Поняття та види земельної ренти. Ціна землі

Земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Тому зі зміною відносин власності з’являються нові форми земельної ренти.

В умовах феодалізму рента як економічна форма реалізації феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше оброк, на зміну якому прийшла грошова форма. Земельна рента за умов ринкових відносин виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування землею орендарем.

У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.

Диференційна земельна рента як економічна категорія відображає відносини між власником землі та користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференційної ренти.

Диференційна рента І - це додатковий дохід, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференційна рента ІІ – це додатковий дохід, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.

Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш дискусійними в економічній літературі.

Монопольна рента - це особлива форма земельної ренти. ЇЇ сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосподарських товарів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами. Тому ціни на такі товари (цитрусові, тютюн тощо) визначаються високим попитом і обмеженою пропозицією.

Рентні відносини складаються також у видобувній промисловості та будівництві. Нині серед вчених-аграрників і практиків утверджується думка, що земельна рента має вилучатися безпосередньо шляхом рентних платежів з кожного гектара землі залежно від його економічної оцінки, яку дано в державному земельному кадастрі.

Земля у багатьох країнах світу є об’єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю. Земля - це особливий товар, що є продуктом природи і не має початкової вартості, але має ціну. Основою ціни землі є дохід, який земля дає її власникові, тобто рента.

Ціна землі є грошовим виразом земельної ренти. Власник землі погодиться продати свою ділянку за умови, що він отримає за неї таку суму, яка, будучи вкладена до банку, принесе йому процент, не нижчий від ренти. Ціна землі прямо пропорційна розмірові ренти і обернено пропорційна банківському відсотку. Її визначають за формулою:

,

де, Р_землі – ціна землі;

R – земельна рента; і – банківський відсоток.

Ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо помітно підвищуються ціни на земельні ділянки в містах. Цьому сприяють зростання ренти та попиту на ділянки під будівництво.

В умовах розвинутих ринкових відносин в Україні значно поширюється оренда як форма господарювання, за якої на основі договору оренди між землевласником і орендарем останньому передається право володіння і користування землею за певну плату на певний термін. У договорі оренди передбачено винагороду власникові землі у вигляді орендної плати, яка може включати не тільки платежі за користування землею (ренту), а й амортизацію споруд і будівель, які розміщенні на цій ділянці. Отже, орендна плата має ширший економічний зміст порівняно з земельною рентою.

Сучасна аграрна реформа передбачає перехід на суцільні земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб’єктами господарювання і обов’язкову платність за використання землі між суб’єктами земельних відносин.

Аграрна реформа в Україні

На сучасному етапі в Україні відбуваються складні соціально-економічні процеси, створення ефективно діючої ринкової економіки, що закономірно потребує докорінних змін в усіх аспектах економічної політики. Це в першу чергу стосується аграрного сектору економіки.

Аграрна реформа являє собою процес удосконалення економічних відносин і організації виробництва в усіх сферах АПК. Головним напрямом сучасної аграрної реформи має стати перетворення працівників на землі шляхом її приватизації на власників землі, засобів виробництва, виробленого продукту та доходу.

Аграрна реформа стане дієвою лише за умови, якщо в ній будуть визначені не тільки завдання, а й всебічно відпрацьовані всі без винятку аспекти перетворень: економічні, політичні, соціальні, правові, кадрові, екологічні, зовнішньоекономічні.

Наші уявлення про шляхи розвитку сучасних аграрних відносин виходять з того, що найважливішими складовими сучасної аграрної реформи є:

- вдосконалення структури аграрного виробництва та створення нових форм господарювання на селі;

- реформування ціноутворення з метою досягнення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, промислові засоби виробництва та виробничі послуги;

- розв’язання соціальних проблем на селі шляхом забезпечення соціальної спрямованості аграрних перетворень в економіці;

- створення надійної правової бази для здійснення аграрної реформи.

Головні засади нової аграрної політики визначено в Указі Президента Україні «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3.12.1999 р. та в Указі Президента України «Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки» від 30.05.2001 р.

В цих документах передбачено вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі шляхом реформування відносин власності на землю та інші засоби виробництва в аграрному секторі економіки, розширення і поглиблення ринкових відносин між усіма суб’єктами господарювання, створення нових організаційно-правових структур, нового механізму регулювання аграрних відносин. Відзначено необхідність збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв), що забезпечить ефективніше використання землі та майна, а також розвиток соціальної сфери села.

Важливою умовою проведення аграрної реформи є істотне вдосконалення правового забезпечення з боку законодавчих органів держави. Нині правове регулювання аграрних відносин в Україні забезпечують закони про пріоритетність соціального розвитку села, про власність, Господарський кодекс України, про приватизацію, Земельний кодекс та ін.

Земельний кодекс України, що набрав чинності 1 січня 2002р., вирішує такі правові проблеми:

- юридично захищає селянина як власника землі;

- визначає права та обов’язки землекористувачів;

- дає можливість безоплатно отримати земельну ділянку;

- передбачає оренду земельних ділянок;

- відкриває можливість застави земельної ділянки під кредит;

- зобов’язує землекористувачів зберігати родючість землі та передбачає лише цільове її використання;

- забороняє іноземним громадянам набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення і не дозволяє їх продаж до 2005 р.

Земельний кодекс України (2001 р.) відкриває шлях для здійснення наступних етапів земельної реформи і створення повноцінних ринкових земельних відносин. Однак його повне втілення на практиці, за оцінками фахівців, потребує розробки більш ніж 40 спеціальних законів, що регулюють земельні відносини.

Наукові обґрунтування правового поля аграрної реформи повинні базуватися на змісті об’єктивних економічних законів, чільне місце серед яких належить закону зростання продуктивності праці, закону зростаючих потреб, закону суспільного поділу праці, законам вартості та власності, закону грошового обігу та ін. Поряд з удосконаленням законодавства необхідно, щоб на повну силу запрацював відомий принцип: «перед законом усі рівні, у тому числі й держава».

Дуже важливо за допомогою правових заходів забезпечити додержання цінового паритету та усунути податкові, кредитні та інші перекоси, які негативно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва.

Україні потрібна така аграрна реформа, яка б не руйнувала побудоване, а створювала рівні економічні та правові умови для всіх сільськогосподарських товаровиробників незалежно від форми власності. Тому, наголошуючи на вдосконаленні регулятивної функції аграрного права, слід більше приділяти уваги його охоронній функції. В умовах побудови правової держави проблема охорони прав та інтересів усіх суб’єктів аграрних відносин заслуговує на увагу законодавців, урядовців та науковців. Аграрна реформа включає і перебудову організаційно-правових форм господарської діяльності у сільському господарстві та інших сферах АПК.

Основні поняття

Аграрні відносини, землеволодіння, землекористування, рентні відносини, земельна рента, диференційна рента, абсолютна рента, орендна плата, ціна землі, аграрно-промислові комплекси.