Предмет,метод і мета вивчення курсу Історія економіки та економічної думки

Предмет,метод і мета вивчення курсу Історія економіки та економічної думки

З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень.

Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

Економічна історія – це наука, що вивчає еволюцію господарської діяльності людства від первісного суспільства до сучасності. Як самостійна наука вона сформувалась у середині XIХ ст. Відтоді постійно розширюється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл.

Постулати класичної школи політекономії

Певний час панувала думка, яку пропагував К. Маркс, що до нової класичної школи відносяться ті вчення, які ґрунтуються на трудовій теорії вартості, тобто вчення Петті, Буагільбера, Кене, Сміта, Рікардо і Сисмонді. В той же час, погляди таких видатних економістів, як Сей, Мальту, Дж. С. Мілль та інших, оголошувались вульгарними, ненауковими.

Проте уявлення про поняття “класичний” стосовно розвитку економічної думки розширились. Як писав у цьому зв’язку визначний російський економіст М. Д. Кондратьєв (1892 – 1933), на всьому вченні класиків “лежить проповідь господарського устрою, що опирається на принцип свободи індивідуальної господарської діяльності як ідеалу”. Отже, до класичної політичної економії варто віднести всі концепції, в основі яких знаходяться принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму. Ці принципи відбито в вислові, який став гаслом класичної школи: “laissez taire, laissez passer”, або “хай все йде так, як йде”, який приписується французькому економісту, фізіократу Вінсенту де Гурне (1712 – 1759). Це словосполучення означає вимогу повного невтручання держави в економічне і ділове життя. При цьому з кінця XVII – початку XVIII ст. Ідея “економічного лібералізму” перетворилась у своєрідний девіз ринкової ліберальної економічної політики. І саме з цього часу зароджується нова теоретична школа економічної думки, яку пізніше й назвуть класичною політичною економією.

Класична школа повела рішучу боротьбу з протекціоністською ідеологією меркантилістів, звернувшись до найновіших досягнень економічної науки тієї доби і розгорнувши фундаментальні теоретичні дослідження. “Класики”, на відміну від меркантилістів, по суті, заново сформулювали і предмет, і метод вивчення економічної теорії, перенісши теоретичні дослідження із сфери товарного і грошового обігу в сферу виробництва і застосувавши для цього нові методологічні прийоми, які забезпечили проведення достатньо глибокого наукового аналізу економічних явищ і процесів. Таким чином, у свій “класичний період” політична економія набула рис дійсно наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції (вільного підприємництва).

У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи:

- перший етап – етап зародження; він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників, як В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантильон, Д. Юм, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрбо;

- другий етап повністю пов’язаний з творчістю засновника економічної науки А. Сміта;

- Третій етап – етап розвитку класичної школи; це творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта – Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо;

- Четвертий етап – етап завершення; він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж. Сисмонді, Н. Сенсора, Ф. Бастіа, Г. Ч. Кері, Дж. С. Мілля.

Перша класична ситуація

В галузі економічної науки настанню першої класичної ситуації передував тривалий період панування меркантилізму. Відомі вчені минулого і сучасності ставили і продовжують ставити низку диску-сійних питань щодо меркантилізму. Однак беззаперечно, що саме він відбивав основні тенденції розвитку економічної думки і еконо-мічної політики в XV-XVIII ст. у різних країнах Європи. В сфері економіки меркантилізм відповідав періоду переходу від пануван-ня простого товарного виробництва до формування приватнопід-приємницького ринкового господарства.

Характерні особливості цього періоду.- його тривалість, не-рівномірність, неодночасність настання і протікання в різних краї-нах. В країнах так званого другого ешелону підприємницького роз-витку (Німеччина, ряд держав Центральної та Південної Європи та ін.) умови для існування меркантилізму зберігалися довше і наста-вали хронологічно пізніше, ніж в країнах так званого першого еше-лону. Насамперед цим пояснюється тривалість меркантилізму - унікальне явище порівняно із швидкоплинною історією економіки та економічної думки XIX-XX ст.

