Основні форми прибутку фірми

Форма прибутку	Визначення
Бухгалтерський прибуток	Валовий дохід з вирахуванням зовнішніх витрат.
Економічний прибуток	Валовий дохід без зовнішніх та внутрішніх витрат з урахуванням нормального прибутку або бухгалтерський прибуток без внутрішніх витрат з урахуванням нормального прибутку.
Балансовий прибуток	Прибуток, обчислений як сума прибутку від реалізації продукції та інших доходів (отримані дивіденди, проценти, доходи від позареалізаційних операцій тощо)
Чистий прибуток	Частина балансового прибутку, що залишається у розпорядженні фірми після виплат податків та інших першочергових платежів, та згідно з рішенням власників (учасників, акціонерів) розподіляється на їхні доходи (відсотки, дивіденди) та фінансування подальшого розвитку фірми.

 

Економічна природа прибутку дуже складна. По - перше, прибуток підприємця, як власника фірми, можливо визначити у якості факторного доходу, який складається з нормального прибутку та відсотку на капітал, що вкладений підприємцем у власний бізнес. Підприємець, виконуючи функції підприємницького ресурсу (комбінація ресурсів, інновації, контроль за витратами, інше), повинен отримати за це винагороду, якою є нормальний прибуток (складова внутрішніх витрат). Крім того, підприємець є власником капіталу, що вкладений у фірму, і повинен отримати дохід згідно ставки відсотку на капітал. Треба нагадати, що зазначені складові прибутку підприємця як факторного доходу з економічної точки зору є внутрішніми витратами фірми, неоплачуваними витратами, які не відбиваються в бухгалтерському обліку. Їх вартість вимірюється відносно до доходів, які могли б бути отримані підприємцем від надання власних ресурсів альтернативним користувачам.

По - друге, метою підприємця є отримання не тільки факторного доходу, як плати за використання власних ресурсів, які вкладено у фірму, а й додаткового доходу - економічного прибутку.

Економічний прибуток, як надлишок валового доходу над сукупністю зовнішніх та внутрішніх витрат з урахуванням нормального прибутку, є складовою прибутку підприємця і відображає реальну ефективність бізнесу.

Таблиця 10.2 - Приклади розрахунку значення економічного прибутку

Валовий дохід, грн.	Зовнішні витрати, грн.	Внутрішні витрати з урахуванням нормального прибутку, грн.	Економічні витрати, грн.	Економічний прибуток, грн.	Значення економічного прибутку, грн.
					+
				-100	-

 

Якщо валовий дохід менший за суму економічних витрат, тобто економічний прибуток має знак «-», це свідчить про те, що, незважаючи на наявність бухгалтерського прибутку, бізнес у дійсності не є прибутковим, бо валовий дохід не компенсує внутрішні витрати, включаючи нормальний прибуток, у повному обсязі. Якщо економічний прибуток дорівнює 0, то прибуток підприємця обмежено платою за використання фірмою його власних ресурсів, додаткового доходу він не отримує, що свідчить про недостатній рівень ефективності його підприємницької діяльності. Наявність економічного прибутку зі знаком «+» - це свідоцтво високої ефективності бізнесу, вдалої адаптації підприємця до динамічної ринкової ситуації, наявності у нього конкурентоспроможної стратегії. У цьому випадку економічний прибуток виступає компенсацією ризиків підприємця в умовах ринкової невизначеності та платою за його ініціативу та підприємницькі інновації, вміння знайти найкращий варіант комбінації і використання обмежених ресурсів.

Чинники цього додаткового доходу різноманітні: концентрація виробництва, диференціація продукту, технічні нововведення, монополізація галузі та ринку, домовленість виробників та продавців, новаторська діяльність підприємця, пов’язана з його здатністю приймати ризики, орієнтуватися, передбачати та пристосовуватися в умовах ринкової невизначеності.

Треба підкреслити, що отримання додаткового доходу не має постійного характеру, тому що конкуренція вирівнює умови господарювання, сприяє розповсюдженню технічних досягнень тощо. Але чинники економічного прибутку постійно з’являються знову, відтворюються, тому, саме додатковому доходу притаманна стимулююча функція. Прагнення отримати економічний прибуток (або загроза його втратити) - постійно діючий мотив підприємницької діяльності, що стимулює ефективний розподіл та використання ресурсів, зниження витрат, технічні та організаційні нововведення, опанування нових виробництв, товарів, ринків і, як наслідок, економічне зростання.

Співвідношення доходів та витрат відбивають поняття беззбитковості, норми прибутку та рентабельності. Беззбитковість, як межа між доходом та витратами фірми, означає рівність валового доходу та валових витрат фірми.

Норма прибутку вимірюється як відсоткове відношення прибутку фірми до всього авансованого капіталу і відображає його прибутковість.

Рентабельність - це рівень прибутковості фірми у певний період часу. Основні показники рентабельності відображають ефективність витрат фірми на виробництво продукції, використання власного та сукупного капіталу, ресурсів (активів) тощо.

По-перше, оскільки фірма здійснює виробничу діяльність, результатом якої є продукція, важливо визначити ефективність витрат на її виробництво. З цією метою розраховуються показники рентабельності продукції: співвідношення прибутку від реалізації продукції та обсягу реалізованої продукції; співвідношення прибутку від реалізації певного найменування продукції та собівартості його виробництва. Аналіз зазначених показників рентабельності дозволить визначити найбільш прибуткові види продукції.

По-друге, ефективність використання ресурсів (активів) фірми, насамперед, виробничих засобів, відбиває показник рентабельності виробничого капіталу фірми: відсоткове відношення прибутку (балансового прибутку) за рік до середньорічної вартості основного та оборотного виробничого капіталу. Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на одну гривню вартості виробничих засобів.

По-третє, ефективність використання капіталу фірми відображають також показники рентабельності власного капіталу - відсоткове відношення балансового або чистого прибутку до вартості власного капіталу, який складається з статутного капіталу, прибутку, що не розподіляється тощо; рентабельності сукупного капіталу - відсоткове відношення балансового або чистого прибутку до вартості сукупного капіталу фірми.

Основні поняття

Економічні витрати, внутрішні та зовнішні витрати, постійні, змінні, загальні, середні та граничні витрати, собівартість, доход фірми, валовий, середній та граничній доход, прибуток фірми, норма прибутку, ціна, цінова політика фірми, рентабельність, банкрутство.

ТЕМА 11. ЦІНА ТА МЕХАНІЗМ ЦІНОУТВОРЕННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1. Зміст та функції ціни.

2. Механізм ціноутворення в ринковій економіці.

 

Зміст та функції ціни

В ринковій економіці ціни стають основними орієнтирами в економічній поведінці фірм (підприємств) і домогосподарств. Завдяки цінам відбувається ринкова координація економічної ситуації, оскільки рішення суб’єктів – є їхньою реакцією на зміни цін. Ціна як невід’ємний атрибут товарно-грошових відносин завжди була пильним об’єктом економічних досліджень.

В сучасній економічній теорії ціну розглядають, по перше, як грошовий вираз вартості товару, тобто ціна вимірює величину суспільно необхідного робочого часу, що витрачається на виробництво товарів. По-друге, ціна – це результат співвідношення між попитом і пропозицією на ринку. Інакше кажучи, за даної ціни величина пропозиції дорівнюватиме величині попиту. По-третє, оскільки ринкова економіка є договірною, ціна - це об`єкт договору між покупцем і продавцем, тобто ціна визначається кількістю грошей, які покупець може заплатити, а продавець згоден одержати за свій товар чи послугу. В цьому разі в ціні будуть відображенні різноманітні не тільки об’єктивні але і суб’єктивні властивості продукту чи послуги, а саме корисність, гранична корисність, цінність, на які впливають психологічні явища (звички, мораль, традиції, переваги споживача та т. ін.).

Економічний зміст та значення ціни визначається її функціями. Основними функціями ціни є: облікова, відшкодувальна, інформаційна, врівноважена, стимулююча, розподільча (перерозподільна).

Перша функція полягає в тому, що за допомогою ціни виробник-підприємець виконує облік витрат на виробництво товару, послуги, праці. Ціна повинна вимірювати всі витрати на ресурси, які фірма несе у виробництві, транспортуванні, збуті товарів. В ринковій економіці облікова функція ціни втратила значення планового нормативу витрат праці, які встановленні державою. Підприємці для досягнення своїх цілей повинні, з одного боку, враховувати всі види економічних витрат (в тому числі й альтернативні) а з другого – домагатися того, щоб їх індивідуальні витрати не перевищували суспільно-необхідних, тобто тих, за якими більшість споживачів згодні купувати товари. Облікова функція найбільш адекватна для тих типів ринку, де мало відчуваються монопольні прояви та втручання держави.

Друга функція полягає в тому, що фірма за допомогою ціни відшкодовує, тобто повертає всі витрати, що були здійсненні при виробництві та обміні. Це дозволяє їй відтворити своє виробництво як у попередньому, так і розширеному розмірах. Якщо фірма не зможе повернути завдяки ціні свої витрати, виробництво певного товару стає неможливим зовсім. В залежності від умов виконання цієї функції ціни набувають таких видів, як ціна беззбитковості (тобто ціна дозволяє покривати лише витрати виробника), ціна припинення виробництва (тобто ціна в короткостроковому періоді, що спускається нижче мінімальних середніх перемінних витрат).

За допомогою третьої функції ціна складає на ринку багатокомбіновану інформаційну систему, що надає певні відомості як для виробника, так і для споживача. Обидва суб’єкти проінформовані про ринкову кон’юнктуру, тобто про все різноманіття процесів, що відбуваються на ринку в цілому (макрорівні), та певних його сегментах. Згідно отриманої інформації суб’єкти ринку оцінюють вигідність та раціональність своєї поведінки. Виробники, отримуючи інформацію про ціни, вкладають ресурси в певні види виробництва. Для споживача інформаційна функція ціни дозволяє формувати споживчий бюджет, стимулює чи обмежує придбання тих чи інших товарів.

Четверта функція ціни полягає в тому, що конкурентні сили, які діють з боку як попиту, так і пропозиції призводять до того що продаж і купівля синхронізуються, тобто врівноважуються. Кожна з сторін ринкової угоди переслідує свої цілі. Продавець зацікавлений продати яка можна дорожче (це визначає ціну продавця), а покупець намагається купувати дешевше (це ціна покупця). Про те вони мусять враховувати певні ринкові сили, що спонукають їх до прийняття спільного рішення – купувати (чи продавати) товар за рівноважною ціною. Невиконання цієї умови виштовхне продавця чи покупця з ринку, там самим не дозволить їм задовольнити свої потреби. Крім того відсутність рівноважної ціни призводить до порушення всього стану ринку, що знаходить свій прояв у перевиробництві чи дефіциті того чи іншого товару.

Саме всі вище названі функції призводять до стимулюючої дії ціни. Виробник завжди має стимул виробляти ті товари, що користуються попитом. Крім того, він зацікавлений у зменшені індивідуальних витрат порівняно із суспільними, що принесе йому додатковий прибуток. Споживач завдяки ціні має стимул заробляти більше, щоб мати змогу придбати товари, що з’являються на ринку. Крім того саме ціна приймає участь у формуванні рівноваги споживача, тобто стимулює раціональний споживчий вибір. В цілому у економіці ціна стимулює найбільш ефективну галузеву структуру.

Важлива функція ціни пов’язана із забезпеченням збалансованості суспільних пропорцій. Це відбувається за допомогою розподілу та перерозподілу ресурсів, що пов’язано із процесом переливу капіталу. Крім того держава використовує ціновий механізм для виконання своєї спеціальної політики доходів (вирівнювання споживання людей) за рахунок їх перерозподілу в процесі оподаткування та вилучення у бюджет.

У сучасних ринкових умовах застосовуються вільні та державні (фіксовані та регульовані) ціни і тарифи (плата за певний вид послуги). Вільні ціни і тарифи мають ринковий характер, вони встановлюються за згодою покупців та продавців, тобто враховують попит та пропозицію. В залежності від обсягів продажу товарів ціни можуть бути оптовими та роздрібними. Ці ціни можуть мати спекулятивний характер (бути завищеними чи заниженими), що порушує рівноважний стан ринку. Питома вага вільних цін визначає ступінь лібералізації економіки в цілому.

Державні ціни та тарифи встановлюються, по-перше, на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, по-друге, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, по-третє, на продукти і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Державні ціни можуть бути фіксованими, тобто жорстко встановлені державними органами, та регульованими, що передбачає встановлення граничних рівнів цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін. Інтернаціоналізація економічних систем різних країн призводить до появи світових цін, тобто тих, що встановлюються в міжнародній торгівлі. Поширений розвиток світогосподарських відношень сприяє тому, що світові ціни стають орієнтирами для внутрішніх цін. Світовими цінами визначаються ті ціни, які обслуговують найбільше коло експортно-імпортних угод. Ці ціни розраховуються у вільноконвертованої валюті. Світові ціни складаються під впливом двох факторів – умов транспортування, страхування товару (при цьому враховуються різні витрати) та обсягів покупки (оптова чи роздрібна).