ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Мета роботи – ознайомитись з основами господарського права, видами господарської відповідальності та правовими засадами захисту економічної конкуренції в Україні.

План заняття:

1. Ознайомитися із теоретичною частиною.

2. Виконати практичну частину.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Поняття господарського права, предмет правового регулювання

2. Підприємство як організаційна форма господарювання

3. Суб'єкти господарського права

4. Організаційно-правові форми підприємств

5. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

6. Правові засади захисту економічної конкуренції в Україні

 

Поняття господарського права, предмет

Правового регулювання

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право – система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність". До народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України. Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Господарська діяльність як предмет господарського права – це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти – власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства – суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам.

Господарську діяльність розглядають як суспільно корисну діяльність членів суспільства щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Суспільно корисна господарська діяльність:

– по–перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

– по–друге, виконується на професійних засадах;

– по–третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

– по–четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільно корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно. Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види – підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово–збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримати прибуток, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності. Це – колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання – адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи – це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.
Економічні методи – це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців.

Держава для реалізації економічної політики, виконання
цільових економічних та інших програм і програм економічного і
соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми
регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на
діяльність суб'єктів господарювання є:

v державне замовлення;

v ліцензування, патентування і квотування;

v сертифікація та стандартизація;

v застосування нормативів та лімітів;

v регулювання цін і тарифів;

v надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

v надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

  1. Підприємство як організаційна форма господарювання

 

Згідно Закону України підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатностіабо дієздатності; юридичні особи всіх форм власності.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Згідно закону України державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти (наприклад, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів). По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Принципи підприємницької діяльності:

ü вільний вибір діяльності;

ü залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

ü самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

ü вільний найм працівників;

ü залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

ü вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

ü самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.92.96.236 (0.014 с.)