Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції в класичній і кейнсіанській моделі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції в класичній і кейнсіанській моделі



Співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівень реального обсягу виробництва і цін в економіці. Загальна рівновага досягається у точці перетину кривих попиту (AD)і пропозиції (AS) і може мати місце як в умовах повної так і в умовах неповної зайнятості ресурсів.

На малюнках 16.3, 16.4 представлені наслідки зміни рівноваги за умов повної і неповної зайнятості ресурсів, що відповідає класичному і кейнсіанському підходам.

Як видно з малюнку 16.3, за умов, коли рівноважний обсяг виробництва (Y0) співпадає з його потенційним рівнем (Y*), зміна сукупного попиту (AD1àAD2) призводить тільки до зміни загального рівня цін (Р1àР2) в економіці.

За умов неповної зайнятості ресурсів (малюнок 16.4) рівноважний обсяг виробництва залежить перш за все від рівня сукупного попиту, зміна якого (AD1àAD2àAD3) призводить до змін обсягу виробництва (Y01àY02àY*) при незмінному рівні цін.

Горизонтальна крива AS переходить у вертикальну (довгострокову) криву AS у випадку, коли обсяг виробництва досягає свого потенційного рівня(Y*). Такого стану економіка може досягти завдяки стимулюванню сукупного попиту з боку держави. На малюнку 16.4 це відповідає зсуву кривої АD до рівноважного стану (О3), який відповідає потенційному рівню виробництва в економіці.

 

Малюнок 16.3 - Загальна рівновага за умов повної зайнятості ресурсів

 

 

Малюнок 16.4 - Загальна рівновага за умов неповної зайнятості ресурсів.

 

Динаміка сукупного попиту визначається не тільки динамікою його складових (C,I,G,En) і перш за все динамікою споживання і інвестицій, але і їхньою взаємодією.

Споживання (С)- це витрати домашніх господарств на придбання товарів та послуг протягом певного часу. Споживчі витрати –це найбільша складова у ВВП. Споживчі витрати містять витрати на товари довгострокового використання, товари короткострокового вжитку, послуги і складають від 2/3 до 3/4 ВВП.

Заощадження (S)- це частина доходу, яка залишається після здійснення усіх споживчих витрат та сплати податків. Можна сказати, що заощадження - це відкладений споживчій попит, який визначається як різниця між доходом після сплати податків і споживанням. У випадку, коли весь доход використовується на споживання, має місце нульове заощадження і це називається точкою постійного багатства.

Обсяг споживання і заощадження залежить від факторів суб’єктивного і об’єктивного характеру, до яких відносять: психологічну схильність людей до споживання і заощадження, яка перш за все залежить від віку людини та її майбутніх очікувань; рівня доходу; запасу багатства; ліквідності активів; рівня цін тощо.

Економічні дослідження свідчать, що головним чинником, від якого залежить величина споживання і заощадження, є доход. Для кількісної оцінки взаємозв’язку між споживанням і доходом, заощадженнями і доходом, використовують наступні показники:

- середня схильність до споживання – це співвідношення між частиною доходу, що використовується для споживання і величиною національного доходу;

- середня схильність до заощадження – це співвідношення між частиною доходу, що заощаджується і величиною національного доходу;

- гранична схильність до споживання – це відношення додаткового споживання до додаткового доходу, який викликав приріст споживання;

- гранична схильність до заощадження – це відношення додаткового заощадження до додаткового доходу, який викликав приріст заощадження.

За допомогою цих показників досліджується тенденція в зміні величини споживання і заощадження при зміні величини доходу, а також оцінюється пропорція розподілу додаткового доходу між споживанням і заощадженнями.

Дослідження показали, що гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження практично не змінюється як у короткостроковому, так і у довгостроковому періодах, тоді як їхня доля у доході веде себе по-різному. Так у короткостроковому періоді зі зростанням доходу відносно скорочується доля витрат та відносно зростає доля заощаджень у доході. У довгостроковому періоді рівень заощаджень і споживання у доході стабілізується. Сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження завжди дорівнює 1. Виходячи з вищеназваного, можна графічно представити функції споживання і заощадження. Крива споживчих витрат (AD) представлена на малюнку 16.5.

Малюнок 16.5 - Функція споживання

 

Як видно з малюнка 16.5, крива споживання не виходить з початку координат. Це пояснюється тим, що існує рівень споживання, який не залежить від доходу. У цьому випадку при нульовому рівні доходу споживання здійснюється за рахунок існуючих заощаджень або за рахунок позичок. Споживання, яке не залежить від доходу, називають автономним.

Нахил функції споживання визначається величиною граничної схильності до споживання і завжди менший за 1. Це відповідає тому, що, як писав Кейнс, психологія суспільства полягає в тому, що зі зростанням сукупного реального доходу зростає і сукупне споживання, проте не в такій мірі, як зростає сам дохід. Якби увесь приріст доходу використовувався на споживання, нахил функції споживання був би під кутом 45˚(уздовж цієї лінії споживання дорівнює доходу). Перетин кривої 45˚ і кривої споживання у точці О відповідає нульовому рівню заощадження, коли увесь зароблений дохід витрачається. Ліворуч від точки О витрати перевищують доходи, що відбиває “життя в борг”, а праворуч доходи перевищують витрати, тобто в економіці мають місце заощадження.

Функція заощадження, наведена на малюнку 16.6, відбиває зв’язок між рівнем заощадження і доходом. Величина заощадження визначається різницею між рівнем доходу і рівнем споживання і вимірюється відрізком між графіком функції споживання і лінією, розташованою під кутом 45˚ на малюнку 16.5.

