Модель мультиплікатора Кейнса

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора, за якою додаткові витрати приводять до ще більшого зростання доходу.

Мультиплікатор - це числовий коефіцієнт, який показує у скільки разів зміниться національний дохід при зміні інвестицій. В теорії Кейнса доводиться, що величина мультиплікатора залежить від величини граничної схильності до споживання (МРС) і визначається за формулою: m = 1/ (1- МРС).

Мультиплікатор можна розрахувати, використовуючи граничну схильність до заощадження (МРS) (оскільки МРС+МРS=1), за формулою:

m = 1/ MРS

Рівень впливу мультиплікатора визначає гранична схильність до заощадження: чим менша МРS, тим більший мультиплікатор і, навпаки, – чим більша МРS, тим менший мультиплікатор. У міру наближення до 1 збільшується затухання мультиплікаційного процесу. Мультиплікаційний процес припиняється саме тоді, коли MРS дорівнює 1, тобто коли приріст заощадження ΔS дорівнюватиме приросту доходу ΔY (ΔS = ΔY), а ΔY= m ´ ΔI.

За моделлю кейнсіанського мультиплікатора збільшення інвестицій зумовлює розширення обсягів виробництва і зростання рівня зайнятості, а зменшення інвестицій – згортання виробництва і зменшення рівня зайнятості.

У мультиплікаційному процесі чільне місце посідає принцип акселератора. Його сутність полягає в тому, що збільшений дохід, отриманий у результаті мультиплікуючого впливу початкових інвестицій, призводить до зростання попиту на споживчі товари. Галузі, що випускають споживчі товари розширюються, що зумовлює зростання попиту на товари виробничого призначення (засоби праці та предмети праці). Зміни у попиті на споживчі товари викликають значно суттєвіші зміни в попиті на товари виробничого призначення. Йдеться про те, що принцип акселератора стосується зміни попиту на готовий продукт. Таким чином, попит на інвестиції може бути викликаний зростанням продажу і доходу.

Акселератор – це коефіцієнт, який відбиває залежність між інвестиційним та споживчим попитом. Він допомагає пригальмувати (побороти) затухання мультиплікаційного процесу. Мультиплікатор та акселератор у поєднанні можуть забезпечити постійне зростання економіки.

Основні поняття

Сукупний попит, сукупна пропозиція, рівноважний рівень цін, чинники сукупного попиту, заощадження, інвестиції, гранична схильність до споживання та заощадження, мультилікатор, акселератор.

 

ТЕМА 17. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ДЖЕРЕЛА. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

1. Теорії економічного зростання.

2. Критерії економічного зростання.

3. Циклічні коливання економіки.

Теорії економічного зростання

Економічне зростання є центральною проблемою оцінки ефективності будь-якої системи господарювання.

Теорії економічного зростання аналізують чинники і процеси, що забезпечують його динаміку і стабільність, шляхи досягнення оптимального співвідношення виробництва, нагромадження і споживання, певні особливості відтворення, передусім його циклічний характер. Найбільш поширеними є такі економічні теорії зростання.

Теорія чинників розвитку. Автори цієї теорії А. Сміт і Т. Мальтус вважали, що чинниками розвитку є праця, капітал та населення. Згідно з цією теорією економікою керує нагромадження капіталу, а випуск продукції забезпечується двома видами витрат – капіталу й праці.

Теорія виміру капіталу. В сучасних моделях капітал зростає швидше, ніж праця. Капітал поданий інвестиційними товарами, матеріальними благами, які можуть бути використані для виробництва інших товарів. З використанням поняття сукупного основного капіталу як загальної вартості засобів виробництва досліджуються наслідки відносного зростання капіталу, або зростання капіталоємності.

Теорія тривалої стабільності. Цей стан досягається в моделі нагромадження капіталу, за якого рівні реальної заробітної плати і відсотка постійні, нагромаджується велика кількість виробничих споруд і устаткування при одночасному зростанні доходів.

Теорія технічних нововведень і зростаючого попиту. За цією теорією швидке зростання інвестицій у науку, створення нових технологій, удосконалення системи виробництва зумовлюють зростання доходу на кожну одиницю виробничих витрат. Інвестування забезпечує зростання продуктивності капіталу за умови безперервного науково-технічного прогресу.

Теорія напряму інвестицій. Згідно з нею виділяють переважні вкладення або в капітал, або в працю. Залежно від напряму використання інвестицій розрізняють їх працезберігаючу (збільшується прибуток по відношенню до заробітної плати) або капіталозберігаючу форму (капітал застосовується більшою мірою, ніж праця, підвищуючи заробітну плату щодо прибутку).

На відміну від розглянутого групування, К. Макконнелл і С. Брю аналізують теорії економічного зростання з точки зору заходів державного регулювання, спрямованих на стимулювання цього процесу. Виділяється кейнсіанський підхід, згідно з яким економічне зростання розглядається з погляду чинників попиту.

Чинниками економічного зростання виступають:

- інноваційні, пов’язані з оновленням технологій і продукції, використанням інноваційного потенціалу країни, визначенням пріоритетів науково-технічного прогресу;

- інвестиційні, що визначаються інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням виробничих основних фондів та використанням їх, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу;

- структурної мобільності економіки, спроможності її реагувати на зміни в обсягах та структурі суспільних потреб як у поточному, так і в майбутньому періодах.

До моделей економічного зростання відносяться: неокласична модель, модель економічного зростання Роберта Солоу, неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора.

Неокласична модель. Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення про те, що кожний фактор виробництва “забезпечує” відповідну частку виробленого національного продукту. Обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт. Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій.

Модель економічного зростання Роберта Солоу. За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987). Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання в моделі Р.Солоу береться зростання продуктивності праці, а не зростання продукту.

2. Модель враховує вплив трьох чинників: а) капіталоозброєності; б)зростання населення; в) технологічного прогресу.

3. За моделлю Р.Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності, який визначає економічну динаміку.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) зростання капіталоозброєності, яке залежить від зростання норми заощаджень. Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження обмежують споживання.

“Золоте правило”: при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання.

б) зростання населення впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності.

в) технологічний прогрес, який, за моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці, так і загального продукту.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора. Неокенсіанські макроекономічні моделі за необхідну умову економічного зростання вважають рівність інвестицій заощадженням, тобто повну реалізацію коштів, котрі йдуть на накопичення.