Поняття та зміст особистих немайнових прав фізичної особи як об’єкта цивільних прав

Особисті немайнові блага — це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визна­ні суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством.

Будучи належними певному суб'єкту цивільних відносин і, таким чином, потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, особисті немайнові блага стають об'єктом цивільних прав.

Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юри­дичні особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, а юридичній особі немайнові права можуть належати тільки в силу припису закону. Це пов'язане 8 тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивіль­ного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тобто вона за своєю суттю є соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де визначається її цивільно- правовий статус.

Більшість немайнових благ є природною властивістю фізичної особи. Однак, будучи закріпленими в правових нормах, вони набу­вають також правового значення об'єкту цивільних прав, виступа­ючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт цивільних драв.

У ЦК особистим немайновим благам як об'єкту цивільних прав присвячена ст. 201. За цією нормою до немайнових благ, які охоро­няються цивільним законодавством, належать: здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Більшість з них є такими, що можуть належати тільки фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав юридичної особи (найме­нування, ділова репутація). Такий підхід логічно пов'язаний з положеннями ст.ст. 26, 94 ЦК, згідно з якими фізична особа може мати усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК, а юридична особа — тільки ті особисті немайнові права, "які можуть їй належати", тобто є такими, шо не суперечать суті юридичної особи.

Перелік особистих немайнових благ, наведений у ст, 201 ЦК, не є вичерпним. Об'єктами цивільних прав є також немайнові блага, належні фізичній особі, вказані у книзі 2 ЦК та інших актах законо­давства, і немайнові блага, які можуть належати юридичній особі за ст. 94 ЦК.

Оскільки у ст. 201 ЦК ідеться про особисті немайнові блага, які "охороняються цивільним законодавством", виникає питання, чи можуть відносини щодо таких благ регулюватися цивільним зако­нодавством, і чи вони є лише об'єктом правової охорони?

Комплексний аналіз ст. 201 і книги 2 ЦК свідчить, що особисті немайнові блага є об'єктом цивільних прав, а відносини, що скла­даються у зв'язку з використанням особистих немайнових благ, є об'єктом цивільно-правового регулювання.

Разом з тим, цивільно-правовий захист у цій сфері застосовується ширше, ніж цивільно-правове регулювання. Якщо цивільно-правове регулювання відносин щодо особистих немайнових прав може мати місце тільки у випадках, передбачених законом, то охорона особистих немайнових прав цивільним законодавством (навіть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявності таких умов:

1) характер порушеного права (блага) є таким, шо стосовно нього можуть виникати цивільні відносини;

2) характер порушення є таким, шо можливе використання спе­ціальних (наприклад, ст. 296 ЦК) або загальних (ст. 16 ЦК) засобів цивільно-правового захисту. Для захисту нематеріальних благ одночасно можуть бути вико­ристані як спеціальні, так і загальні способи захисту. Із загальних засобів найчастіше використовуються відшкодування завданих збитків та компенсація моральної шкоди (ст.ет. 22, 23 ЦК).

Особисті немайнові блага поділяються на три групи:

особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особи (право на ім'я); особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення особистої недоторканності фізичної особи (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, захист честі і гідності); особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення не­доторканності особистого життя громадян (право на недоторкан­ність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя тощо).

Характеристика інших об’єктів цивільних прав

Оскільки ст. 177 ЦК не містить вичерпного переліку об'єктів цивільних прав, такими об'єктами також можуть бути й інші мате­ріальні чи нематеріальні блага — як згадані, так і не згадувані у ЦК.

Зокрема, до числа особливих об'єктів цивільних прав можна від­нести згаданих у ЦК тварин, майно та підприємства.

(і a n я 1 80 ЦК характеризує тварин як особливий об'єкт цивільних

и|ыв. на який поширюється правовий режим речі, крім випадків, 'я їлиовлених законом. Таким чином, тварини є самостійним об'єк- і < >м цивільних прав, правовий режим якого встановлюється не лише цивільним законодавством, але й спеціальним Законом України гал 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ".

Об'єктами цивільного права можуть були тварини, що перебува­ють у стані природної волі; сільськогосподарські, свійські та інші і парини, що використовуються для господарських, наукових, куль- і урно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей.

Головними властивостями тварин як об'єктів цивільних прав є ілкі:

2) цей об'єкт є відновлюваним;

3) правила поводження з тваринами встановлюються законом;

4) закон встановлює заборону на жорстоке поводження з твари­нами. Недотримання цієї заборони слід розглядати як зловживання правом;

5) права власників тварин можуть були обмежені в інтересах охорони цих об'єктів;

6) тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обігу лише у випадку та в порядку, встанов­лених законом (наприклад, у випадках, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або у передбаченому законодавством порядку придбані у власність за межами України).

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукуп­ність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК). Майно;

1) є особливим об'єктом цивільних прав;

2) майно може розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фактично тотожнім поняттю речей, але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов'язки);

3) майном може вважатися сама річ, але поняття "майно" може бути й ширшим за поняття "річ", охоплюючи суміжні з нею кате­горії, сукупність речей тощо.

Отже, можна зробити висновок, що під "майном" у ЦК розумі­ється узагальнююче поняття, котрим позначається уся сукупність матеріальних благ та обтяжень, котрі можуть бути об'єктом цивільних правовідносин.

Підприємство — це єдиний майновий комплекс, що використо­вується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, в тому числі зе­мельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сирови­на, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встанов­лено договором або законом (ст. 191 ЦК).

Підприємству властиві такі ознаки:

1) це єдиний майновий комплекс, що включає різні види майна, об'єднані спільним призначенням;

2) цей майновий комплекс використовується для здійснення під­приємницької діяльності;

3) вчинення правочинів з підприємством не тягне припинення його функціонування;

4) підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю незалежно від здатності окремих його частин до переміщення;

5) підприємство або його частина можуть бути об'єктом купів- лі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. При цьому відчу­ження окремих частин не тягне припинення існування підприємс­тва як єдиного об'єкта цивільних прав, аж поки не буде реалізована остання його частина, що належить первісному суб'єкту права на це підприємство.

 

Види правочинів

1) Залежно від кількості сторін, що беруть участь у правочині, вони бувають одно-, дво- або багатосторонніми.

Одностороннім є такий правочин, якщо для його виникнен­ня достатньо волевиявлення однієї сторони (заповіт, прийняття і відмова від спадщини). Двосторонній правочин — для його виникнення необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін. Такий правочин також називається договором. Для виникнення багатостороннього правочину необхідно волевиявлення трьох і більше сторін.. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про до­говори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 ЦК України).

2) Залежно від мети правочини поділяються на оплатні і безоплатні, каузальні і абстрактні. Каузальними називаються пра­вочини в яких визначається мета їх укладення. У абстрактних правочинів не визначено підстави їх здій­снення. На дійсність та укладання такого правочину потрібна вказівка закону. Абстрактним правочином є видача векселя.

3) Залежно від способу укладання правочини поділяються на реальні та консенсуальні. Для укладення реального правочину поряд зі згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (на­приклад, передача майна, речей тощо). До реальних право­чинів належать договори позики, перевезення, дарування. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними.

4) Залежно від строку дії правочини бувають строкові та безстрокові. Строковим вважається правочин, в якому визначено мо­мент його вступу в дію, момент припинення, момент виник­нення у сторін прав і обов'язків тощо. У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх в дію, ні момент припинення. Такий правочин при­пиняється та вступає в силу на вимогу однієї із сторін.