 
 

 

 


Малюнок 16.6 - Функція заощадження

Кут нахилу кривої споживання і кривої заощадження на представлених графіках відповідає граничній схильності до споживання і граничній схильності до заощадження. Так при високому рівні граничної схильності до споживання, лінія споживання на малюнку 16.5 буде ближче до лінії 45˚, а функція заощадження – до горизонтальної лінії. Таким чином, сукупні витрати представляють лише частину доходу, інша його частина – заощадження.

Заощадження в економічній діяльності суспільства тісно пов’язані з процесом інвестування.

Інвестиції - це найважливіша складова сукупного попиту, якою визначається зростання запасу капіталу у економіці і саме економічне зростання. У найбільш широкому тлумаченні інвестиції є вкладенням капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції – це витрати фірм на придбання різного роду устаткування, на будівництво нових будинків та споруд, на придбання товарно-матеріальних запасів. Також до інвестицій належать витрати суспільства на будівництво житла. Здійснюючи інвестиції, суспільство відмовляється від поточного споживання заради зростання майбутнього споживання.

Інвестиція – це купівля не будь-якого добра, а тільки такого, що здатне розширювати і модернізувати процес виробництва. Наприклад купівля акцій не є інвестуванням тому, що при цьому іде процес переміщення від одного власника до іншого у грошовій формі вже існуючого капіталу. Інвестування – це завжди створення капіталу в економіці, яке відбувається з метою отримання у майбутньому додаткового доходу. При цьому майбутній приріст доходу має бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання доходу на споживання у поточному періоді, нагородити інвестора за ризик і відшкодувати можливі втрати від майбутньої інфляції.

Джерелом інвестицій в економіці у відсутності впливу держави і зовнішнього світу, є неспожита частина доходу, яку заощаджують домогосподарства і фірми. Заощадження домогосподарств залучаються фірмою для інвестування за допомогою фінансової системи, через яку заощадження домогосподарств повертаються в економіку у вигляді витрат фірм – інвестицій. Але при цьому не обов’язково приріст заощаджень повністю трансформується у приріст інвестицій, внаслідок чого порушується макроекономічна рівновага. У теорії Кейнса доводиться постійна наявність такого стану економіки, коли обсяг сукупного виробництва увесь час коливається навколо свого рівноважного значення. Пояснюється така ситуація в економіці тим, що “заощаджувач” та “інвестор” – це різні економічні суб’єкти, які приймають різні рішення стосовно заощаджень та інвестицій.

Якщо динаміка споживчих витрат, як першої складової сукупного попиту, відносно стабільна, динаміка другої складової – інвестицій непередбачена тому, що впливаючи на інвестиції фактори мають високий ступінь невизначеності. До факторів, які визначають динаміку інвестицій, відносять: норма чистого прибутку, яка очікується; реальна ставка відсотку; рівень податків; зміни у технології виробництва; наявний основний капітал; економічні очікування; динаміка доходу.

Згідно класичної теорії, визначальним фактором впливу на інвестиції і заощадження є ставка відсотка, яка балансує інтереси “заощаджувачів” і “інвесторів” на ринку грошей, наслідком чого є постійна рівновага інвестицій і заощаджень в економіці. На підставі цього в класичній теорії робиться висновок, що ринкова економіка не має внутрішніх причин, порушення рівноважного стану. Порушення ринкової рівноваги – це наслідок впливу зовнішніх факторів, в тому числі державного втручання в економіку.

Визначальні фактори інвестицій і заощаджень в теорії Кейнса різні. Для інвестицій - це відсоткова ставка, а для заощаджень – дохід. Виходячи з цього, графік інвестицій відносно обсягу виробництва має вигляд горизонтальної лінії (малюнок 16.7). Цей малюнок пояснює механізм встановлення і підтримки макроекономічної рівноваги у моделі Кейнса.

Малюнок 16.7 - Вплив заощаджень та інвестицій на обсяг виробництва

 

Як видно з малюнка 16.7, у точці О рівень інвестицій збігається з рівнем заощадження, що відповідає рівню виробництва, при якому обсяг заощаджень, які вирішили мати домогосподарства відповідають величині запланованих фірмою інвестицій. У випадку, коли обсяг виробництва перевищує рівноважний рівень виробництва (Y1 > Y0) в економіці збільшуються запаси готової продукції, наслідком чого стають рішення виробників скоротити виробництво до рівноважного значення і економіка повертається у рівноважний стан Y0. У випадку, коли обсяг виробництва в економіці менший за рівноважний (Y1<Y0) запаси готової продукції зменшуються тому, що попит перевищує пропозицію. У цій ситуації виробники приймають рішення збільшити виробництво, розширюючи його до рівня Y0 .

Точка перетину графіків заощаджень і інвестицій визначає рівноважний обсяг виробництва в економіці (Y0), який дорівнює фактично виробленому в економіці ВВП. У наведеній моделі роль балансуючого елемента між бажаннями одних суб’єктів (заощаджувачів) та інших (інвесторів) виконують інвестиції у формі товарно-матеріальних запасів.

Таким чином, в теорії Кейнса макроекономічна рівновага досягається за умов, коли заощадження дорівнюють інвестиціям. Але це не означає повної зайнятості ресурсів і головною проблемою стає недостатній сукупний попит і як наслідок - загальне перевиробництво. Головний висновок теорії Кейнса полягає у тому, що держава повинна стимулювати попит, якщо його обсяг недостатній.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.175.15 (0.017 с.)