Більшість вчених поділяють ряд загальних положень відносно оцінки характеру економічних поглядів і рекомендацій мерканти-лізму, розглядаючи його не як випадкове і хаотичне утворення, а як певну "квазісистему". Терміни "меркантилізм" (від італ. mercan-te - торгівець, купець), "меркантильна система", "комерційна сис-тема" вперше почали застосовувати критики меркантилізму Ф. Ке-не і А. Сміт лише в другій половині XVIII ст. Меркантилізм, за словами М. Блауга, - це збірне поняття, вироблене внаслідок ви-явлення і об'єднання в єдине ціле спільних ознак, рис, принципів з багатовікових "неузгоджених" інтелектуальних зусиль, що спов-нені суперечностей і відбивають багатоманітні обставини реально-го життя. Отже, роботам меркантилістів свідомо надається більше єдності та логічного зв'язку, ніж малось у них насправді.

На думку А. Онкена і Т. Негіші, меркантилізм - це не особлива перша школа економічної теорії, а емпірична система поглядів і рекомендацій. Тому меркантилізм - це все ще донауковий (доісто-ричний) період у становленні західної економічної теорії як само-стійної галузі знань.

Меркантилізм розглядається в двох взає'язаних площинах (аспектах): сукупність специфічних поглядів і економічна політика, що спирається на них в період переходу країн Європи від простого до розвиненого (приватнопідприємницького) товарного виробництва.

У літературі його називають також епохою так званого первіс-ного нагромадження капіталу. Сутність його полягає у формуванні умов, необхідних для підприємницького розвитку виробництва (ві-докремлення безпосередніх товаровиробників від засобів вироб-ництва, зосередження значного багатства в руках небагатьох тощо). В соціальному плані воно зводиться до формування так званих тре-тього і четвертого станів суспільства (тобто буржуазії та найманих робітників). Тому за своєю соціально-економічною сутністю пер-вісне нагромадження капіталу - це пролог, передісторія, вихідна точка приватнопідприємницької ринкової економіки. У мерканти-лістів суспільний інтерес зводиться до вираження і захисту інтере-сів купецтва і промисловиків.

Сутність і значення меркантилізму найповніше розкриваються через його економічні принципи. Провідні серед них: ототожнення багатства з грошима (а грошей- із золотом і сріблом); досягнення активного торгового балансу; заохочення вивезення готових виро- бів та дешевої сировини, в тому числі державними субсидіями, і заборона вивезення сировини, напівфабрикатів; заохочення розвит- ку національної промисловості; необхідність колоній як джерел дешевої сировини і ринку збуту виробів національної обробної промисловості; заохочення зростання населення для підтримання низького рівня заробітної плати і посилення національної могут-ності; протекціонізм у зовнішній торгівлі тощо.

Криві байдужості Ф.Еджуорта

Проблеми виміру корисності та математичне визначення рівноваги вивчав і професор економіки Оксфордського університету ^ Френсіс Еджуорт (1845 – 1926). З метою їхнього з’ясування учений написав роботу „Математична психіка” (1881). Він розвинув думку Джевонса про врівноваження граничної корисності продукту праці з граничним тягарем праці у стані рівноваги.

Еджуорт обґрунтував закон зростання виробництва підприємства, згідно з яким зростання обсягів виробництва вигідно продовжувати до тих пір, доки граничний виторг не вирівняється з граничними витратами:

MR = MC, де

MC – граничні витрати;

MR – граничний виторг.

Ф.Еджуорт запровадив економічну практику поняття “кривих байдужості”, які представляють комбінацію двох благ, котрі відображають однакову корисність. Ця ідея стала основою теорії порядкової (ординалістської) корисності, яка на відміну від кількісної (кардиналістської) теорії, відмовляється вимірювати корисність у будь-яких абсолютних одиницях, а оперує показниками переваги, або ранжування. Такий підхід дав можливість вивчати споживацькі запити, чому і у яких випадках віддає перевагу споживач.

Еджуорту належить і такий термін як “гранична норма заміщення (субституції) одного блага іншим (MRS). Учений доводить, що MRS одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ:

MRS = MUk / MUy.

Предмет,метод і мета вивчення курсу Історія економіки та економічної думки

З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень.

Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

Економічна історія – це наука, що вивчає еволюцію господарської діяльності людства від первісного суспільства до сучасності. Як самостійна наука вона сформувалась у середині XIХ ст. Відтоді постійно розширюється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл.