Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи



Тривалий час суть юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб і, насам­перед, — стосовно підприємств. В основі цього лежали потреби повністю одержавленої, плано­во-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник — держава, що на свій розсуд створював і припиняв переважну більшість підприємств.

В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні влас­ники, а тому виникає необхідність зміни підходів до тлумачення суті юридичної особи.

Однак почати розгляд цього питання доцільно зі згадки про погляди на суть юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавство і навіть новий ЦК. саме їм завдячують низкою своїх положень.

Отже, у радянській цивілістиці щодо суті юридичної особи найбільшу популярність здобули такі теорії:

1.Теорія держави (теорія власника). Згідно і нею державна юридична особа — це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній дільниці єдиної господарської системи, де вона використовує певне майно за допомогою певного колективу працівників.

2.Згідно з теорією колективу, у економічних відносинах виступають радянська держава в цілому, як власник всенародного надбання, і організований державою колек­тив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівни­ком, на який держава поклала виконання певних завдань і якому для виконання цих завдань надала відповідну частку єдиного фонду державної власності. Цей колектив і визнається безпосереднім учас­ником цивільного обігу, юридичною особою.

3.Теорія директора, , пояснювала суть державної юридичної особи тим, що остання персоніфікується у його керівникові (директорові), оскільки він здійснює від імені юридичної особи усі юридично значущі дії і уповноважений державою на управління майном підприємства. Відповідальний ке­рівник виступає як субстрат юридичної особи, він невіддільний від останньої.

4.Теорія соціальної реальності, за якою необхідність існування дер­жавних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошової форми, а тому потребують, шоб державні організації діяли як самостійні, відок­ремлені у майновому сенсі утворення суб'єкти цивільно-правових зв'язків. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, існування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.

Сучасне поняття юридичної особи у цивільному і торговому праві розвинених країн характеризується як одне із найменш розробле­них. Цивільні кодекси або взагалі не дають визначення юридичної особи, або обмежуються загальними і дуже короткими формулю­ваннями.

При обґрунтуванні правосуб'єк шості соціальних утворень усі теорії виходять з того, що юридична особа — це відокремлене у організаційному і майновому сенсі утворення, що бере участь у цивільному обігу як самостійний носій прав і обов'язків. Проте методи обґрунтування наявності такої правосуб’єктності соціаль­них утворень у представників різних напрямів юридичної думки неоднакові.

Найбільш чітко визначилися два концептуальних підходи:

1) концепція фікції;

2) концепція соціальної реальності

Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За вченням прихильників цієї теорії корпорація як така не має своєї власної волі. Тому спочатку вважмося, що вона не здатна здійснювати зло­чини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену у закон і акт про її створення. Теорія фікції фактично об­ґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.

У подальшому теорія фікції була деталізована. Виникли різні її модифікації. Наприклад, з'явилися теорії цільового майна, інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позити­вістські і нормативістські теорії юридичної особи. Усі вони, по суті, є варіантами теорії фікції.

Згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досягнення мети, що визначається призначенням майна. Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються, майно юридичних осіб служить інтересам визначених осіб. Право- суб'єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юридико- технічною вимогою. Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, що належить правлінню, а не його користува­чам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті теорія тлумачила юридичну особу як персоніфіковане правове відношення. Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, власне поняття юридичної особи ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.

У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської теорії юридична особа характеризувалася як створений об'єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов'язків, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфі­кацією правових норм, предметом правосвідомості.

На відміну від теорії фікції і її модерних варіантів реалістичні теорії визнають юридичні особи соціальною реальністю. їхні прихильники виходять з факту реального існування групових інтересів окремих індивідуумів, які у сукупності складають основу для створення різного роду юридичних осіб. Колективні інтереси мають первинний характер. Право виконує похідні функції, що зводяться лише до оформлення інтересів. Наслідком реалістичних теорій, зокрема, стало положення про виникнення юридичних осіб у нормативно-явочному порядку.

Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопорядком тілесно- духовний організм, що має власну душу, волю і діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біологічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне ут­ворення, що має свою волю і діє з метою забезпечення спільних інтересів своїх членів.

Певний інтерес являє також теорія відокремлення власності від управління, хоча вона і мала обмежену мету — з'ясування суті тільки акціонерного товариства. Ця теорія набула поширення практично у всіх розвинених країнах.

На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують подвійні функції. Вони управляють влас­ністю і одночасно є організаторами економічного життя країни. Завдяки наявності великої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль ;ад своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управління нею. Управління власністю зосередилося в руках управителей корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної економічної влади над власністю. Засоби виробництва, що вико­ристовуються корпораціями, більше не знаходяться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками паперів — акцій. Корпорації стали квазіпублічними організаціями, що здій­снюють народний розподіл виробленого ними продукту на підставі витраченої праці та збереження інституту приватної власності.

Підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що найбільш придатною дія пояснення суті юридичної особи здається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на основі і з метою реалізації норм природного права). Такий підхід достатньо адекватно відображає сучасне розуміння при­родного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і, таким чином, захищати й реалізовувати свої права у різних сферах діяль­ності, передусім у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань тільки з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, діяль­ність яких не шкодить громадським інтересам, що тлумачаться як сукупні інтереси індивідів.

Види юридичних осіб

Види юридичних осіб. Залежно від існуючих форм влас­ності в Україні юридичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділя­ються на:

а) українські;

б) спільні з участю іноземного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об'єднання.

ЦК України виділяє юридичних осіб публічного права і » юридичних осіб приватного права. Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, уста­нови соціальної сфери).

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з ме­тою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Відповідно до ст. 83 ЦК Ук­раїни юридичні особи можуть створюватися у формі това­риств, установ та в інших формах, встановлених законом. Пе­релік організаційно-правових форм юридичних осіб не є ви­черпним.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може створюватися однією особою, якщо інше не передбачено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома за­сновниками, які не беруть участі в її управлінні , шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в ус­тановах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені зако­нодавством України і відповідають цілям, передбаченим ста­тутом підприємства. Залежно від форм власності, встановле­них Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, основане на власності трудо­вого колективу підприємства;

- господарське товариство;

- підприємство, основане на власності об'єднань грома­дян;

- комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіальної громади;

- державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

- спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;

- підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств ірегулюється окремим законодавством України, сГосподарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до розділу 2, гл. 8 ЦК України можуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, назива­ються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юри­дичні особи.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додат­ковою відповідальністю.

Органи юридичної особи

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб ЦК і відповідним цивільним законодавством.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою юридична особа здобуває цивільні права і набуває цивільних обов'язків. Разом з тим, особами, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відпо­відно до ч. 2 ст. 92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь в цивільному обігу через своїх працівників, діями яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, але також набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до ч. З ст. 92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих до­кументів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих їм повноважень.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.177.17 (0.01 с.)