Тема 12. Досконала і недосконала конкуренція

1. Концептуальні правила економічної поведінки фірми.

2. Досконала конкуренція.

3. Монополія.

4. Монополістична конкуренція.

5. Олігополія.

Концептуальні правила економічної поведінки фірми

Раніше відмічалося, що метою функціонування кожної фірми є отримання максимально можливого прибутку. Досягнення цієї мети пов'язано з умовами формування витрат і особливостями тієї моделі ринку, в якій фірма функціонує. Розглянемо поведінку фірми, яка максимізує прибуток в умовах досконалої і недосконалої конкуренції.

Визначаючі необхідний обсяг виробництва продукції, підприємець повинен врахувати особливості короткострокового та довгострокового періодів. В короткостроковому періоді конкурентна фірма має у своєму розпорядженні незмінне обладнання і намагається максимізувати прибутки або мінімізувати збитки шляхом зміни обсягу використовуваних змінних ресурсів. Для цього періоду є справедливим закон спадної граничної віддачі. При фіксованій ціні перед конкурентним виробником стоять три взаємопов'язані питання: 1) чи варто виробляти; 2) якщо так, то яку кількість продукції; 3) який прибуток (збиток) буде отриманий?

Існує два правила визначення обсягів виробництва, які дозволяють максимізувати прибуток або мінімізувати збитки. Перше полягає у порівнянні валового доходу та валових витрат. Валовий дохід (виторг) фірми визначається шляхом множення ціни одиниці продукції на обсяг продажу.

Фірмі слід виробляти продукцію в тому випадку, якщо обсяг валового доходу буде перевищувати обсяг валових витрат (фірма отримає прибуток) або валові витрати перевищують дохід на величину, меншу за постійні витрати фірми (у цьому випадку фірма одержує збитки менші, ніж при можливій ліквідації, розраховує на зміну ринкової ситуації і може вживати заходи щодо зниження витрат).

Другим правилом визначення обсягу виробництва, який дозволяє максимізувати прибуток конкурентної фірми в короткостроковому періоді, є порівняння граничного доходу і граничних витрат.

Фірмі слід виробляти кожну одиницю товару, граничний дохід від якої перевищує граничні витрати на її виробництво, бо на кожній такій одиниці фірма одержує деякій прибуток. Для одиниці товару, що завершує цей інтервал, зазначені величини приблизно рівні (або MR трохи перевищує MC). Досягнення рівності граничного доходу і граничних витрат свідчить про те, що всі одиниці товару, які приносять прибуток, вироблені. Звідси – правило визначення обсягу виробництва, який дозволяє максимізувати прибуток: фірма буде максимізувати прибуток чи мінімізувати збитки, виробляючи кількість продукції, для останньої одиниці якої MR=MC. У тому випадку, коли граничні витрати виробництва одиниці продукції перевищують граничний дохід від її продажу, слід утриматись від виробництва такої одиниці продукції. Це правило діє у кожній моделі ринкової ситуації.

Досконала конкуренція

Ринок досконалої конкуренції характеризується великою кількістю незалежно діючих продавців, що пропонують стандартизовану продукцію, тому при такій ціні покупцеві байдуже, у якого продавця купувати продукт. Кожен виробник пропонує незначну частину загального обсягу продукції цього виду і тому не може суттєво впливати на загальний рівень цін. Ціни визначаються під впливом попиту і пропозиції, тому кожному окремому продавцеві доводиться тільки пристосовуватися до сформованого їх рівня, визначаючі обсяг виробництва й продажу продукції, що дозволяє йому максимізувати прибуток. Підприємець може вільно входити в ринок із своєю продукцією і також вільно з нього виходити, бо ніяких законодавчих, технологічних або фінансових перешкод цьому не існує.

Особливістю застосування правила максимізації прибутку в умовах досконалого конкурентного ринку є те, що ціни товарів визначаються співвідношенням ринкових сил і не змінюються в залежності від обсягу продаж окремої фірми. Тому розмір граничного доходу і ціни одиниці товару для таких фірм співпадають.

Правило максимізації прибутку модифікується таким чином: щоб максимізувати прибуток, конкурентній фірмі треба виробляти такий обсяг продукції, при якому ціна товару співпадає з граничними витратами його виробництва. При цьому питання про те, слід чи не слід виробляти товар, вирішується попереднім порівнянням ринкової ціни товару та середніх змінних витрат (AVC). Товар виробляється тільки у випадку, якщо ціна більша. Якщо ж ціна товару менша за AVC, то подальше існування фірми недоцільне, бо в цьому випадку обсяг отриманих збитків перевищить рівень постійних витрат (див. вище порівняння валового прибутку і валових витрат). Подальше порівняння граничних витрат і граничного доходу здійснюється для визначення оптимального обсягу виробництва продукції.

В довгостроковому періоді фірма має можливість вносити певні зміни в обсяг і структуру використовуваних виробничих потужностей, а сама кількість фірм у галузі змінюється в залежності від ринкової ситуації. Досягнуте в галузі співвідношення попиту та пропозиції формує ринкову ціну, до якої пристосовуються конкурентні фірми. Найбільш стійким станом фірм є такий, який дозволяє підприємцю максимізувати прибутки, не перевищуючи, однак, рівень нормального прибутку. Така ситуація досягається одночасним виконанням трьох умов:

1) для конкретної фірми граничний дохід є незмінним, тобто MR=P;

2) максимум прибутку досягається за умов P=MC=MR;

3) одержаний прибуток є нормальним: Р=АТС min.

Остання умова, на перший погляд парадоксальна, є фактором, який забезпечує стійкість рівноваги фірми в довгостроковому періоді. При збільшені ринкових цін в даній галузі виникає можливість одержання економічного прибутку, що притягує в галузь інші фірми і приводить до зростання обсягів виробництва цього виду продукції.

Зниження ринкових цін нижче рівноважного рівня, а також рівня АТС призведе до збитків і викличе відплив фірм із галузі. В прагненні знову досягти оптимального співвідношення цін і середніх валових витрат фірми, які залишилися в галузі, намагаються знизити рівень останніх, змінити структуру виробничих потрeб.

Відзначена потрійна рівність характеризує й ще один бік рівноважного стану фірми в довгостроковому періоді. Рівність ціни мінімальним середнім витратам говорить про те, що фірма додержується мінімальної ціни і отримає той обсяг прибутку, який суспільство вважає справедливим. Рівність ціни граничним витратам означає, що економічні ресурси розподілені відповідно з перевагами споживачів, що визначаються величиною ринкового попиту на дану продукцію.

Монополія

Повною протилежністю ринку досконалої конкуренції є ринок чистої монополії. Абсолютна, або чиста монополія існує там, де дана фірма є єдиним виробником продукту, який не має близьких замінників.

Монополія – це галузь, яка складається з однієї фірми. Ця фірма виробляє товар, який не має близьких замінників, що дає можливість монополісту диктувати ціну і блокувати вступ до ринку можливих конкурентів.

Обмежити вступ в галузь конкурентів монополіст може, використовуючи такі інструменти як: економію на витратах, тому що значні обсяги виробництва дають можливість монополії використовувати на свою користь позитивний ефект масштабу і знижувати ціни, не даючи можливості конкурентам розгорнути виробництво і вийти на досить великий його обсяг; захоплення найважливіших ринків сировини, яка використовується для виробництва даного товару; купівлю патентів іліцензій, які обмежують права конкурентів на використання тих чи інших технічних рішень; використання можливостей створення природноїмонополії, якщо такі існують (природна монополія виникає в тому випадку, коли конкуренція в виробництві даного товару неможлива технічно; наприклад, система водопостачання, електромережа в певній місцевості та інше); недобросовісну конкуренцію, тобто агресивні, жорстокі дії, спрямовані на придушення конкурентів (наприклад, тиск на постачальників ресурсів або банки, дискредитація продукту чи самої фірми в очах споживача, роздування скандалів в пресі відносно подробиць особистого життя конкурента та інше).

Вище зазначалося, що монополія представляє собою галузь, що виробляє дану продукцію. Звідси основні особливості, які характеризують поведінку монополіста на ринку:

- крива продажу монополії співпадає з кривою попиту ринку даного товару. Тому монополія може збільшити обсяг продажу, тільки знижуючи ціну не тільки останньої, але й всіх попередніх одиниць продукції. Це означає, що граничний дохід є меншим, ніж ціна продажу (за винятком першої одиниці);

- оскільки кожен обсяг продажу пов'язаний з деякою ціною, монополіст, визначаючи кількість продукції, яка продається, водночас визначає і ціну. Далеко не завжди це найвища ціна із можливих, що обов'язково відповідає невеликому обсягу реалізації товару і забезпечує максимум сукупного доходу;

- монополіст, намагаючись максимізувати прибуток, буде уникати нееластичної ділянки кривої попиту, оскільки, знижуючи ціну на нееластичній ділянці кривої, монополіст буде скорочувати валовий дохід і необґрунтовано підвищувати витрати виробництва.

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополіст? Відповісти на це питання можливо ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку - порівнянні валового доходу з валовими витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

Існування чистої монополії має бути оцінено з точки зору суспільства в цілому. Для цього покажемо економічні наслідки існування монополії. Вони є результатом того виключного становища, яке посідає монополіст на ринку, і відсутності конкуренції з іншими виробниками даного продукту за найбільш вигідні умови функціонування. Перш за все це стосується установлення ціни товару: при таких же самих витратах монополіст вважатиме вигідним продавати менший обсяг продукту і призначити більш високу ціну, ніж конкурентний виробник. Це є втіленням монопольного становища на ринку, яке сигналізує про нераціональність розподілу ресурсів в суспільстві (порушення рівності Р=МС).

В результаті дії позитивного ефекту масштабу середні витрати у монополії можуть бути нижчі, ніж у конкурентної фірми, однак відсутність жорсткої конкуренції дозволяє монополії не гнатися за найновішими технологіями, в результаті чого рівень середніх витрат може підвищуватися. Окрім того, монополія витрачає кошти на заходи, щодо збереження свого монопольного становища на ринку, що також відбивається на рівні її витрат.

Нарешті монопольне становище фірми впливає і на процес використання досягнень НТП. Використовуючи одержаний економічний прибуток, монополія має більше можливостей для здійснення науково-технічних розробок, у тому числі й фундаментального характеру, однак її захищений стан на ринку не стимулює такої ж активності в процесі їх впровадження, яка характерна для конкурентних фірм.

Виключне становище на ринку дає можливість монополії одержувати економічний прибуток практично постійно і тим самим перерозподіляти доходи суспільства на свою користь (порушується рівність Р=АТС).

Монополія схильна при певних умовах здійснювати цінову дискримінацію, тобто продавати різним споживачам ту ж саму продукцію за різною ціною, при чому цінова різниця не обґрунтована різницею в витратах.

Зазначені наслідки функціонування монополії примушують суспільство робити спроби нейтралізації негативних ефектів. Відносно монополій, що не мають природного характеру, застосовується антимонопольне законодавство, а діяльність природних – регулюється державою.

Порушення рівності Р=МС і Р=АТС свідчить про неефективний розподіл ресурсів і несправедливий розподіл доходів. Дії держави по регулюванню діяльності монополій полягають в імітації умов, характерних для конкурентного ринку. Для природних монополій встановлюються ціни продажу продуктів у відповідності з якими, за думкою суспільства, буде забезпечуватися ефективне використання ресурсів або справедливий розподіл прибутку. Ціна, яка забезпечує ефективне використання ресурсів (суспільно-оптимальна ціна), встановлюється на рівні Р=МС. Однак звичайно ціна такого рівня буває настільки низькою, що викликає появу у монополії збитків в короткостроковому періоді, а в довгостроковому - банкрутство фірми. Необхідно забезпечити їй хоча б отримання нормального прибутку, що обумовлює встановлення державної стелі цін на рівні Р=АТС. Суть дилеми регулювання цін полягає у виборі між суспільно справедливою, але збитковою для монополії ціною, та ціною, що гарантує нормальний прибуток монополії, але не повністю задовольняє суспільні потреби.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це поширений тип ринку, найближчий до ринків чистої конкуренції. Характерними рисами монополістичних конкурентних ринків є відносно велика кількість фірм; виробництво цими фірмами різноманітної (диференційованої) продукції; монополізм у виробництві свого різновиду продукту даного виду; вступ нових фірм в галузь можливо і не складний, але обов'язково його умовою повинна бути розробка нового різновиду товару того виду, на ринку якого вступає ця фірма.

Вимога простоти вступу в даний ринок є дуже важливою його характеристикою, бо інші ринки також можуть характеризуватися високим ступенем диференційованості продукції (наприклад, автомобільний), але для успішної конкуренції в них вимагається досягнення великих обсягів виробництва, що робить вступ до ринку проблематичним і характеризує його вже як олігополію.

Кожна фірма здійснює контроль над ціною свого різновиду товару в своєму секторі ринку, встановлюючи трохи вищі ціни, бо при значному підвищенні цін покупці віддадуть перевагу товару – заміннику. Щоб стимулювати попит на свій товар, підприємці використовують методи нецінової конкуренції і перш за все – рекламу.

Визначаючі ціну і обсяг виробництва, які дозволяють максимізувати прибуток, фірма використовує те ж правило: рівність граничних витрат і граничного доходу. У короткостроковому періоді обсяг виробництва, що відповідає максимальному прибутку, знаходиться на перетині кривих MR і МС, а оскільки ціна Р перевищує середні витрати, фірма заробляє прибуток. В довгостроковому періоді отриманий прибуток буде стимулювати вступ до ринку інших фірм і дана фірма почне втрачати свою частку ринку. Тепер максимізація прибутку буде досягатися при ціні, що дорівнює середнім витратам з нульовим економічним прибутком, бо вступ до ринку конкурентів відбувається до моменту зведення економічного прибутку до нуля. Фірма максимізує прибуток у довгостроковому періоді, отримуючи тільки нормальний прибуток та забезпечуючи собі таким чином беззбитковість.

Олігополія

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. До олігопольних належать провідні галузі промисловості – автомобільна, виробництво сталі, алюмінію, електроустаткування, комп'ютерів та ін. Продукція даного ринку може бути як диференційованою, так і недиференційованою. Важливе значення має те, що тільки декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію галузі, причому вступ нових фірм на ринок обмежено великими розмірами підприємств і на кожне з них припадає настільки велика доля виробництва продукції, що коли приймаються економічні рішення, вони вимушені враховувати можливу реакцію партнерів по ринку. Серед моделей олігополій виділяються олігополіїзасновані тане засновані на таємній змові (ціноутворення за домовленістю переслідується у всіх країнах з розвинутими економічними системами).

Олігополія, не заснована на таємній домовленості. Для простоти дослідження розглядається особлива модель олігополії - дуополія (дві фірми входять до складу галузі). Принцип визначення обсягу виробництва і цін, які дозволяють максимізувати прибуток, той же самий: MC=MR. У залежності ж від цінової стратегії, виділяємо дві основні моделі поведінки фірм, які входять в олігополію: модель Курно та модель ламаної кривої попиту.

Модель Курно. Припустимо, що фірми виробляють однорідний товар, знають криву ринкового попиту і приймають свої рішення стосовно випуску продукції одночасно. Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. В міру зростання обсягу виробництва конкурента дана фірма скорочує обсяг свого виробництва. В той же час конкурент може провести аналогічний аналіз, відобразивши свою реакцію на поведінку першої фірми. Рівноважний рівень обсягів виробництва обох фірм знаходиться на перетині кривих реакцій (рівновага Курно). У цій точці припущення кожної фірми про обсяг виробництва іншої були правильними. Якщо ж фірми змогли домовитися про обсяги випуску та поділ прибутків, то сумарний об'єм випуску фірм буде постійним і буде знаходитися на контрактній кривій.

