Види земель та їх правовий статус



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Види земель та їх правовий статус



До земель України належать всі землі в межах її території, в тому числі острови й землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової і громадської забудови;

3) землі природно–заповідного та іншого природоохоронно­го призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико–культурного призначення;

7) землі лісового фонду;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Землями сільськогосподарського призначення визна­ються землі, надані для виробництва сільськогосподарської про­дукції.

До земель житлової і громадської забудови належать зе­мельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

3емлі природно–заповідного фонду – це ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетич­ну, рекреаційну та іншу цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, з природними лікувальними властивостями.

До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель історико–культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

1) історико–культурні заповідники, музеї–заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні чи меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

2) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історич­ного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

3) архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудо­ви міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промис­лової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово–паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані й використовуються для потреб лісового гос­подарства.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

1) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими вод­ними об'єктами, болотами, а також островами;

2) прибережними захисними смугами уздовж морів, річок та навколо водойм;

3) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

4) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

 

Права й форми власності на землю

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Суб'єкти права власності на землю:

1) громадяни і юридичні особи – на землі приватної влас­ності;

2) територіальні громади, які реалізують це право безпосе­редньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­жавної влади, – на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

1) придбання за договором купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами;

2) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юри­дичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

1) придбання за договором купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами;

2) внесення земельних ділянок її засновниками до статутно­го фонду;

3) прийняття спадщини;

4) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади набувають землю в комунальну власність у разі:

1) передачі їм земель державної власності;

2) примусового відчуження земельних ділянок у власників за мотивами суспільної необхідності та для суспільних потреб;

3) прийняття спадщини;

4) придбання за договором купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами;

5) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

1) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів сус­пільної необхідності та для суспільних потреб;

2) придбання за договорами купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами;

3) прийняття спадщини;

4) передачі у власність державі земельних ділянок комуналь­ної власності територіальними громадами;

5) конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки – відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 року– це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі.

За оренду землі сплачується орендна плата.

Право земельного сервітуту – це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоп­латне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). При цьому встановлюються такі земельні сервітути:

1) право проходу й проїзду на велосипеді;

2) право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;

3) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

 

Приватизація землі

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону (Ст. 14 Конституції України). Одним із способів набуття права приватної власності на землю є її приватизація. Приватизація землі в Україні регулюється нормативно–правовими актами, до яких належить Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. і введений в дію з 1 січня 2002 р., інші закони, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. „Про приватизацію земельних ділянок” та деякі інші нор­мативно–правові документи. Відповідно до норм Земельного ко­дексу України громадяни України (ст. 25,32–42) мають пра­во на одержання у власність земельних ділянок для:

1) ведення селянського (фермерського) господарства;

2) ведення особистого підсобного господарства;

3) будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка);

4) садівництва;

5) дачного і гаражного будівництва.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

1) придбання за договором купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами;

2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

4) прийняття спадщини;

5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян проводиться у разі:

1) приватизації земельних ділянок, що перебувають у корис­туванні громадян;

2) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

3) одержання земельних ділянок із земель державної і кому­нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Приватизація земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій здійснюється працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з числа таких працівників. Кожному із суб'єктів, які приватизують названі земельні ділянки, визначаються їх зе­мельні частки (паї). Рішення про це приймають органи вико­навчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, за клопотанням працівників цих підпри­ємств, установ та організацій. Землі таким суб'єктам у приват­ну власність передаються безоплатно. Площа земель, що при­ватизується, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий, водний, резервний фонди). За бажанням особи, яка приватизує ділянку, земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості). При обчисленні розміру земельної частки (паю) вра­ховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ і організацій, за винятком зе­мель, що залишаються в державній і комунальній власності. За­гальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогос­подарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств і пенсіонерів з їх числа. Вартість і розміри земель­них часток (паїв) працівників і пенсіонерів в умовних кадаст­рових гектарах є рівними.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності в таких розмірах:

1) для ведення фермерського господарства – в розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар­ських підприємств, розташованих на території сільської, селищ­ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Як­що на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

2) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га;

3) для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

4) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господар­ських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, в містах – не більше 0,10 га;

5) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га;

6) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.

На період до 1 січня 2010 року – громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Громадяни України мають право продавати або іншими спо­собами відчужувати земельні ділянки без зміни їх цільового при­значення. Земельні ділянки для ведення сільськогосподарсько­го (фермерського) господарства не можуть продаватися грома­дянами (власниками) до 1 січня 2005 року.

Договір купівлі–продажу або інші способи відчужування зе­мельної ділянки посвідчуються в нотаріальному порядку і реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Продаж земельної ділянки проводиться за ціною, встанов­леною угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нор­мативну ціну землі. Ціна земельної ділянки за договором купівлі–продажу є підставою для сплати державного мита, а та­кож для розрахунків при заставі земельної ділянки.

Відповідно до Земельного кодексу України право на землю мають і приватні несільськогосподарські підприємства, устано­ви та організації. Вони можуть набувати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Земельним кодексом України встановлюється певний поря­док приватизації земельних ділянок. Так, громадянин, зацікав­лений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його ко­ристуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Се­вастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської Ради за місцезнаходженням земельної ділян­ки. При цьому рішення органів виконавчої влади і органів місце­вого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок прий­мається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і доку­ментів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації ре­гулюється чинним законодавством.

Існує ряд прогалин у чинному приватизаційному законо­давстві, які слід усувати шляхом здійснення правотворчої діяль­ності держави та її органів. У зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України необхідно прийняти низку законів щодо вста­новлення механізму реалізації основних положень Кодексу. Удосконалення законодавства і практики приватизаційних відносин сприятиме утвердженню права приватної власності та створенню ефективної структури громадянського суспільства і розвинутих ринкових відносин.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.36.32 (0.011 с.)