Сучасні економічні концепції

Сучасні економічні теорії були засновані наприкінці ХIХ і на початку ХХ ст. За більш ніж 100 років вони значно змінилися, трансформувалися в різні концепції, які підтверджувалися або заперечувалися практикою економічного прогресу на певних етапах історичного розвитку. Можна виділити декілька концептуальних напрямків розвитку економічної думки: неокласичне, кейнсіанське, інституціоналізм.

Неокласичний напрямок виник на основі синтезу ідей класичної школи й маржиналізму. Основоположником цього напрямку вважається А.Маршалл (1842-1924), головною працею якого була книга «Принципи політичної економії» (1890р.). Він відомий як основоположник цінової теорії, у якій поєднуються теорія витрат виробництва й теорія граничної корисності. А.Маршалл підкреслював, що мінімальна ціна продавця визначається витратами виробництва. А ціна покупця формується на основі його суб'єктивної оцінки граничної корисності цього товару. Він використовував поняття ринкової рівноваги для характеристики балансу попиту та пропозиції, розробив концепцію еластичності попиту, які дотепер є актуальними. Неокласична школа виходить з пріоритетності механізму економічного саморегулювання за допомогою вільного формування цін. Ця теорія виключає втручання держави у вільний об'єктивно складний ринковий механізм.

Близькою за своїм економічним змістом до неокласичної теорії є концепція неолібералізму. Її прихильники вважають за можливе мінімальне втручання держави в економіку при наданні максимальних свобод учасникам ринку. До активних прихильників лібералізму варто віднести Л.Мізеса, Ф.Хайєка й ін. Ф.Хайєк у своїх працях обґрунтовує переваги вільної ринкової системи над змішаною й тим більше над централізованою командно-адміністративною економікою. Він виходив з того, що вільна ринкова система саморегулюється за допомогою об'єктивно складних цін. Великий внесок у розвиток і практичну реалізацію ідей неолібералізму й соціально орієнтованої ринкової економіки вніс Л.Ерхард - творець німецького «економічного дива» і автор книги «Добробут для всіх».

Економічна криза й велика депресія в 30-ті роки ХХ століття привели до падіння обсягів виробництва, зростання безробіття, масового банкрутства підприємств і інших негативних наслідків. Неокласична теорія не змогла запропонувати способи виходу з кризи. Відомий англійський економіст Дж.Кейнс (1883-1946) створив теорію державного регулювання економіки. За допомогою такого регулювання можна впливати на інфляцію, зайнятість, безробіття, сукупний попит та пропозицію товарів, переборювати економічні кризи. Основна праця Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей» була опублікована в 1936р. і з'явилася досить вчасно. Тому його оголосили «рятівником капіталізму», а теорію - «кейнсіанською революцією в політичній економії». Кейнс досліджував особливості відтворення в умовах кризи й запропонував практичні заходи щодо виходу з нього через вплив на сукупний попит. Таким чином, кейнсіанська теорія стала теоретичною й практичною основою державної політики антикризового регулювання. Але послідовне застосування методів державного регулювання згодом стало приводити до зниження економічних стимулів розвитку й уповільненню темпів економічного зростання. В 80-ті роки основні положення кейнсіанської теорії були піддані критиці й поставлені під сумнів економістами неокласичної течії.

Провідним неокласичним напрямком у розвитку сучасної економічної науки став монетаризм. Основоположником сучасного монетаризму є американський економіст Лауреат Нобелівської премії (1976р.) М.Фрідмен. Він стверджував, що ринкова економіка є стійкою системою, а негативні тенденції обумовлені нераціональним втручанням держави, яке треба звести до мінімуму. Монетаристська теорія виходить із того, що вирішальний вплив на стабільний розвиток економіки мають: емісія грошей, грошова система й грошова політика держави. Тому монетаристи зводять керування економікою, насамперед до контролю держави над емісією грошей, кількістю грошей, що перебувають в обігу й у запасах, погоджуванню приросту грошової маси з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обігу.

