Конкуренція як загальна форма розвитку ринкової економіки

Конкуренція – важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. Конкуренція - це економічна змагальність за досягнення кращих результатів в якій-небудь діяльності, боротьба товаровиробників за більш вигідні умови господарювання, одержання найвищого прибутку. Це елемент ринкового механізму, що забезпечує жорстку форму взаємодії ринкових суб'єктів у виробництві і збуті продукції.

Ціль кожного підприємця – максимізація прибутку, а отже, і розширення масштабів господарської діяльності. Це з неминучістю призводить до взаємної боротьби підприємців за найбільш вигідні умови виробництва і збуту продукції, зростання обсягів виробництва, і вони виступають по відношенню один до одного як суперники чи конкуренти. Якщо пропозиція якого-небудь товару більше, ніж попит на нього, то посилюється конкурентна боротьба між продавцями. Кожний з них, щоб продати свій товар, найчастіше змушений знижувати ціну, що, як правило, спричиняє скорочення виробництва даного товару. Якщо попит більше, ніж пропозиція, то конкурувати один з одним змушені вже покупці, щоб мати можливість придбати дефіцитний товар, кожний з них намагається запропонувати по можливості більш високу ціну, чим це можуть зробити його суперники. Ціна підвищується і це стимулює збільшення пропозиції даного товару.

Роль конкуренції у ринковій економіці виявляється через функції, які вона виконує - функцію регулювання (під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток), функцію мотивації (підприємці, які пропонують кращу продукцію, одержують більшу винагороду), функцію розподілу (конкуренція розподіляє прибуток серед підприємств і домогосподарств відповідно до їхнього внеску), функцію контролю (конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства). Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо випливає на ефективність виробництва, підвищує його технічний рівень, забезпечуючи якість і розширення номенклатури продукції.

Характер конкуренції може бути різним, що істотно впливає на спосіб досягнення ринкової рівноваги. Основними видами конкуренції є внутрішньогалузева, міжгалузева і міжнародна.

Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці у кожного з них встановлюється індивідуальна вартість виробництва певного товару. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства. Залежно від різних умов виробництва в галузях підприємці за однакових витрат капіталу одержують неоднакову масу прибутку. Тому товаровиробники, які отримують меншу кількість прибутку, намагаються вкласти свої капітали в галузі, де він вищий. Якщо це відбувається, то пропозиція товарів у малоприбуткових галузях зменшується, а у високоприбуткових – збільшується пропозиція і зменшується попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені в галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших – зростають і стають вищими від ринкової вартості.

Міжнародна конкуренція – це конкуренція виробників на світовому ринку, яка поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. Міжнародна конкуренція сприяє збалансованому розвитку світового ринку, переливу капіталу не тільки між сферами виробництва, а й різними державами.

При організації конкуренції господарські суб'єкти нерідко прибігають до недозволених методів впливу на конкурентів. Така конкуренція одержала назву «несумлінної конкуренції». Так, суб'єкти прибігають до дискримінації як конкурентів, так і їхніх товарів. До числа найбільш розповсюджених актів дискримінації відносяться:

- поширення слухів, помилкових чи неточних даних про конкурента;

- доведення до споживача перекрученої інформації про характер, спосіб, місце виготовлення товару та його якостей;

- незаконне використання товарного знаку конкурента, його фірмового найменування, маркірування;

- реклама товару, що не відповідає вимогам якості;

- використання некоректних порівнянь, що ганьблять товари конкурентів;

- намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовили конкурентам у постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів;

- переманювання провідних спеціалістів конкурентів шляхом підкупу, встановлення вищих окладів та надання різних пільг;

- порушення законів.

Сумлінна конкуренція поділяється на цінову і нецінову. Цінова конкуренція означає, що головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень НТП, наукової організації праці, підвищенню її продуктивності. Нецінова конкуренція пов’язана зі стратегією боротьби, спрямованої не на зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.

В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукту, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як досконала та недосконала. Найбільше ефективно ринковий механізм діє в умовах вільної чи досконалої конкуренції, тобто коли ситуація на ринку характеризується великою кількістю покупців і продавців, однорідністю продукції, вільним доступом фірм на ринок. При досконалої конкуренції жоден із продавців чи покупців сам по собі не в змозі впливати на ринкову ціну.

Ринок досконалої конкуренції сприяє більш ефективному використанню ресурсів при виробництві необхідних для суспільства товарів, викликає необхідність гнучко реагувати і швидко адаптуватися до умов виробництва, що змінюються, та створює умови по оптимальному використанню науково-технічних досягнень в галузі створення нових видів товарів, упровадженню нової техніки і технологій, забезпечує свободу вибору і дій споживачів і виробників.

В той же час ринок досконалої конкуренції має певні недоліки. Він не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів (лісів, диких тварин, запасів надр, морів, океанів), негативно впливає на навколишнє середовище, не забезпечує розвиток виробництва товарів і послуг колективного користування (шляхи, суспільний транспорт), не створює умови для розвитку фундаментальної науки, системи загальної освіти, багатьох елементів міського господарства, не містить механізмів, що перешкоджають виникненню соціальної несправедливості і розшаруванню суспільства на багатих і бідним.

Для позначення ринкових структур, що відхиляються від досконалої конкуренції, використовується поняття недосконала конкуренція, що складається із монополії, олігополії та монополістичної конкуренції.

Монополія – ринок, на якому одна фірма є єдиним продавцем продукту чи послуги (місцева електрична компанія), у якого немає близьких замінників. Монополіст може призначати єдину ціну для всіх покупців, але може використовувати своє ринкове положення більш повно і збільшувати прибуток, призначаючи різні ціни для різних покупців. Більшість монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають суспільному регулюванню. Зокрема, ціни і тарифи, що можуть призначати комунальні служби – залізниці, телефонні компанії, постачальники природного газу й електрики, - визначаються федеральними, республіканськими, місцевими регулюючими комісіями.

- Монополістична конкуренція - ринок, що характеризується порівняно великим числом продавців, що роблять схожу, але не ідентичну продукцію (жіночий одяг, меблі, книги). Кожна фірма володіє невеликою часткою всього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Економічне суперництво спричиняє цінову і нецінову конкуренцію, вступ у галузь відносно вільний. Таким чином, монополістична конкуренція представляє собою структуру, в якій значний розвиток конкуренції поєднаний з незначною монопольною владою. Фірми в умовах досконалої конкуренції виробляють стандартизовану чи однорідну продукцію, виробники ж в умовах монополістичної конкуренції випускають різновиди даного продукту. Споживачі віддають перевагу продукції певних продавців і у відомих межах платять більш високу ціну за цю продукцію, щоб задовольнити свої потреби. Таким чином, при монополістичній конкуренції суперництво зосереджується не тільки на ціні, але також і на нецінових факторах: якість, реклама, умови продажу.

Олігополія – ринок, що характеризується невеликою кількістю продавців і ця «нечисленність» означає, що рішення про визначення цін та обсягів виробництва є взаємозалежними. Олігополісти виробляють як однорідні (сталь, цинк, мідь, алюміній, цемент), так і диференційовані продукти (авто, сигарети, побутова техніка). Існують досить високі бар'єри для вступу в галузь (ефект масштабу, володіння патентами, контроль над стратегічною сировиною, величезні витрати на рекламу). Все це спричиняю загальну взаємозалежність фірм. Наприклад, зниження ціни однією фірмою несприятливо вплине на стан інших, отже можна чекати, що вони відреагують на зміну ціни і теж знизять її, що викличе цінову війну. Ця реакція означає, що ніяка фірма в олігополії не знизить ціну не спробувавши розрахувати відповідні дії конкурентів. Таким чином, умови олігополії – невелика кількість фірм, що знаходяться в загальній взаємозалежності– створюють умови для таємної змові. Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої чи мовчазної (не вираженого словами) угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розділити ринки чи іншим способом обмежити конкуренцію між собою.

Сучасна конкуренція державно регульована. Засобами державного впливу є антимонопольне законодавство - нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольного законодавства здійснюється спеціальними державними органами. В Україні такі функції покладено на Антимонопольний комітет, створений у 1992 році. Основними формами боротьби з монополією є: попередження створення монополій та перешкоджання використанню монопольної влади.

Ринкова інфраструктура

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному господарству необхідна відповідна інфраструктура.

Ринкова інфраструктура – це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків і взаємодію суб’єктів ринкової економіки, регулюють рух товарно-грошових потоків.

Першим елементом інфраструктури є відповідні інститути. Їх можна поділити на дві групи – інститути загального призначення і спеціальні інститути. До числа загальнихінститутів належать: дороги (автомобільні, залізні), порти (річкові, морські), аеродроми, вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний, метрополітен), в тому числі в містах, склади (в тому числі митні), підприємства зв’язку, житлово-комунальне господарство. Спеціальні інститути представлені як приватними структурами, провідну роль серед яких грають біржі і торговельна мережа (що включає підприємства оптової і роздрібної торгівлі), так і державою в особі митних органів та інших регулюючих і контролюючих інстанцій.

Грошові потоки проходять через відповідні фінансово-кредитні інститути, які внаслідок самої природи грошових потоків існують тільки в ринковій економіці. З приватнихінститутів ключову роль у фінансово-кредитній системі відіграють банки як універсальні інститути грошового ринку. Розвиненим інститутом сучасної ринкової інфраструктури є небанківські фінансово-кредитніінститути, що носять в більшій мірі не універсальний, а спеціалізований характер. Серед них виділяються страхові компанії та пенсійні фонди,існування яких сприяє оптимізації розвитку ринкової економіки завдяки зменшенню ризику підприємницької діяльності.

У підсистемі фондового ринку виділяються фондові біржі і фінансові посередники – торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії, позабіржові торгово-інформаційні мережі, реєстратори, депозитарії, зберігачі тощо. Держава в цій частині ринкової інфраструктури представлена передусім центральним банком і податковими службами. Кажучи про інституційну складову, потрібно також відзначити особливу роль такого елемента інфраструктурного забезпечення ринку ресурсів, як інститути ринку праці (служби зайнятості, біржі праці). Їх розвиток безпосередньо пов’язаний з однією з ключових макроекономічних проблем – забезпечення повної зайнятості.

Наступний елемент ринкової інфраструктури інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що їх забезпечують (включаючи засоби масової інформації, мережі Інтернет, інформаційний і рекламний бізнес), завдяки яким вона може існувати як єдине ціле, не тільки направляючи функціонування ринкової економіки, але й сприяючи оптимізації руху товарно-грошових потоків. Єдність інституційної та інформаційної складових утворюють внутрішній зміст ринкової інфраструктури. Інформаційна складова виконує важливу роль – вона забезпечує зв’язок ринкової інфраструктури із зовнішнім середовищем, яким для неї виступає вся інша частина економічної системи.

Здійснюється також безперервний обмін інформацією між підсистемами. Тут виникає необхідність періодичного закріплення сигналів прямого і зворотного зв’язку – як для надання стійкості роботи систем, так і для фіксації досягнутого оптимуму. Формою реалізації такого закріплення служить нормоутворення,регламентація діяльності самих інститутів. Тому наступним елементом інфраструктури є законодавство, яке регламентує як діяльність інститутів, так і поведінку господарських суб’єктів взагалі.

Четвертим і найважливішим елементом ринкової інфраструктури, який поєднує всі попередні, є ринкове мислення і поведінка населення, його готовність додержуватися правил і закономірностей функціонування ринку. Це той самий елемент, ігнорування якого призводить до небажаних наслідків для ринкових перетворень у перехідних економічних системах. Включаючи його до складу ринкової інфраструктури, завершуємо характеристику її змісту та перетворюємо її на цілісний організм.

Отже, розглядаючи зміст ринкової інфраструктури, виділяємо чотири взаємопов’язані складові: інституційну, інформаційну, нормоутворюючу і ментальну, які в своїй сукупності характеризують внутрішній зміст ринкової інфраструктури та її зовнішній вираз.

Основні поняття

Ринок, суспільний поділ праці, спеціалізація, трансакційні витрати, домогосподарства, держава, фірма, конкуренція, досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція, інфраструктура ринку.