ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ



ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Зародження економічної думки.

2. Меркантилізм, фізіократи, класична школа і марксизм.

3. Сучасні економічні концепції.

4. Економічна думка в Україні.

Зародження економічної думки

Сучасний рівень економічних знань є результатом тривалого процесу розвитку економічної науки. Тому, щоб глибше зрозуміти її зміст необхідно знати історію зародження й розвитку економічної теорії.

Становлення її почалося ще в давні часи з формування окремих ідей і тлумачень. Вперше вони знайшли своє відображення у найдавніших документах, де були зафіксовані правила економічних відносин рабів і рабовласників, торгівлі, податків, землеробства, ремесла, багатства й ін. (Держави Стародавнього Сходу ХХ ст. до н.е., звіт законів давньовавілонського царя Хаммурапі ХVII ст. до н.е., «Закони Ману» в Індії в VI ст. до н.е., економічні погляди давньокитайського філософа Конфуція (551-479) рр. до н.е. і ін.).

Потім, у період античності й середньовіччя, з'явилися економічні вчення, які ще не були самостійними і складали частину релігійних і філософських тлумачень. Видатні філософи Давньої Греції і Риму поглибили й систематизували економічні погляди й надали їм первісний науковий вигляд. Ксенофонт (430-355 р. до н.е.) у своїх роботах «Про доходи» і «Економіка» (вчення про господарство) виділяв кілька видів галузевої діяльності: сільське господарство, торгівля, ремесло й підтримував доцільність поділу праці. Платон (427-347 р. до н.е.) розвинув ідеї про поділ і спеціалізацію праці, професії й професійну працю.

Основоположником економічного вчення античності є Арістотель (384-322 р. до н.е.), який вважав ідеалом господарства натуральне виробництво, засноване на праці рабів. Багатство тлумачилося як сукупність продуктів, вироблених у цих господарствах. Торгівля здійснювалася на основі «справедливого обміну», тобто обміну еквівалентів. Натуральне господарство велося за допомогою фізичної праці, яка вважалася непристойною для вільного громадянина, тому продукт оцінювався тільки його корисністю, а не працею.

Подальший розвиток економічних ідей і поглядів розкритий у працях мислителів Давнього Риму: Катона Старшого (234-149 р. до н.е.), Плія Старшого (123-79 р. до н.е.), Харрода (116-27 р. до н.е.), Калумеллі (I в. до н.е.), Сенеки (4-65 р. н.е.). У їхніх роботах висвітлювалися ідеї раціонального ведення сільського господарства, організації праці рабів, торгівлі, лихварства, земельної власності, права та ін. Вони також підтримували необхідність рабовласництва, але поступово з'являлися ідеї занепаду й осуду його.

Для першого тисячоліття нової ери характерний перехід від рабовласницького ладу до феодального. Найбільший вплив на розвиток економічної думки цього періоду зроблено християнством. Воно значно вплинуло на становлення економічної моралі, протистояння корисності й наживи, формування принципів справедливої ціни, оголошення пріоритету духовного початку в економіці, формування принципів управління господарством на основі покори, а не страху й усвідомлення людьми справедливого устрою суспільства. Церква активно впливала на практику господарського життя через формування поглядів відповідності або невідповідності християнським заповідям. Вплив релігійних ідей на економічні погляди спостерігався не тільки з боку християнства, але й іудаїзму, ісламу й інших віросповідань.

Економічна думка в Україні

В становленні і розвитку економічної думки в Україні з XVI і до XVIIIст. великий внесок зробили І.Вишневський, Г.С.Сковорода, Я.П.Ковельський, В.Н.Каразін, Т.Г.Шевченко та інші. Суспільно-економічні погляди того періоду були обумовлені знаходженням України під гнітом Польщі. Вся просвітницька діяльність І.Вишневського була спрямована на боротьбу за незалежність країни, проти необмеженої кріпосницької експлуатації, нерівності і безправ’я кріпаків. Перспективу майбутнього розвитку суспільства він бачив в створенні рівності між людьми і додержанні заповідей божих.

Одним з геніальних і самобутніх українських мислителів був Г.С.Сковорода (1722-1794). В своїх творах він висловлював ідеї протесту проти кріпацтва, проголошував свободу як благо людства, розглядав працю як джерело багатства (особливо цінував хліборобську працю). В своїй теорії «сродності» він обґрунтував, що робітник досягає більшого результату тоді, коли займається ділом, до якого у нього є найбільші здібності. Перспективу політичного устрою суспільства філософ вбачав в формі республіки, а духовний розвиток пов’язував з підвищенням рівня освіти, культури та самопізнання людини.

Соціально-економічні погляди і прогресивна діяльність В.Н.Каразіна (1773-1842) була спрямована на формування конституційно-монархічного ладу і створення думи, відміни кріпосного устрою та розвитку капіталізму. Ще у 1805 році він надає волю своїм селянам і наділ землі, встановлює розцінку робочого дня, яка переглядалась через кожні 5 років. Особливу увагу він приділяв розвитку сільського господарства, текстильній, шкіряній, харчовій промисловості, внутрішній та зовнішній торгівлі, зміцненню грошової та фінансової системи, підготовці національних кадрів. За власною ініціативою В.Н.Каразіна у Харкові були відкриті університет та педагогічний інститут. Його діяльність була спрямована на подолання відсталості від розвинутих країн та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

У середині ХІХ століття на зміну дворянсько-ліберальних поглядів приходить революційно-демократична течія, яскравим представником якої був Т.Г.Шевченко. Ще в 1846 році він ввійшов в Кирило-Мефодіївське товариство, діяльність якого знаходилась під впливом ідей християнського соціалізму. У своїх творах Т.Г.Шевченко закликав народ до знищення кріпосництва, панщини, національного гноблення. Його прогресивні ідеї по цей час відіграють велику роль в становленні незалежності України та розвитку її державності.

Соціально-економічні погляди М.П.Драгоманова, М.І.Зібера, І.Я.Франка, С.А.Подолинського були спрямовані проти суспільного гноблення, приватної власності, експлуатації робітників, буржуазної ідеології і направлені на побудову майбутнього соціалістичного суспільства. Їх творчість та дослідницька діяльність була обумовлена історичним періодом, коли активно розповсюджувались марксистські ідеї.

Наприкінці ХІХ та початку ХХ століття в Україні активно розвивались ідеї неокласичної школи. Видатними представниками якої були М.І.Туган-Барановський, Д.І.Піхно, Є.Є.Слуцький, Л.Н.Яснопольський та інші. Великий внесок в розвиток світової економічної теорії зробив М.І.Туган-Барановський, науковий інтерес якого охоплює багато різноманітних напрямів. Він почав спробу синтезу теорії трудової вартості та теорії граничної корисності, обґрунтував причини промислових криз, запропонував власні схеми реалізації сукупного продукту, поглиблював теорії розподілу, кооперації, грошового обігу, соціалізму тощо.

На сучасному етапі розвитку економічної теорії такі вчені – економісти, як А.Гальчинський, А.Гриценко, В.Базилевич, Ю.Ніколенко, А.Чухно активно досліджують теоретичні та практичні проблеми становлення та розвитку ринкової економіки в Україні.

Основні поняття

Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, неокласична школа, марксизм, утопічний соціалізм, маржиналізм, кейнсіанство, неокейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм.

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ: ЗМІСТ І ФУНКЦІЇ

1. Предмет економічної теорії.

2. Методи і функції економічної теорії.

 

Предмет економічної теорії

Економічне життя суспільства здійснюється на основі задоволення комплексу фізіологічних і духовних потреб людей. Задоволення цих потреб спонукає людей до трудової діяльності, до виробництва матеріальних благ і послуг.

Предмет економічної теорії ґрунтується на понятті «економіка», що походить від двох грецьких слів: «ойкос» - будинок, господарство; «номос» - навчання, закон. Тому економічна наука в первісному уявленні є наука про домашнє господарство, а людська діяльність ґрунтується на умінні керувати цим господарством.

Економічна теорія з початку становлення її як науки (16-17 століття) і по теперішній час зазнала значних змін в тлумаченні предмета вивчення. Різні економічні школи розглядали його в рамках змісту теорії цих шкіл (меркантилістська, фізіократів, класичної політичної економії, соціалістів-утопістів, марксистів, маржиналістів, монетаристів, кейнсіанська, неокейнсіанська та інші), трансформували і внесли нові елементи в тлумачення предмета економічної теорії. Історична послідовність уявлення про нього починається з трактування економіки як науки про «багатство», створення і використання матеріальних благ в суспільному господарстві, про виробничі відносини, економічні закони, що діють протягом розвитку суспільства, про ставлення людей до речей і суб'єктивних оцінок їхньої граничної корисності, про сукупність засобів і інструментів, спрямованих на стабілізацію ринкової економіки, про обсяги виробництва продукції відповідно до ресурсних можливостей суспільства.

Вивчення предмета економічної теорії вимагає осмислення сфери дослідження - економічного середовища, у якому здійснюється господарська діяльність; об'єкта дослідження - економічні явища, тенденції й закони; суб'єктів дослідження - економічна поведінка людини, групи людей і всього суспільства.

Господарська діяльність людей здійснюється в певному господарському середовищі, що поділяється на природне й соціальне. Природне середовище включає природні умови господарювання: природні багатства, кліматичні умови, родючі ґрунти, кількість населення, його спадковість, звичаї, якість харчування, житла та ін.

Соціальне середовище залежить від відносин власності. Приватна власність стимулює мотивацію до праці через конкуренцію, ініціативу, заповзятливість. А суспільна власність стримує її через бюрократичну субординацію, підпорядкованість, контроль і звітність. Рівень зрілості соціальної сфери залежить від розвиненості всіх інститутів суспільства, що впливають на правове поле, яке регламентує правила господарювання, умови трудової діяльності, договірну відповідальність та ін. Тому економічна активність людини залежить від сприятливості природних і зрілості соціальних умов.

Різноманітність та багатогранність трактувань предмета економічної теорії обумовлена виділенням декількох рівнів економіки і господарської діяльності людей:

· мікроекономіка (вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів – сімейних господарств, організацій, фірм);

· мезоекономіка (вивчає поведінку певних підсистем національної економіки або галузевих і міжгалузевих комплексів);

· макроекономіка (вивчає функціонування національної економічної системи в цілому);

· мегаекономіка (вивчає поведінку світової економіки).

Різнорівневий підхід у трактуванні предмета економічної теорії урізноманітнює та доповнює цілісне уявлення про нього. Тому варто зробити висновок, що економічна теорія вивчає виробничі відносини й економічні закони, що керують процесом виробництва, обміну, розподілу, споживання благ на різних ступенях розвитку суспільства в умовах обмежених ресурсів і необмежених потреб, задоволення яких сприяє всебічному розвитку людини.

Проблематичність кількісного і якісного сполучення ресурсів і потреб у будь-якій економічній системі полягає в тому, що ресурси обмежені, а потреби людей постійно збільшуються і практично безмежні. Обмеженість припускає не тільки повне виснаження їх, але й кількісну наявність у тім чи іншім місці й у той чи інший час. Тому економічна теорія повинна безупинно вивчати напрямки розвитку потреб і їхню трансформацію відповідно до ресурсних можливостей.

Другим важливим напрямком вивчення економічної теорії є виробничі відносини. Люди не можуть жити й працювати поодинці. Вони живуть у суспільстві і незалежно від волі й свідомості вступають з іншими людьми у виробничі (економічні) відносини. Виробничі відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу й споживання товарів і послуг. Виробництво містить у собі відносини між працівниками в процесі трудової діяльності для створення економічних благ. Розподіл – це процес формування доходів усіх суб’єктів економіки залежно від їх внеску в створення продукту. Обмін характеризується взаєминами між людьми, в ході яких товари переміщуються від виробника до споживача. Споживання включає використання доходів, реалізацію корисності створених благ. Всі стадії системи виробничих відносин взаємопов’язані й взаємозалежні. Рівень розвитку виробництва визначає розподіл, обмін і споживання. Однак, задоволення потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Виробничі відносини мають внутрішню структуру і поділяються на два види:

· організаційно-економічні відносини, які складаються в процесі організації (розподілу й спеціалізації праці, кооперації, концентрації, комбінуванні й інтеграції) виробництва;

· соціально-економічні відносини, які складаються і функціонують на основі відносин власності на засоби, ресурси й результати виробництва.

Ці відносини утворюються взаємозалежною єдністю і розвиваються під впливом продуктивних сил та на основі трансформації відносин власності. Економічна теорія аналізує зміст виробничих відносин на даний момент і прогнозує напрямок їх перспективного розвитку.

Розвиток економічних процесів, явищ і тенденцій зумовлений об'єктивною дією економічних законів. Що ж таке економічний закон? Це є стійкий, об'єктивно діючий причинно-наслідковий зв'язок між економічними явищами. Економічні закони об'єктивні і функціонують незалежно від волі й свідомості людей. Між економічними законами і законами природи існують загальні та відмінні риси. Загальним є те, що обидві групи законів об'єктивні, тобто діють незалежно від свідомості людей. А до відмінностей варто віднести таке:

· закони природи діють поза людським суспільством, а економічні закони реалізуються в суспільстві, через суб'єктивну діяльність людей;

· за тривалістю дії закони природи - вічні, а економічні закони обмежені історичними рамками.

Економічні закони реалізуються в процесі господарської діяльності людей. Тому чим глибше люди пізнають їхню сутність, зміст і об'єктивний характер, тим вище ефективність господарської діяльності. Сукупність економічних законів створює субординовану систему економічних законів. У цій системі всі економічні закони важливі і взаємозалежні. Порушення навіть одного економічного закону призводить до порушення всієї системи законів і розбалансованості суспільного виробництва.

Загальні економічні закони - це закони, що діють протягом розвитку людського суспільства (закон зростання потреб, розподілу суспільної праці, росту продуктивної праці, економії часу та ін.).

Спільні закони - діють лише в декількох економічних системах (закони товарного виробництва).

Специфічні економічні закони - це закони, що діють у рамках конкретно-історичних форм господарювання (закон додаткової вартості, монопольного прибутку та ін.).

Поряд з економічними законами економічна теорія вивчає економічні категорії.

Економічна категорія - узагальнене поняття, що виражає найбільш істотні теоретичні положення економічної реальності (праця, товар, гроші, вартість, попит, кредит та ін.).

Економічні закони реалізуються в процесі господарської діяльності, що спрямована на реалізацію інтересів і задоволення потреб. Потреби людини різноманітні й трансформуються та розвиваються під впливом науково-технічного прогресу. Усвідомлення потреб призводить до мотивації трудової діяльності, що реалізується як економічний інтерес. Він проявляється як діяльність, що спрямована на досягнення мети: задоволення матеріальних і духовних потреб, одержання вигоди, підвищення добробуту та ін. При реалізації економічного інтересу люди повинні враховувати свої ресурсні можливості. Тому економічний інтерес здійснюється як вибір найбільш раціонального (альтернативного) варіанту шляхом зіставлення реальних можливостей з максимумом поставленої мети. Досягнення того або іншого результату пов'язане з різномаїттям економічних інтересів господарюючих суб'єктів. Можна виділити такі види інтересів: особисті, колективні, регіональні, національні, інтернаціональні. Всі ці інтереси не завжди збігаються й перебувають у суперечливій єдності. Послідовність подолання протиріч приводить до еволюційного прогресу економічного розвитку.

Отже, економічна теорія вивчає єдність і суперечливість економічних відносин, зв'язків та інтересів господарюючих суб'єктів для визначення способів вирішення суперечностей і розробці заходів та рекомендацій, спрямованих на прогресивний розвиток економіки.

Основні поняття

Економіка, економічна теорія, економічні відносини, економічні закони, економічна категорія, мікроекономіка, макроекономіка, економічні потреби, економічні ресурси, економічна поведінка людини, економічне мислення.


Основні поняття

Виробництво, потреби, фактори виробництва, праця, предмет праці, засоби праці, робоча сила, продуктивні сили, обмеженість ресурсів, безмежність потреб, межа виробничих можливостей, ефективність виробництва, продуктивність праці, матеріалоємність, виробничі фонди, фондовіддача, рентабельність виробництва, закон спадної граничної продуктивності.

Типи економічних систем

Традиційна економіка характерна для країн, що з позиції технократичної цивілізації визначаються як нерозвинені; у дійсності це первинний тип економічної системи, він існує в різних видах тому, що ґрунтується на звичаях, традиціях, національних культурних коріннях. При цьому використовуються різні форми і види власності. Можна виділити ряд рис такої економіки: економічна діяльність не сприймається як первинна цінність; індивід належить до своєї споконвічної спільності; економічна влада поєднана з політичною владою.

Традиційна економіка дуже стійка, її тяжко реформувати. Пояснення цьому сховане в природі такого суспільства. В умовах, коли особистість не виділена із соціальної спільності й економічна діяльність не визнана як первинна цінність, стабільність суспільства підтримується через захист і відтворення даного статусу індивіда. Перехід до ринкового господарства пов'язаний з руйнуванням того, на чому базується стабільність традиційного суспільства. Таким чином колишні умови стабільності руйнуються, а нові не створюються і здійснювані реформи заздалегідь приречені на провал.

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова). Ця модель економічної системи існувала в СРСР і країнах соціалістичної співдружності. Основні риси командної економіки: одержавлення майже всіх матеріальних ресурсів; економічна влада централізована на основі директив і планів; централізована влада здійснюється адміністративно-бюрократичними методами і забезпечує в присвоєнні пріоритет відносинам розподілу; централізоване регулювання розподілу виготовленого національного продукту, встановлення обов'язкових співвідношень і основних народногосподарських пропорцій; поведінка суб'єктів ринку опосередкована наявністю загальної мети, загальний інтерес домінує над особистим чи, принаймні, обмежує його. Держава може бути основним економічним суб'єктом.

У той же час командна економіка має і певні позитивні риси: можливість комплексного використання ресурсів у виробництві; повна зайнятість працездатного населення; спрямованість виробництва на забезпечення населення товарами першої необхідності; можливість значної економії виробничих витрат (зниження собівартості продукції) в умовах концентрації виробництва на великих підприємствах і контроль з боку державних органів; безкоштовність послуг у сфері охорони здоров'я, культури, спорту та ін.

Однак усе це не вирішує основного економічного протиріччя командної економіки – між формально-юридичною рівністю усіх працівників як співвласників засобів виробництва і дійсним економічним привласненням окремими суб’єктами суспільства – державними органами й управлінським апаратом. Безпосередній виробник матеріальних благ при такій системі може бути тільки імітатором економічної активності. При такій системі стає можливим одержання доходів без зв'язку з результатами праці, «тіньова економіка», нерегламентоване підприємництво. Поступово стає очевидним, що подальше функціонування виробництва й існування суспільства в цілому неможливо без реформування економічної системи в напрямку її демократизації шляхом індивідуалізації і персоніфікації відносин власності.

В чистій ринковій економіці (чистий капіталізм) переважає приватна власність; свобода вибору і підприємництва; поведінка кожного суб'єкта мотивується його особистими, егоїстичними інтересами; кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій дохід на основі індивідуально прийнятих рішень; конкуренція як суперництво між учасниками ринкового господарства; господарські ризики; ціноутворення як основний координаційний механізм економіки, через який реалізуються рішення продавців і покупців; роль держави в економіці обмежена. “Чисто” ринковою економікою раніш традиційно вважали економічну систему США, однак аналіз сучасних відносин власності і управління свідчить, що вона, швидше за все, є теоретичною моделлю. У чистому вигляді ринкова економіка не існує в жодній країні світу.

Більшість розвинених країн мають змішані економічні системи, в яких поєднується підприємництво з активною діяльністю держави, що забезпечує економічну стабільність. Ця система заснована на різноманітних формах господарювання, що паралельно співіснують як частини єдиного організму, на багатомірності господарської діяльності. Економічними функціями держави стають: підтримка функціонування ринкової системи шляхом забезпечення правової бази і створення конкурентного середовища, захист конкуренції через антимонопольне законодавство; перерозподіл доходу і багатства; коректування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту; стабілізації економіки за допомогою контролю за рівнем зайнятості й інфляції; обмеження дії деяких елементів ринкового механізму й ін.

Суспільства з різною історичною і культурною спадщиною, різними звичаями і традиціями використовують неоднакові підходи і методи ефективного використання власних ресурсів. Існують такі сучасні моделі змішаної економіки: американська (ліберальна), німецька (неоліберальна), англійська (європейсько-кейнсіанська), шведська, японська, французька, південнокорейська, китайська та ін.

Історичний характер будь-якої системи (становлення, зрілість, занепад) обумовлює те, що в розвитку суспільства виникають особливі перехідні становища. Відмінними рисами таких станів є: співіснування елементів старої і нової систем; особливий характер протиріч – боротьба елементів, що відмирають і народжуються; нестійкість, обумовлена самою трансформацією суспільства, яка виявляється в альтернативності (невизначеності) варіантів його майбутнього.

Риси перехідності характеризують сьогодні всі країни світового співтовариства, у рамках якого виділяють кілька різнорідних груп. Одна – це країни-лідери, що демонструють найбільшою мірою тенденції руху до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Інша – це країни, що називалися в минулому «країнами, що розвиваються». Наприкінці 90-х років сформувалася особлива група (колишніх соціалістичних) країн, початком перехідних процесів у який став перехід від планової економіки. Сучасна економіка України є перехідною, у межах якої здійснюються перехідні процеси від неринкових до ринкових форм господарювання.

Для жодної країни не має однозначних і загальноприйнятих шляхів розвитку і безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. При створенні сучасної економічної системи доцільно використовувати досягнення і досвіт функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості і менталітет.

Основні поняття

Економічна система, продуктивні сили, економічні відносини, механізм господарювання, традиційна економіка, ринкова економіка, адміністративно-командна економіка, змішана економіка, трансформація економічної системи, перехідна економіка.


Основні поняття

Власність, привласнення, володіння, користування, розпорядження, суб’єкт власності, об’єкт власності, трудова власність, приватна власність, державна власність, суспільна власність, комунальна власність, право власності, роздержавлення, приватизація.


ГЛАВА 6. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Передумови виникнення і основні риси товарного виробництва

2. Товар і його властивості. Праця, яка створює товар

3. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

4. Функції грошей. Закони грошового обігу

 

1. Передумови виникнення і основні риси товарного виробництва

Розвиток суспільного виробництва пов’язаний з існуванням різних його форм. Сутність кожної із форм визначається потребами, які є спонукальним мотивом виробництва, і організацією виробництва, де відбувається формування відносин власності, розподілу, обміну і споживання виробленого продукту.

Історично першою формою організації суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. Воно характеризується нерозвинутістю суспільного поділу праці, замкнутістю організаційно-економічних зв’язків, примітивною технікою і технологією виробництва. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому.

