанні ними службових обов'язків є обов'язковими для громадян і посадових осіб. У разі втручання в діяльність органів СБУ, непокори або опору законним вимогам співробітників служби, настає відпові­дальність.