Модель ламаної кривої попиту. Характер кривої попиту олігополій залежить від того, чи стануть інші члени олігополії дотримуватись її цінової політики, чи проігнорують її. Якщо фірми Б і В, які входять в олігополію разом з фірмою А будуть вирівнювати свої ціни слідом за фірмою А, то зниження цін фірмою А призведе до невеликого зростання обсягу її продажу, фірми Б і В вчинять так само, і структура ринку не зміниться. Якщо ж відбудеться підвищення цін, то зниження обсягу продаж для кожної з фірм буде також помірним. Інша можлива реакція полягає в тому, що фірми Б і В будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, зроблену А, в цьому випадку при зниженні цін фірма А забезпечить розширення обсягу продаж за рахунок своїх конкурентів, змінивши тим самим структуру ринку. Навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, вона буде витіснена з ринку і втратить багато покупців, які переключаться на продукцію фірми Б і В, оскільки вона дешевша. Найбільш логічними діями фірм Б і В є, очевидно, вирівнювання цін при зниженні їх фірмою А для недопущення втрати позицій на ринку і ігнорування підвищення фірмою А цін для захоплення її ринкового простору. Крива попиту в цьому випадку набуває вигляду ламаної.

Олігополія, заснована на таємній з мові. Таємна змова має місце в тому випадку, коли фірми досягають безпосередньої мовчазної згоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподіляти ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Якщо олігополістичні фірми стикаються з однаковими умовами формування попиту і витрат, то вступивши в таємну змову, вони стануть монополістами, які максимізують прибуток за таким же сценарієм.

Олігополія з погляду теорії ігор. "Дилема ув'язненого". В даний час усе більше значення для аналізу олігополістичних ситуацій набуває теорія ігор. Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поводження учасників у ймовірних ситуаціях, зв'язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації з заздалегідь установленим правилами (типу гри в карти чи доміно). У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти і т. інше.

Стратегія гравців визначається цільової функцією, яка показує виграш чи програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид - гри з двома учасниками. Якщо в грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз. З погляду платіжної суми гри поділяються на дві групи – з нульовою і ненульовою сумами. Гри з нульовою сумою називають ще антагоністичними – виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю. По характеру попередньої домовленості ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модель Курно, а з ненульовою сумою - "дилеми ув'язненого". Суть її полягає в наступному. На гарячому поймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним з них постає дилема – чи зізнаватися в старих (недоведених) крадіжках чи ні. Якщо зізнається тільки один зі злодіїв, то той, що зізнався, одержує мінімальний термін ув'язнення (1 рік), а його товариш, що не зізнався, – максимальний (10 років). Якщо обоє злодія одночасно зізнаються, то обоє одержать невелике зменшення (по 6 років ув'язнення); якщо обоє будуть заперечувати провину, обоє отримають покарання тільки за останню крадіжку (по 3 роки). Ув'язнені сидять у різних камерах і не можуть домовитися один з одним. Перед нами – некооперативна (неузгоджена) гра з ненульовою (у даному випадку негативною) сумою. Характерною рисою цієї гри є невигідність для обох учасників керуватися своїми корисливими інтересами. "Дилема ув'язненого" може використовуватися для аналізу процесу встановлення ціни учасниками олігополістичного ринку.

Картель. Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню картелів. Картель – це об'єднання фірм, що погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів продукції так, ніби вони злилися в чисту монополію. Утворення картелю вимагає вироблення спільної стратегії (з приводу цін, обсягів виробництва), установлення квот для кожного учасника і створення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Установлення єдиних монопольних цін підвищує дохід всіх учасників, але ріст цін досягається шляхом обов'язкового зниження обсягу продажів. У результаті в кожного учасника виникає спокуса одержати подвійний виграш: продавати свою продукцію по високій картельній ціні, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, то картель розвалиться. Картель – класичний приклад кооперативної гри з кількома учасниками. Обов'язкова умова картельної угоди полягає в тім, щоб кожен його учасник одержав не менше того, на що він міг би розраховувати при об'єднанні проти нього всіх інших олігополістів.

Основні поняття

Досконала конкуренція, недосконала конкуренція, монополія, природна монополія, цінова дискримінація, монополістична конкуренція, олігополія, "ламана" крива попиту, картель.

ТЕМА 13. РИНКИ РЕСУРСІВ (ФАКТОРІВ ФИРОБНИЦТВА)

1. Класифікація факторів виробництва.

2. Ринок ресурсів: попит, пропозиція, ціна.

3. Ринок праці.

4. Ринок капіталу. Дисконтування.

5. Ринок природних ресурсів.