М.Фрідмен запропонував монетарне правило, відповідно до якого держава повинна підтримувати обґрунтований щорічний приріст грошової маси в обігу у межах 3-5% на рік з метою стимулювання ділової активності в економіці. Якщо емісія грошей перевищує цей рівень, то відбувається зростання інфляції й падіння темпів зростання ВВП. Використання монетаристами важелів впливу на економіку пропонує згортання соціальних програм, які, на їхню думку, не покращують, а погіршують положення як незаможних, так і всього господарства країни.

Теорія економіки пропозиції (А.Лаффер, Д.Гілдер, М.Еванс) одержала широке поширення в 80-ті роки ХХ століття і є продовженням неокласичної теорії в сучасних умовах. Економістами цієї течії пропонується активізувати пропозицію факторів виробництва й готової продукції, а не регулювати сукупний попит. Держава повинна бути націлена на оздоровлення економіки за допомогою антиінфляційних заходів, зниження податкових ставок на доходи населення й прибуток підприємств, скорочення видатків державного бюджету й ін. Зниження податків приведе до підвищення доходів населення, що збільшує купівельну спроможність населення, розширює інвестиційні можливості підприємств і стимулює економічне зростання. Головне, що переслідує теорія економіки пропозиції, – це розширення свободи приватних підприємців. Її практичне втілення одержано при реформуванні господарських систем Англії (М.Тетчер), США (Р.Рейган).

В 70-ті роки минулого століття почала активно розвиватися теорія раціональних очікувань (Т.Лукас, Д.Мут, Б.Макколланд і ін.) Важливою проблемою в стратегії економічного розвитку держави, галузі, фірми й окремого споживача є передбачення перспективи зміни економічних умов розвитку й вибору найбільш раціонального варіанту діяльності. Тому, на думку авторів цієї концепції, учасники ринку приймають економічні рішення з урахуванням прогнозів про майбутній рівень цін, безробіття, інфляції, темпів ділової активності й ін. Вибір споживачем найбільш оптимального варіанту спрямований на досягнення максимальної корисності в майбутньому. Важливу роль у цьому виборі повинна грати комп'ютеризована інформація з урахуванням перспективних тенденцій розвитку. Тому уряди повинні проводити ефективну економічну політику й створювати стабільні правила ринкового поводження, відмовляючись від тимчасових мало передбачуваних рішень.

Провідна роль у сучасній економічній теорії належить інституціоналізму, який виник на рубежі XIX-XX ст. Великий внесок у розвиток цієї теорії внесли такі економісти як: Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Мітчелл, Д.Гелбрейт, У.Ростоу й ін. Інституціоналісти розширюють предмет дослідження економічної теорії через те, що прогрес економічного розвитку залежить від багатьох інститутів суспільства. Саме поняття «інститут» трактується досить широко - це держава з її законами і юридичними нормами; всі суспільні, професійні й продуктивні організації з їхніми уставами; поводження й спосіб мислення різних соціальних груп; звички; звичаї й ін. Автори цієї теорії вважають, що необхідно переборювати негативні явища в економіці через можливості соціального контролю суспільства над нею, врегулювання соціально-економічних конфліктів і ін. Сучасна ринкова економіка стає все більш інституціоналізованою, тобто її результативність залежить від рівня розвитку й ефективності функціонування всіх інститутів суспільства. Теоретичні ідеї цієї концепції знайшли відображення в економічній політиці розвинених країн, у практичній розробці соціальних програм, а також у теоріях «індустріального» і «постіндустріального суспільства».

Отже, жодна з теорій не претендує на монополію абсолютної істини, а лише доповнює загальний зміст економічної науки.

Економічна думка в Україні

В становленні і розвитку економічної думки в Україні з XVI і до XVIIIст. великий внесок зробили І.Вишневський, Г.С.Сковорода, Я.П.Ковельський, В.Н.Каразін, Т.Г.Шевченко та інші. Суспільно-економічні погляди того періоду були обумовлені знаходженням України під гнітом Польщі. Вся просвітницька діяльність І.Вишневського була спрямована на боротьбу за незалежність країни, проти необмеженої кріпосницької експлуатації, нерівності і безправ’я кріпаків. Перспективу майбутнього розвитку суспільства він бачив в створенні рівності між людьми і додержанні заповідей божих.

Одним з геніальних і самобутніх українських мислителів був Г.С.Сковорода (1722-1794). В своїх творах він висловлював ідеї протесту проти кріпацтва, проголошував свободу як благо людства, розглядав працю як джерело багатства (особливо цінував хліборобську працю). В своїй теорії «сродності» він обґрунтував, що робітник досягає більшого результату тоді, коли займається ділом, до якого у нього є найбільші здібності. Перспективу політичного устрою суспільства філософ вбачав в формі республіки, а духовний розвиток пов’язував з підвищенням рівня освіти, культури та самопізнання людини.

Соціально-економічні погляди і прогресивна діяльність В.Н.Каразіна (1773-1842) була спрямована на формування конституційно-монархічного ладу і створення думи, відміни кріпосного устрою та розвитку капіталізму. Ще у 1805 році він надає волю своїм селянам і наділ землі, встановлює розцінку робочого дня, яка переглядалась через кожні 5 років. Особливу увагу він приділяв розвитку сільського господарства, текстильній, шкіряній, харчовій промисловості, внутрішній та зовнішній торгівлі, зміцненню грошової та фінансової системи, підготовці національних кадрів. За власною ініціативою В.Н.Каразіна у Харкові були відкриті університет та педагогічний інститут. Його діяльність була спрямована на подолання відсталості від розвинутих країн та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

У середині ХІХ століття на зміну дворянсько-ліберальних поглядів приходить революційно-демократична течія, яскравим представником якої був Т.Г.Шевченко. Ще в 1846 році він ввійшов в Кирило-Мефодіївське товариство, діяльність якого знаходилась під впливом ідей християнського соціалізму. У своїх творах Т.Г.Шевченко закликав народ до знищення кріпосництва, панщини, національного гноблення. Його прогресивні ідеї по цей час відіграють велику роль в становленні незалежності України та розвитку її державності.

Соціально-економічні погляди М.П.Драгоманова, М.І.Зібера, І.Я.Франка, С.А.Подолинського були спрямовані проти суспільного гноблення, приватної власності, експлуатації робітників, буржуазної ідеології і направлені на побудову майбутнього соціалістичного суспільства. Їх творчість та дослідницька діяльність була обумовлена історичним періодом, коли активно розповсюджувались марксистські ідеї.

Наприкінці ХІХ та початку ХХ століття в Україні активно розвивались ідеї неокласичної школи. Видатними представниками якої були М.І.Туган-Барановський, Д.І.Піхно, Є.Є.Слуцький, Л.Н.Яснопольський та інші. Великий внесок в розвиток світової економічної теорії зробив М.І.Туган-Барановський, науковий інтерес якого охоплює багато різноманітних напрямів. Він почав спробу синтезу теорії трудової вартості та теорії граничної корисності, обґрунтував причини промислових криз, запропонував власні схеми реалізації сукупного продукту, поглиблював теорії розподілу, кооперації, грошового обігу, соціалізму тощо.

На сучасному етапі розвитку економічної теорії такі вчені – економісти, як А.Гальчинський, А.Гриценко, В.Базилевич, Ю.Ніколенко, А.Чухно активно досліджують теоретичні та практичні проблеми становлення та розвитку ринкової економіки в Україні.

Основні поняття

Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, неокласична школа, марксизм, утопічний соціалізм, маржиналізм, кейнсіанство, неокейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм.