Ринок і умови його виникнення. Суб'єкти ринкового господарства

Як явище господарського життя ринок з’явився багато років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне господарство. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. Отже, умовами виникнення ринку є:

- суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва;

- економічна відокремленість суб’єктів господарювання, що зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти вирішує сам товаровиробник);

- величина трансакційних витрат, що визначає умови в межі ділової активності;

- вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неоднозначно тлумачили його сутність. У сучасній економічній науці, відповідно до предмета цієї науки, на передній план при визначенні сутності ринку виходить система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов’язати його з певними функціями (формування попиту, пропозиції та цін на товари). Отже, сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між суб’єктами різних типів і форм власності, в тому числі власності на робочу силу, з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Ринкові відносини охоплюють усю систему і всіх суб'єктів економічних відносин. До складу ринку входять і підприємці, і працівники, що продають свою робочу силу, і кінцеві споживачі, і власники цінних паперів і т. ін. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято підрозділяти на три основні групи: домашні господарства, фірми (підприємці) і уряд.

Домашнє господарство – основна структурна одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки. Вона може складатися з одного чи більш осіб. У рамках домашнього господарства споживаються кінцеві продукти сфери матеріального виробництва і сфери послуг. Домашні господарства є власниками і постачальниками факторів виробництва в ринковій економіці. Отримані від продажу послуг робочої сили, капіталу гроші витрачаються для задоволення особистих потреб (а не для нарощування прибутку).

Фірма – це підприємство, що функціонує з метою одержання доходу (прибутку). Підприємці пред’являють попит на ресурси, пропонують товари та послуги як для підприємницького, державного секторів так і для домогосподарств, інвестують отримані доходи.

Уряд – представлений головним чином різними бюджетними організаціями, що не мають на меті одержання прибутку, а реалізують функції державного регулювання економіки.

Одна й та ж людина може бути в складі і домашнього господарства, і бізнесу, і урядового закладу. Наприклад, працюючий за наймом державний службовець є представником урядової організації; володіючи цінними паперами якої-небудь корпорації, він представляє бізнес; витрачаючи свій дохід на особисте споживання, він є членом домашнього господарства. Відповідно сучасна ринкова економіка – це ціла система ринків: товарів і послуг, робочої сили, позичкових капіталів, цінних паперів, валютних ринків та ін.

Для комплексного визначення сутності ринку необхідно з’ясувати його функції. Функціями ринку є:

- відтворювальна. Ринок передусім виступає важливою фазою суспільного відтворення, щ о забезпечує його безперервність та опосередковує зв’язок між виробництвом та споживанням. Цю функцію ринку, як і його місце у системі суспільного відтворення, розкриває відома формула економічних відносин за умов товарного виробництва: “виробництво-обмін-розподіл-споживання”;

- регулююча функція ринку забезпечує постійний зв’язок між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначається цінність товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємств різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці;

- стимулююча функція ринку полягає в тому, що він сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами;

- розподільча функція. У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для інших постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних;

- інтегруюча функція. Ринкові відносини пов’язують економічну систему суспільства в єдине ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої країни, так і на світовому рівні.

Реальний стан ринку визначається умовами його функціонування, а вони, у свою чергу, специфікою економічної системи країни. Так за умов адміністративно-командної системи контроль споживачів за виробниками послаблений, діє принцип “бери, що дають”, деформованими є й інші функції. Це насамперед результат “підриву” нормальних умов функціонування ринку. Такими умовами є:

- рівноправність усіх форм власності та господарювання, економічна незалежність господарюючих суб’єктів, їх економічна свобода та рівність з усіх питань господарювання;

- наявність і доступність інформації про ринок та його суб’єктів;

- вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати фактори виробництва;

- наявність достатньої кількості продавців і покупців на ринку товарів, можливість вибору для контрагентів і конкуренції між ними;

- існування розвинутої системи підприємства.

У зв’язку з виконанням чи порушенням цих умов розрізняють відповідно реальний та формальний ринок, а також досконалий (при виконанні усіх умов) та недосконалий (при їх частковому виконанні) ринок.

Структура ринку

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Структура ринку – сукупність окремих видів ринку в межах національної економіки або внутрішнього ринку, а також регіонального, світового і взаємодія між ними.

Для аналізу структури необхідно обрати критерії, за якими можна класифікувати ринки. Таких критеріїв може бути кілька, наприклад – класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. Це ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, нерухомості. Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних товарів існують всередині ринку предметів споживання, який входить до складу ринку товарів До ринку товарів також входять ринки засобів виробництва, інвестицій, капіталу тощо.

Ринок можна також класифікувати за адміністративно - територіальноюознакою: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб’єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

Класифікувати ринок відповідно до чинного законодавства можна на нелегальний та легальний. Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки. Тіньова економіка – це економічна діяльність суб’єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється державою і не обкладається податками та (або) спрямована на одержання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою, але масштаби її різні.

Ринок можна класифікувати також за ступенем зрілості ринкових відносин. Розвинений ринок – це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв’язку між об’єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживачів. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших елементів інфраструктури; відпрацьованість і узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо господарського життя, його суб’єктів, їхніх прав, обов’язків і відповідальності; стійкої позитивної психологічної налаштованості населення щодо ринку. Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин – натуральний обмін, бартер, надмірне втручання держави у господарське життя, антиринкова психологія багатьох верств населення. Таке формування може відбуватися при переході від натурального до товарного господарства та формуванні ринкової системи в умовах індустріального суспільства. Другий шлях характерний для всіх постсоціалістичних країн, у тому числі і України.