Витрати виробництва: сутність, види. Трансформаційні та трансакційні витрати



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Витрати виробництва: сутність, види. Трансформаційні та трансакційні витрати



Для того, щоб виробляти товари, надавати послуги, здійснювати певні роботи, необхідно витрачати різноманітні ресурси: матеріальні, трудові, інвестиційні, інформаційні тощо. Витрати ресурсів на виробництво – це виробничі витрати, які є об’єктом дослідження різних напрямків економічної теорії.

Визначення сутності, структури та видів витрат виробництва базується на соціально – економічному, економічному і бухгалтерському підходах до розкриття їх змісту.

Згідно з соціально-економічним підходом, витрати виробництва розділяються на суспільні витрати – витрати живої і уречевленої праці, які формують вартість товару; та витрати фірми, як відокремленої організаційної одиниці бізнесу, що трансформує ресурси в продукт. Витрати виробництва фірми - це вартісне відбиття витрат ресурсів, використаних фірмою в процесі виробництва продукції.

Оскільки діяльність фірми охоплює не тільки сферу виробництва, а й сферу обігу, до витрат фірми відносяться також витрати обігу - витрати на операції з реалізації продукції. Витрати обігу бувають додаткові, що пов’язані з удосконаленням споживчих якостей продукції (зберігання, транспортування, пакування, збирання тощо); і чисті - витрати на торговельні операції, маркетинг, рекламу. За своєю економічною природою додаткові витрати обігу є витратами ресурсів на доопрацювання товару у сфері обігу, тому вони не відрізняються від виробничих витрат. Чисті витрати обігу - це витрати на перетворення товарної форми продукції у грошову. Вони не збільшують вартість товару і заміщуються з одержаного фірмою прибутку.

Економічний підхід до визначення змісту витрат виробництва базується на визнанні рідкості ресурсів та наявності певних альтернатив їх використання. Згідно з економічним підходом, витрати виробництва визначаються як економічні витрати, які відображають цінність ресурсів за умов їх найкращого використання. Економічні (альтернативні) витрати- це ті витрати, які підприємство повинно зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальникам ресурсів, щоб отримати можливість використовувати ресурси у власних виробничих цілях і не допустити їх використання в альтернативних виробництвах.

Критеріями визначення видів економічних витрат є власність на ресурси та залежність економічних витрат від обсягу виробництва.

За критерієм власності на певні ресурси економічні витрати фірми поділяються на зовнішні (явні) - витрати на залучення ресурсів, що не належать фірмі, сплачуються і враховуються у бухгалтерському обліку; і внутрішні (неявні) - витрати на власні ресурси, що самостійно використовуються фірмою, є неоплачуваними і не враховуються у бухгалтерському обліку. Зовнішні витрати є платою за ресурси, які не належать фірмі. До їх складу можливо віднести платежі постачальникам сировини, палива, матеріалів, транспортних послуг, орендну плату за виробничі приміщення, устаткування, заробітну плату, яка виплачується найманим робітникам тощо. До зовнішніх витрат відносяться також амортизаційні відрахування, які враховують вартість зношування основних засобів фірми. Зовнішні витрати відображаються на рахунках фірми. Внутрішні витрати- це неявні, умовно-розрахункові, неоплачувані витрати. Їх вартість вимірюється гіпотетично на базі доходів, які б могла отримати фірма від передавання власних ресурсів до альтернативного використання. Наприклад, якщо підприємець здійснює виробництво у власному приміщенні, то він не сплачує орендної плати за нього, тобто не несе зовнішніх економічних витрат. Але, він міг би здавати це приміщення в оренду і отримувати орендну плату. Тому, у цьому випадку. внутрішні економічні витрати – це неотримана підприємцем орендна плата.

До внутрішніх економічних витрат відносяться також витрати підприємця, які пов‘язані з використанням його власного підприємницького ресурсу для організації та ведення бізнесу. Ці внутрішні (неявні) витрати визначаються як нормальний (безумовний) прибуток - плата за підприємницький ресурс, який підприємець використовує у власному бізнесі, розмір якої вимірюється неотриманою підприємцем зарплатнею менеджера за умов альтернативного використання його підприємницького ресурсу. Внутрішні витрати не враховуються на бухгалтерських рахунках фірми, але їх необхідно вимірювати та аналізувати з метою забезпечення ефективного використання ресурсів. При цьому треба пам’ятати, що альтернативне використання - це найкращий серед можливих варіант використання ресурсу. Якщо доходи не компенсують внутрішніх витрат, враховуючи нормальний прибуток, це свідчить про те, що власні ресурси підприємця використовуються неефективно.

Спираючись на критерії взаємозв’язку між витратами і обсягом виробництва та періоду діяльності фірми, витрати у короткотерміновому періоді - проміжку часу, на протязі якого фірма неспроможна змінити весь ряд зайнятих ресурсів, можливо розділити на постійні витрати (FC) - витрати, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва (орендна плата, амортизаційні відрахування від вартості основних засобів, страхові внески, оклади управлінців тощо); і змінні витрати (VC) - витрати, розмір яких змінюється залежно від змін обсягу виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, транспорні послуги, відрядна оплата виробничого персоналу тощо). Треба зазначити, що у динаміці змінних витрат можливо виділити кілька етапів: на першому етапі зростання обсягу виробництва обумовлює певний темп збільшення змінних витрат, на другому - цей темп уповільнюється, що пов’язано з ефектом масового виробництва, на третьому - змінні витрати зростають швидше, ніж обсяг виробництва, що обумовлено дією закону спадної віддачі ресурсів.

Змінні витрати- це витрати, якими підприємець спроможний керувати, змінюючи обсяг виробництва. Постійні ж витрати, по суті не перебувають під контролем підприємця, оскільки не залежать від обсягу виробництва.

Важдливо підкреслити, поділ економічних витрат на постійні та змінні є умовним, залежить від характеру виробництва, цілей підприємця, його підходу до вирішення проблем забезпечення ефективності та конкурентоспроможності бізнеса. Деякі витрати фірми неможливо класіфікувати ні як постійні, ні як змінні – це напівзмінні витрати, частина яких змінюється відносно зміни обсягу виробництва, а частина залишається фіксованою. Наприклад, плата за послуги зв’язку складається з постійної суми абонентної плати та суми, яка змінюється залежно від кількості та тривалості розмов по телефону.

Загальна сума постійних та змінних економічних витрат - це валові або загальні витрати виробництва (TC)- сукупність витрат на виробництво всього обсягу продукції. Обчислюються також середні витрати виробництва (ATC)- витрати на одиницю продукції. Показники середніх витрат є основою визначення ціни продукції. Треба зазначити, що середні постійні витрати (AFC) з зростанням кількості виробленої продукції знижуються, оскільки не залежать від обсягу виробництва. Середні змінні витрати (AVC) змінюються в залежності, що розглянута відносно змінних витрат. Динаміка середніх валових витрат залежно обсягу виробництва відбиває взаємний вплив зміни середніх постійних і середніх змінних витрат.

У довготерміновому періоді фірма спроможна змінити весь ряд зайнятих ресурсів,тому, всі витрати виробництва стають змінними. Залежніть між обсягом виробництва і рівнем витрат у довготерміновому періоді характеризується ефектом масштабу виробництва, який полягає у тому, що протягом певного періоду послідовне збільшення виробничих потужностей супроводжується зниженням витрат виробництва одиниці продукції, а з певного моменту – підвищенням середніх витрат. Зниження середніх валових витрат пов’язано із зростанням віддачі ресурсів внаслідок спеціалізації та високої клваліфікації робітників, ефективного управління виробничим процессом, використанням новітніх технологій. Зазначені чинники дають можливість певний період одержувати економію за рахунок збільшення масштабів виробництва. Але з певного моменту збільшення кількості ресурсів приводить до уповільнення зростання обсягу виробництва, обумовлює збільшення середніх витрат.

Велике значення для прийняття рішень про зміну обсягу виробництва, встановлення ціни на продукцію фірми, мають граничні витрати (MC) - додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Граничні валові витрати можливо розрахувати на базі змінних витрат. Це обумовлено тим, що валові витрати відрізняються від змінних витрат на фіксовану суму постійних витрат, а граничні постійні витрати дорівнюють нулю. Тому, на виробництво додаткової одиниці продукції граничні валові вирати дорівнюють граничним змінним витратам.

 

Таблиця 10.1 - Приклад розрахунку валових, середніх валових та граничних витрат на виробництво

Кількість виробленої продукції, од. Витрати виробництва, грн.
постійні FC змінні VC загальні TC середні ATC граничні MC
- -
83,3
58,7
57,5
61,1

 

Згідно з бухгалтерським підходом, витрати виробництва визначаються як фактичні витрати факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції, відображаються у показнику виробничої собівартості продукції - вартісній оцінці витрат фірми на виробництво продукції. Витрати виробництва та реалізації продукції відображає показник повної собівартісті продукції. Її складовими елементами є витрати на сировину, матеріали, паливо, амортизація основних засобів, зарплата та нарахування на неї, загальновиробничі, адміністративні та комерційні витрати, інше. Залежно від засобу включення до собівартості, витрати бувають прямі - витрати, що відносяться до виробництва певного товару, та непрямі - загальновиробничі, адміністративні, комерційні витрати, що розподіляються між видами продукції.

Згідно з економічною роллю в процесі виробництва витрати розподіляються на основні - витрати, які безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виробництва продукції; і накладні - витрати на організацію, обслуговування виробництва та управління ним.

Розглянуті види витрат пов’язані, насамперед, з виробничою діяльністю фірми, з процесом перевтілення ресурсів в продукт, тому їх визначають у якості трансформаційних витрат. Така характеристика витрат фірми базується на класичному та неокласичному (технологічному) підходах до визначення її природи. На відміну від неокласичних теорій, постулатом яких є відсутність в умовах ринкової економіки витрат на отримання інформації, інституціональні теорії доводять існування витрат на ідентифікацію продавців та цін - інформаційних витрат, з яких виводяться трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, що обумовлені передаванням та захистом прав власності, здійсненням трансакцій (угод). Згідно інституціонального підходу, саме організація фірми, як коаліції власників ресурсів на контрактній основі, виступає засобом мінімізації трансакційних витрат. Треба підкреслити, створення фірми буде ефективним для підприємця тоді, коли витрати управління внутрішньофірмовим рухом ресурсів будуть нижчі за витрати здійснення трансакцій на ринку.

Трансакційні витрати можливо розділити на витрати до укладання угоди (витрати пошуку інформації про потенціальних партнерів, ситуацію на ринку, збитки, що пов’язані з неповнотою та недосконалістю інформації, витрати проведення переговорів, вимірювання якості товарів та послуг, укладання контракту); і витрати після укладання угоди (витрати моніторингу та запобігання відхиленню від умов угоди, що потребує контролю за дотримуванням умов угоди, витрати специфікації та захисту прав власності, збитки від недостатньої специфікації прав власності та їх захисту, витрати на захист від претензій третіх осіб на частку корисного ефекту від угоди).

Природа трансакційних витрат не має єдиного пояснення: теорія трансакційних витрат зазначає у якості їх причини недосконалість ринку інформації та перекручення цінових сигналів; теорія суспільного вибору пов’язує трансакційні витрати з проблемами, що супроводжують будь-яке погодження позицій індивідів; теорія погоджень пояснює трансакційні витрати неоднорідністю інституціонального середовища, існуванням декількох систем інформації, що обумовлює асиметричність інформації.

2. Доходи фірми. Беззбитковість та рентабельність

Треба розрізняти дохід, як певну кількість грошових коштів та інших благ, що отримані фірмою за певний період у результаті її діяльності, як організаційної одиниці бізнесу; і складову доходу - прибуток, що є певним надлишком доходу над витратами фірми.

Формою доходу фірми виступає валовий дохід (TR) - виручка, що одержана фірмою від реалізації продукції і вимірюється як добуток ціни одиниці і кількості продукції. Треба зазначити, що складовими валового доходу фірми можуть бути також доходи, що отримані від інших видів її діяльності, наприклад, доходи від фінансових вкладень, надання майна в оренду тощо.

Показниками ефективності діяльності фірми є середній дохід (AR) - дохід, отриманий на одиницю продукції (наприклад, середній валовий дохід, який дорівнює середній ціні одиниці продукції), і граничний дохід (MR) - додатковий дохід, що є результатом продажу додаткової одиниці продукції. Якщо при певному обсязі виробництва граничний валовий дохід дорівнює граничним валовим витратам, то одиниця продукції, для якої це характерно, є рубежем обсягу виробництва.

Валовий дохід фірми є джерелом прибутку підприємця,який організував фірму та керує нею, вклав власний капітал. Прибуток - це чистий дохід фірми, який обчислюється як різниця між доходом та витратами, що були здійснені фірмою заради його отримання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.180.223 (0.009 с.)