Тема . Принципи права. Ефективність права.

Методичні поради

Розкриваючи поняття принцип права слід звернути увагу на принципи права як на узагальнення найвищого рівня, концентрований вираз змісту права. Розглядаючи принципи права як основні засади, що мають універсальний характер, вищу імперативність і загальну значимість, слід звернути увагу, що вони відбивають закономірності і особливості конкретної суспільно-історичної формації і органічно пов'язані з сутністю певного типу права. Необхідно з'ясувати зміст конкретних найбільш поширених правових презумпцій і аксіом. Необхідно також з'ясувати критерії ефективності дії норм права та показники ефективності права. Зупинитись на проблемі встановлення рівня ефективності конкретної норми права.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значу­щістю, вищою імперативністю і відображують суттєві поло­ження права. Принципи права за своєю сутністю є уза­гальнені відображення об'єктивних закономірностей роз­витку суспільства, людства в цілому. Притаманна принци­пам права властивість універсального та абстрактного за­своєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулю­вання, правосвідомості і т. ін.

Правові принципи є синтезуючими засадами, об'єдну­ючими зв'язками, ідеологічною основою виникнення, ста­новлення і функціонування багатьох правових явищ. Вони визначають нормоутворюючу і правозастосовчу діяльність, координують функціонування механізму правового регулю­вання, є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян, формують правове мислення і правову культуру, цементують систему права. Принципи права виникають при наявності відповідних об'єктивних умов, мають історичний характер чи відобра­жують результати раціонального, наукового осмислення за­кономірностей розвитку об'єктивної дійсності.

Форми існування принципів права різноманітні: у ви­гляді вихідних засад правових теорій і концепцій, як пра­вові орієнтації суб'єктів права, змісту правових норм чи їх угруповань, вимог правового регулювання, правових цін­ностей і т. ін. Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдя­ки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відпо­відних статтях нормативно-правових актів. Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові. Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпе­чення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т. ін., єдність суспільних і особистих інтересів). Спеціально-правові принципи узагальнюють за­сади формування та існування власне права як спе­цифічного соціального явища і поділяються на загальносоціальні, загально-правові, спеціально-правові: міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів. Загальносоціальні: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, етичні, моральні. Спеціально – правові: міжгалузеві принципи на відміну від загальноправових діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах. Наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки судом чи принцип матеріальної відповідальності. Галузеві прин­ципи притаманні окремим галузям права. Дія принципів правових інститутів відповідно обмежена їх предметом ре­гулювання.

 

Тема 11. Походження права.

Відповідно до програми навчання студент повинен знати: регулювання суспільних відносин в період первіснообщинного ладу. Причини, умови та закономірності виникнення права. Основні шляхи формування правових норм: санкціонування звичаїв, правовий прецедент, законотворчість тощо. Основні теорії походження права: теологічна, природно-правова, історичної школи права, нормативістська, теорія походження права Гегеля, марксистська (класова), психологічна.

Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причи­нами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспіль­ства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обо­в'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на проти­лежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майно­вим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потреба­ми та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежу­вати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства части­ною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, і конт­роля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нор­мативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен. 2. Виникнення права — тривалий історичний процес. Основни­ми шляхами його формування були такі: визнання індиві­дуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів. Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних від­носин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організовано­го суспільства значення права надавалося індивідуальним, фак­тичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбу­вається виокремлення юридичного регулювання. Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важли­вим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення дер­жави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Дер­жава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними заса­дами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння зем­лею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жерців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу. Утворення правових норм судовими органами (правові преце­денти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи форму­лювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загаль­нообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, вна­слідок чого склалася ціла система преторського права. Пряме встановлення правових норм державною владою у ви­гляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З ча­сом основною формою права стають державні нормативні правові акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. По­треби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце се­ред форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою вислов­лювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окре­мих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Норма­тивні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практи­ки, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. 3. Основними закономірностями виникнення права є: поява норм-звичаїв (мононорм); структуризація мононорм на заборони, дозволи та зобов’язання; підвищення ролі позитивних зобов’язань; надання самостійного значення дозволам; втілення дозволів і зобов’язань у самостійних відносинах; набуття нормативними регуляторами суспільних відносин характеру писаного права.