Усі зв’язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці і виконанням тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць – роду, племені, общини тощо. При цьому робоча сила позбавлена мобільності і є виробничо та територіально закріпленою. Виробничі відносини тут виступають у своїй неуречевленій, нематеріалізованій формі як прямі відносини між людьми. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона довела свою життєздатність протягом тисячоліть.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму. Замкнутість натурального господарства, його відособленість, примітивність, патріархальність, застій капітулюють перед взаємним обміном і прогресом.

Загальною умовою виникнення, функціонування і розвитку товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне виробництво об’єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, встановлення економічного взаємозв’язку між виробниками, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.

Отже, товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, що спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі – продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

З даного визначення випливає, що основною передумовою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці. Саме він приводить до того, що виробники для задоволення особистих і виробничих потреб повинні обмінювати продукти своєї праці на необхідні для них продукти праці інших виробників. Перший великий суспільний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) зробив можливим регулярний обмін між общинами, другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) – зумовив зародження товарного виробництва, а третій (відокремлення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства.

Поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається економічне відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників вимагає еквівалентного, товарного обміну.

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво, яке засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, характеризується прямим поєднанням виробника із засобами виробництва і відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару, тобто у формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.

Спрямованість простого товарного виробництва на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників через їхні різні особисті якості, вміння використати кон’юнктуру ринку тощо, що призводить до збагачення окремих з них й зубожіння інших.

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з’являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого – люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар – робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, інші – найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів існування.

Таким чином, просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу – насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Як наслідок безпосередні виробники, позбавлені засобів існування, стають продавцями своєї робочої сили і покупцями продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий – ринок праці. Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним (розвинутим) товарним виробництвом.

Між простою і розвинутою капіталістичною формами товарного виробництва є спільні риси і відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві робітник і власник засобів виробництва та продуктів праці – це одна особа, тоді як при капіталістичному виробництві робітник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його родини. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника виробництва.

Таким чином, в процесі історичного розвитку товарного виробництва можна виділити два можливі моменти: 1) перетворення натурального господарства в просте товарне; 2) перетворення простого товарного господарства в розвинуте. Перше є результатом суспільного поділу праці й економічної відокремленості виробників, друге – пов’язане з розшаруванням товаровиробників, які виготовляють товар для ринку і реалізують його в конкурентній боротьбі.

Оскільки за капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв’язків між людьми.

Основні поняття

Вартість, гроші, закон вартості, інтенсивність, масштаб цін, натуральне господарство, продукт праці, продуктивність праці, споживна вартість, товар, товарне виробництво, товарообіг, функції грошей, характер праці, ціна.

 

ТЕМА 7. РИНОК: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

1. Ринок і умови його виникнення. Суб'єкти ринкового господарства.

2. Структура ринку.

3. Конкуренція як загальна форма розвитку ринкової економіки.

4. Ринкова інфраструктура.

Структура ринку

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Структура ринку – сукупність окремих видів ринку в межах національної економіки або внутрішнього ринку, а також регіонального, світового і взаємодія між ними.

Для аналізу структури необхідно обрати критерії, за якими можна класифікувати ринки. Таких критеріїв може бути кілька, наприклад – класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. Це ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, нерухомості. Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних товарів існують всередині ринку предметів споживання, який входить до складу ринку товарів До ринку товарів також входять ринки засобів виробництва, інвестицій, капіталу тощо.

Ринок можна також класифікувати за адміністративно - територіальноюознакою:ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб’єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

Класифікувати ринок відповідно до чинного законодавства можна на нелегальний та легальний.Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки. Тіньова економіка – це економічна діяльність суб’єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється державою і не обкладається податками та (або) спрямована на одержання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою, але масштаби її різні.

Ринок можна класифікувати також за ступенем зрілості ринкових відносин. Розвинений ринок – це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв’язку між об’єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживачів. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків, страхов





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.247.17 (0.022 с.)