Стародавній Рим.головні періоди розвитку

Основні форми господарства в аграрній формі. Варрон та Колумелелла про організацію праці рабів.

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночас­но в господарстві виробляли продукцію для власного спожи­вання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».

Катон описує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства.Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання. Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи.Він наголошував що необхідно мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок.Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях Такі господарства або спеціалізувалися на скотарстві, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орен­дарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат на придбання рабів, їх утриман­ня та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.Катон Старший ще не говорить про еко­номічне стимулювання праці рабів, для нього раб — це знаряд­дя праці, що розмовляє.Але вже Марк Теренцій Варрон (116—27 рр. до Р.Х.) у трак­таті «Про сільське господарство» пропонує застосовувати методи стимулювання. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Він зазначає, що раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не шкодує на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі піль­ги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу тощо».Луцій Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Наприклад, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, л також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів.

Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до н. е.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, поєднує риси натурального і товарного господарства.

· Катон описує зразкове на його погляд господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з власного господарства, для чого він пропонує мати у маєтку зарості верби. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання (годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік, а старий, зношений, відбирати, щоб зробити з ганчір'я ковдри). Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Необхідно, щоб рабів було небагато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешевше, ніж утримувати зайвих рабів упродовж року. Такі порали відповідали принципам натурального ведення господарства, але, кажучи про вибір маєтку, який слід придбати, Катон наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли. Пропонує він також надавати перевагу у виробництві товарних видів продукції — винограду та оливкам. Отже, вілла Катана— це поєднання натурального господарства (забезпечує потреби маєтку) та спеціалізованого, орієнтованого на реалізацію основної частини виробленої продукції.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) — латифундіях-сальтусах, які набули поширення на півдні Апенінського півострова, а також у Північній Африці та Галлії. Зазвичай такі господарства або займалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер (1/3 від врожаю тих чи інших культур), а господарі звільнювалися від витрат на придбання рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.

Поява колонату тісно пов'язана зі зміною ситуації в рабовласницькому господарстві. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методами простого примусу. В таких умовах раба слід берегти, зацікавити у підвищенні продуктивності його праці. Цікаво, що зміна методів експлуатації рабів простежується у працях відомих римських авторів, які писали свої трактати з питань організації сільськогосподарського виробництва. Так, Катон Старший ще не каже про економічне стимулювання праці рабів, для нього раб — це знаряддя праці, що розмовляє. Мало того, він радив жорстко та безжально ставитися до рабів, «виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитися до них набагато гірше, ніж до робочих тварин... Хворих тварин слід лікувати, а старих і хворих рабів — продавати, звільняючись від них, як від непотрібного старого воза»

• Але вже у Марка Теренція Варрона (116—27 рр. до н. е.) у трактаті «Про сільське господарство» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід, казав він, створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Він зазначає, що раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу тощо» [Там само]. Пропонував він також на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників.'

• Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до н. е.), який у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, в тому числі й стосовно рабів та підвищення продук- тивності їх праці. Зокрема, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головною метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то треба передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи працю останніх як більш продуктивну. Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками.До середини II ст. н. е. головними фігурами у сільському господарстві стають великий землевласник та колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; їх, так само як і пекулістів, не можна було продати без землі. Власне, колонат поступово перетворюється у систему відносин, які набувають рис особистої залежності.