ТОП 10:

Економічні наслідки першої світової війни для Франції



Перша світова війна мала, як відомо, планетарні наслідки. Вона стала для багатьох країн, зокрема Франції, вододілом в її історичному бутті.

Комп'єнське перемир'я, яке було підписане 11 листопада 1918 року, більше схоже на капітуляцію Німеччини, сприймалося у Франції як торжество історичної справедливості і як вияв її військової могутності та провідної ролі у світі. Всі політичні організації Третьої республіки підтримували тезу, що демократична Франція винесла на своїх плечах основний тягар війни і заплатила за відданість цим принципам життями своїх найкращих синів. Не дивно, що популярним було гасло "Боші за все сплатять". "Дух перемоги" активно використовувався фанцузькими правлячими колами та урядом Жоржа Клемансо (листопад 1917 року – січень 1920 року) для обгрунтування їхнього лідерства на Паризькій мирній конференції.

Проте глобалістським претензіям Франції не сприяли внутрішні обставини, що склалися внаслідок участі країни у світовій війні. За перемогу у ній вона заплатила високу ціну. Французькі втрати у Першій світовій війні не мали аналогів у націо­нальній історії. За кількістю людських втрат вона поступалася лише Росії та Німеччині. Вони склали 1 млн.800 тис. загиблих ( удвічі більше ніж англійців і у 12 разів більше ніж американців), 2 млн. 800тис. поранених, 600 тис. калік. Загалом французька нація втратила у роки війни 16-27 відсотків чоловіків у віці 20-40 років. Частка Франції у населенні Європи скоротилася таким чином з 9,7 до 8,1 відсотка у 1930 році.

Прямі втрати становили 12 відсотків загального багатства країни: 55 млрд.золотих франків (або 137 млрд. за курсом франка у 1920 році). Північно-східні регіони країни були в роки війни окуповані, що склало 7 відсотків території, але тут було сконцентровано 74 відсотки видобутку вугілля. 63 - виплавки сталі, 81 відсоток - чавуну. Повної руйнації зазнали майже 10 тис. промислових підприємств, 6 тис. км залізничних та 62 тис. км шосейних доріг. Торговельний флот зменшився на 50 відсотків. Промислове виробництво скоротилося на 40 відсотків, сільське господарство - на третину. У катастрофічному становищі опинилися фінанси - зовнішній борг союзникам сягав 7 млрд. доларів (40 млрд. франків), дефіцит державного бюджету у 1918 році склав 54 млрд. франків.

Воднораз статус країни-переможнищ гарантував Франції значні дивіденти: місце постійного члена Ради Ліги Націй, німецькі колонії, повернення Ельзасу і Лотарингії, контроль упродовж 15 років над Саарським вугільним басейном, німецькі репарації (52 відсотки). Цілковито був ослаблений та роззброєний головний континентальний конкурент - Німеччина. Певною мірою підірвані переваги острівного становища Великобританії – союзника та конкурента.

Перші повоєнні роки були складними: скоротилося виробництво, постала проблема працевлаштування демобілізованих, інфляція й дорожнеча життя стимулювали посилення страйкового руху .У „великих” страйках 1919 і 1920 років брало участь понад 2 млн. осіб. Всезагальний страйк залізничників тривав цілий місяць (травень) 1920 року. Дійшло до того, що французький уряд змушений був звернутися до американців по допомогу. Зважитися на такий крок було нелегко, враховуючи гострі протиріччя, які існували між обома союзниками з питань післявоєнного облашту­вання. Американці зобов'язалися збільшити поставки продовольства у постраждалі райони, передати частину транспортних засобів та трофейного обладнання. Німецьких військовополонених почали використовувати на відбудовних роботах.

Кабінет Ж.Клемансо пішов на поступки робочим. Весною 1919 року були прийняті два закони: про 8-годинний робочий день та право профспілок укладати колективні договори з підприємцями.

З переможним завершенням війни припинив свою дію суспільний та партійний консенсус, якого дотримувалися всі політичні сили країни у 1914-1918 роках. Обговорення повоєнних міжнародних та внутрішніх економічних проблем супроводжувалося бурхливими сутичками та дискусіями. На відміну від правих, які вимагали від Німеччини стовідсоткової сплати збитків, представники лівореспубліканських угруповань і соціалісти здебільшого концентрували увагу на досягненні соціальної стабілізації і на більш толерантному ставленні до переможених. Лідер соціалістів М. Кашен, перебуваючи під впливом революційних подій в Європі, переконував депутатів парламенту влітку 1919 року, що буржуазія не спроможна поліпшити політичне становище в країні. Ситуація ускладнювалася політикою Ж.Клемансо у повернених Франції за Комп'єнським перемир'ям провінціях - Ельзасі та Лотарінгії. Французький уряд, декларуючи якнайшвидшу інтеграцію провінцій, вдався до низки непопулярних заходів, які викликали протести населення новоприєднаних областей (більшість місцевого люду розмовляло німецькою мовою). Німецьке населення Ельзасу та Лотарінгії зазнало дискримінації у правах. Розпочався перепис людей у цих провінціях і поділ їх на чотири категорії (А,Б,В,Г). Категорія „А” мала включати тих, у кого старші члени сім’ї були французами і мешкали у Франції до 1870 року. Категорія „Б” - тих, у кого батько чи мати мали французьке коріння. До категорії „В” належали вихідці із нейтральних країн, а до категорії „Г” відносили тих, у кого батьки були німцями. Тоді ж розпочалася депортація німецького населення з провінцій, як і поспішне впровадження тут світського законодавства республіки, що зачі­пало почуття католиків і порушувало принципи конкордату з Ватіканом (укладений ще за німецьких часів).

Найголовнішою зовнішньополітичною подією для Франції стала її участь у міжнародній конференції, яка відкрилася 18 січня 1919 року у Парижі і метою якої була підготовка та укладення мирних договорів з Німеччиною та її союзниками. Місце проведення конференції та головування на ній Жоржа Клемансо віддзеркалювали роль й вклад Франції у досягненні перемоги над ворогом та у повоєнному облаштуванні.

Французька програма післявоєнного миру була найрадикальнішою. Вона вимагала розподілу Німеччини на окремі держави, її повну демілітаризацію, проведення міжнародного судового процесу над підпалювачами війни, передачу Саару у власність Франції, встановлення кордону між Німеччиною та Францією по річці Рейн, створення на території Рейнської області маріонетко­вої держави, стовідсоткового відшкодування збитків, нанесених війною тощо.

 

Через спротив союзників Жоржу Клемансо не вдалося домогтися повної реалізації своєї програми на Паризькій конференції. Від Німеччини відокремлювалася Саарська область і передавалася під управління Ліги Націй терміном на 15 років. Вугільні копальні Саару переходили у повну власність Франції. Лівий берег Рейну окуповувався військами Антанти (від 5 до 15 років). Ця територія оголошувалася демілітаризованою. Така ж зона простягалася на 50 км вздовж правого берегу Рейну.

Німецька армія розпускалася, окрім 100 тис., які формувалися на добровільній основі. Німеччині заборонялося мати танки, авіацію, важку артилерію, флот. Союзники не дійшли згоди на конференції щодо суми репарацій з Німеччини. До 1 травня 1920 року Німеччина зобов'язувалася сплатити 20 млрд. золотих марок грішми та товарами.

Контроль за цим покладався на союзну репараційну комісію під головуванням представника Франції. В разі несплати чи недотримання статей Версальського договору країни Антанти обумовили собі право введення військ на територію Німеччини.

Відповідно до рішень Паризької конференції Франція, як і інші країни-переможниці, отримала у формі "мандатів" Ліги Націй частину німецьких колоній - Того, Камерун, повернула собі Конго та турецьких - Сірію та Ліван.

Ратифікація Версальського договору у французькому парламенті у 1919 році викликала значні дебати. Праві політичні сили обвинувачували Ж.Клемансо у нехтуванні національними інтересами Франції і скористалиться цією обставиною під час президентських виборів, які "батько перемоги" програє.

Важливим напрямком зовнішньої політики уряду Ж.Клемансо стала боротьба проти Радянської Росії. За угодою з Англією про поділ російської території, підписаною ще в грудні 1917 року, за Францією закріплялися Україна, Бессарабія і Крим. Восени 1918 року французькі війська висадилися в Криму та на південному узбережжі України. Проте в квітні 1919 року кабінет Ж.Клемансо відкликав свої військові сили і відмовився від відкритої інтервенції проти Росії. Причина - повстання моряків французької ескадри у Чорному морі та у французьких портах Тулон і Брест, які були базами постачання інтервенції. Чимало учасників цих повстань були засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення та каторжних робіт.

Таким чином, війна та її наслідки стали випробуванням для всієї політичної системи Третьої республіки.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.254.88 (0.004 с.)