Юридична відповідальність: поняття і ознаки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Юридична відповідальність: поняття і ознаки



Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної. Саме її належність до соціальних категорій визначає наявність у юридичної відповідальності всіх ознак соціальної, адже вона здійснюється у суспільстві, забезпечує суспільний порядок, гарантує захист суспільних інтересів та передбачає наявність суспільних суб'єктів. Однак самостійний характер юридичної відповідальності зумовлює існування і особливих рис, які визначають своєрідність цієї категорії та надають можливість віднести її до правових понять.

Юридична відповідальність – це застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених санкцією правової норми.

Для всіх різновидів юридичної відповідальності спільними є наступні ознаки.

1. Підставою відповідальності є правопорушення як конкретний факт поведінки, юридична кваліфікація якого вміщена у законі. Ознаки правопорушення та санкції, що визначають засоби примусу за його вчинення, не підлягають звужувальному чи розширювальному тлумаченню. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягнута до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі. Цей вид відповідальності не може бути застосований за наміри, вислови, погрози чи вчинення моральних проступків. Чіткість підстав відповідальності у правовій сфері забезпечує її реальність, справедливість та законність.

2. Наявність правової основи, яку складають правові норми. Саме вони характеризують поведінку як протиправну та у санкції вміщують вичерпний перелік видів відповідальності та засобів, що можуть бути застосовані до порушника. Вказана норма права вміщається у документі, який має форму нормативно-правового акта, що виходить від органу публічної влади.

3. Наявність визначеного суб'єкта – фізичної чи юридичної особи, що в силу вікового та психічного стану може власноруч відповідати за вчинене. Тому такий суб'єкт повинен володіти певними характеристиками, а вчинене правопорушення має пов'язуватись із наявністю вини, тобто психологічним ставленням до скоєного. Саме це і визначає можливість покладення відповідальності та впливає на її види і форму.

4. Юридична відповідальність спирається на державний примус та пов’язується із досягненням певної мети – перевиховання, покарання правопорушника та поновлення порушених прав. Державний примус є специфічним впливом на поведінку людей, заснованим на організованій силі. Особливістю такого примусу є націленість на примусове виконання норм права, нормативна регламентованість його законом, наявність чітко встановлених меж та здійснення лише компетентними державними органами. Однак, потрібно пам'ятати, що державний примус є більш широким поняттям, ніж юридична відповідальність, оскільки він може здійснюватися різними способами, не пов'язаними з відповідальністю (наприклад, митний огляд багажу, стягнення аліментів та ін.).

5. Метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника. Дієвість цього інституту забезпечує реальну можливість безперешкодного здійснення суб'єктивних прав та можливість досягнення правового результату правомірною поведінкою суб'єктів суспільних відносин. Своєчасне застосування відповідальності забезпечує можливість перевиховання правопорушника та реалізацію виховної функції у суспільстві.

6. Відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника, що мають особистий, майновий, організаційний характер. Юридична відповідальність є підставою виникнення у суб'єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов'язку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави.

7. Наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності. Вона має нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам. Основними з них є виникнення юридичної відповідальності, вияв правопорушення; офіційне визнання правопорушення як підстави відповідальності актом компетентного органу; реалізація юридичної відповідальності.

Вказані ознаки юридичної відповідальності є обов'язковими і відсутність хоча б однієї з них свідчить про відсутність юридичної відповідальності та можливість застосування певного різновиду не правової соціальної відповідальності.

Виходячи із зазначених вище ознак, можемо дати наступне визначення юридичної відповідальності як обов'язок особи, винної у скоєнні правопорушення, притерпіти передбачені правовою нормою наслідки особистого чи майнового характеру.

Відповідальність за вчинене у минулому діяння називається ретроспективною чи негативною. Однак, ще у радянський період у правовій науці була розроблена теорія позитивної правової відповідальності. Вона розуміється як усвідомлення особою власного правового обов'язку перед суспільством та виконання індивідом правових вимог

Природа інституту юридичної відповідальності має правовий характер і полягає у застосуванні до винної особи, яка скоїла правопорушення, засобів публічно-правового примусу, передбачених санкцією порушеної норми у чітко визначеному процесуальному порядку. Це самостійний правовий інститут, що є підставою охоронних правовідносин.

Застосування засобів державного примусу завжди викликало значну увагу суспільства. Це пов'язується з тим, що відповідальність торкається інтересів різноманітних суб'єктів і соціальних груп; у цій сфері можливі помилки, які мають суттєве значення та це сфера, що найбільш повно регламентована на законодавчому рівні. Зазначене зумовлює необхідність розробки та впровадження єдиних принципів, що характеризують відповідальність як самостійний засіб гарантування і відновлення прав і свобод людини.

Принципи юридичної відповідальності – це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне; якщо цей закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Сутність законності як принципу юридичної відповідальності виявляється у можливості притягнення до відповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органів держави, у межах визначеного на законодавчому рівні порядку та за наявності нормативно закріплених підстав.

Законність виявляється і в можливості покладення відповідальності на дієздатну особу. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що за загальним правилом юридична відповідальність у повному обсязі настає після досягнення особою 18 років. Однак за окремі різновиди правопорушень відповідальність настає раніше цього віку: кримінальна – з 14 років, адміністративно- та цивільно-правова – з 16 років. Окрім віку для фізичних осіб, важливим є психічний стан, який безпосередньо впливає на деліктоздатність. Для юридичних осіб відповідальність настає з моменту державної реєстрації.

Важливим принципом відповідальності є відповідність за правопорушення та покарання. Він забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Особливо цей принцип є важливим для діяльності спеціальних органів держави, наділених владними повноваженнями. Йдеться насамперед про правоохоронні та судові органи. Занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкараності та зростання злочинності, а занадто тяжкі – до суспільного протесту.

Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності певних вимог, які полягають у наступному:

– неможливість призначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у формі проступку;

– відсутність зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;

– необхідність поновлення прав та інтересів, порушених внаслідок скоєння правопорушення;

– можливість застосування лише одного покарання за скоєння одного правопорушення;

– покладення відповідальності на винну особу;

– залежність виду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;

– врахування всіх обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність;

– можливість в окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності.

Всі зазначені вище вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання.

Невідворотність відповідальності забезпечує караність кожного факту вчинення правопорушення. Невідворотність відповідальності залежить від ряду факторів. Це і ефективна робота правоохоронних органів, їх компетентність; підготовленість органів, що застосовують санкції; обов'язкова і своєчасна реєстрація факту правопорушення; порушення справ за кожним фактом правопорушення. Важливого значення має наявність досконалого законодавства, що не надає можливостей окремим суб'єктам порушувати чи ігнорувати закон. Якщо за певне діяння повинно настати застосування засобів державного примусу, то без законних підстав ніхто не може бути звільненим від відповідальності та покарання ні за яких умов.

Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства; компетентність правоохоронних та судових органів; загальна політична ситуація, що сприяє чи, навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, на протязі якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності – забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб'єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.

Необхідно також зазначити, що в деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосується особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення. Доцільність виявляється і у наданій законом можливості державному органу обрати з передбаченої санкцією норми найбільш доцільної у конкретних умовах міри впливу.

Індивідуалізація покарання надає можливість забезпечити покладення відповідальності на винну особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального визначення суб'єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що полегшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб'єктів права.

Відповідальність за винні діяння забезпечує врахування ступеня усвідомлення особою неприпустимості своєї поведінки та викликаних нею негативних наслідків. Невинна особа не може бути притягнута до відповідальності. Винність правопорушника доводиться у різних галузях по-різному. Так, у межах кримінального права діючий принцип презумпції невинуватості забезпечує покладення тягаря доказування на спеціальні органи і до доведення цієї вини судовими органами особа вважається невинною. У сфері цивільних правовідносин діє протилежний принцип і особа передбачається винною, доки не доказане зворотне. У цій же галузі діє принцип відповідальності без вини (наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки).

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм; закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

Соціально-політична цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко визначеної мети та функціонального призначення.

Мета (ціль) юридичної відповідальності – це категорія, що характеризує її призначення. Вона:

– визначає взаємодію відповідальності та суспільства;

– характеризує результати відповідальності;

– визначає засоби та характер дій, спрямованих на досягнення результату;

– є засобом ефективного функціонування механізму правового регулювання;

– забезпечує важливі гарантії законності.

Основними цілями юридичної відповідальності є:

1. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення.

2. Охорона та захист суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників.

3. Захист правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки.

4. Компенсація спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав.

5. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому.

Цілі юридичної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності – це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

Репресивно-каральна (штрафна) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.58.220 (0.01 с.)