Тема 20. Правові відносини. Юридичні факти

Методичні поради

У процесі вивчення даної теми слід зупинитись на змісті правовідносин. Аналізуючи види правовідносин, слід звернути увагу на критерії класифікації правових відносин. Докладно зупинитись на класифікації суб'єктів правовідносин. Розкриваючи третє питання, слід зупинитись на характеристиці юридичних фактів як певних обставин (подій чи дій). Аналізуючи види юридичних фактів, слід приділити увагу критеріям їх класифікації та на різним точкам зору щодо розширення класифікації юридичних фактів. Характеризуючи складні юридичні факти, слід звернути увагу на відмінності складних юридичних фактів від фактичного складу. Розкриваючи поняття "фактична система", слід звернути увагу на типологію фактичних систем. Необхідно проаналізувати спеціально-юридичні вимоги до відбору юридичних фактів.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

У суспільстві багато різних за своїм змістом від­носин, з-поміж яких правові відносини займають особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Вони мають низку ознак, що відрізняють їх від інших видів суспільних відносин: 1) правовідносини можна віднести до сфери ідеологічних від­носин як результат свідомої діяльності людини; 2) правовідносини з формальної точки зору суто юри­дичного підходу нерозривно пов'язані з нормами права, виникають на їх основі. Реально можуть виникати лише правовідносини, які визначені юридичною нормою. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідносин у випадку вирішення справи на основі аналогії права; 3) правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку суб'єктів через їх права і обов'язки, що закріплені у пра­вових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони — одна, що має суб'єктивні права, і друга — на яку покла­дені відповідні юридичні обов'язки; 4) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можли­вістю застосування заходів державного примусу; 5) правовідносини — це вольові відносини між суб'єк­тами, тобто вони виникають за їх волевиявленням. При цьому є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, вступ до шлюбу, договір купівлі-продажу), та правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення).

Правові відносини — це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Виходячи з того, що правовідносини — це поєднання фактичних суспільних "від­носин і юридичних норм, розрізняють їх юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників. Суб'єктивне право розуміється як міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпе­чується відповідними юридичними обов'язками інших (зо­бов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це покладена на зобов'язану особу і забезпечена примусом міра необхідної поведінки, яку вона повинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фак­тичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин. Без юридичних фактів пра­вовідносини неможливі. Отже, юридичні факти, як і право­суб'єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. За різними ознаками юридичні факти поділяються на такі видові групи: 1. За юридичними наслідками: а) правоутворюючі — на основі яких суб'єкти набувають певних прав та обов'яз­ків (наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт має право брати участь у виборах депутатів); б) правозмінюючі — що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов'язків (так, службове підви­щення розширює компетенцію посадової особи); в) правоприпиняючі — що ліквідують певні права і обов'язки, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів (звіль­нення особи з посади судді анулює її права та обов'язки, що були пов'язані з зайняттям цієї посади). 2. За складом: а) прості — що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків; б) складні — що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків. Так, для виникнення пенсійних відносин необхідна су­купність таких юридичних фактів: досягнення особою обу­мовленого законом віку; наявність у неї трудового стажу; рішення відповідного органу про призначення пенсії. 3. За тривалістю у часі: а) одноактні — що складають­ся з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті); б) триваючі (або юри­дичні стани) — тривала у часі ознака (перебування у шлюбі, перебування на дійсній службі у Збройних Силах). 4. За відношенням до волі суб'єктів: а) події — від­буваються незалежно від волі суб'єктів (стихійне лихо, природна смерть людини); б) дії — відбуваються по волі суб'єкта (подача заяви про прийом на роботу). В свою чергу, дії поділяються на: а) правомірні — що відповідають вимогам норм права; б) протиправні — що не відпо­відають вимогам правових норм. Правомірні юридичні факти поділяються на: а) юридичні акти — дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу); б) юридично значущі вчинки — дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, але вони вини­кають в силу закону (знахідка скарбу).

Як юридичні факти можуть виступати правові презумп­ції. Презумпція — це припущення про наявність або від­сутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирі­шенні справи. Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридич­них фактів. Правові презумпції поділяються на: а) презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповноліт­нього); б) презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або від­сутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процеду­рою не буде встановлене інше (презумпція невинуватості).

 

Тема 21. Юридична відповідальність

 

Методичні поради

Розкриваючи поняття юридичної відповідальності, необхідно назвати ознаки, що відрізняють її від інших форм суспільної відповідаль­ності. Відповідаючи на друге питання, слід звернути увагу на конституційні основи відповідальності особи в Україні. Назвати види і підстави юридичної відповідальності. Розкриваючи принципи юридичної відповідальності, особливу увагу звернути на презумпцію невинності. Назвати підстави звільнення від юридичної відповідальності. Розкриваючи види юридичної відповідальності, слід звернути увагу на матеріальну відповідальність, як особливий вид юридичної відповідальності.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Юридична відповідальність — це вид соціальної від­повідальності. Вона характеризується такими ознаками: а) зовнішнім характером; б) застосуванням лише за здій­снені правопорушення; в) зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) виз­наченістю у нормах права. Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані за­знавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права. Юридична відповідальність не зводиться до держав­ного примусу, як і останній — до першої.

Державний примус — це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на по­ведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичний огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій.

Соціальне призначення юридичної відповідальності — охорона суспільних відносин — реалізується в її правоохо­ронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юри­дичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на пр-вовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спе­ціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона су­спільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечен­ня відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах закон­ності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, спра­ведливості.

За характеристиками видів правопорушень розрізняють види юридичної відповідальності: конституційна, кримінальна, цивільна, адміністративна, фінансова, процесцуальна, дисциплінарна, матеріальна, та ін. Підстави юридичної відповідальності: а) наявність норми права, б) склад правопорцшення, в) наявність акту застосування права, г) відсутність підстав, що звільняють від юридичної відповідальності, д) державний примус.