Тема 23. Світове господарство

1. Світове господарство: його суть та структура.

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація. Міжнародні економічні відносини.

3. Міжнародна економічна інтеграція. Головні інтеграційні угрупування.

4. Проблеми інтеграції України у світове господарство.

 

1.Світове господарство: його суть та структура

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн до міжнародних взаємозв’язків, посилення їх взаємозалежності, що стало основою формування світового господарства. Світове господарство (всесвітнє, світова економіка), - це внутрішньо суперечлива єдність національних економік та економічних відносин між ними, які розвиваються на основі інтернаціоналізації виробництва і створюють цілісну глобальну економічну систему.

Зростаюча інтернаціоналізація і міцніюча цілісність світового господарств об'єктивно обумовлена дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерного потенціалу і загрози можливої ядерної війни. По-друге, розвитком науково-технічної революції, в умовах якої жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення науки і техніки, тому вони повинні поєднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступає інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв’язуванні глобальних проблем (екологічних, продовольчих, демографічних, наукових та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях і т.п.). А також - доцільністю об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану, використання усе більш складних інформаційних систем, збереження як уже накопичених людством знань, ідей, так й переробці і використання міжнародного інформаційного банку даних, якими могла б користуватися у відповідності зі своїми потребами кожна країна світової співдружності. По-п’яте, необхідністю об’єднання зусиль світового товариства для боротьби з міжнародним тероризмом і корупцією.

Початковий етап становлення світового господарства багато хто пов'язує з остаточною перемогою капіталістичного виробництва над феодальним, коли був довершений промисловий переворот, стала панувати вільна конкуренція, що значно прискорило становлення світової системи, і світовими кризами надвиробництва. До середини Х1Х ст. капіталістичне виробництво формується як світова господарська система, воно стає світовим, а відтворення капіталу інтернаціоналізованим.

Наступний етап розвитку світового господарства пов'язаний з утворенням монополій, вивозом капіталу. Велику роль у структурі світового господарства відіграють транснаціональні компанії (ТНК). Утворення світової системи соціалізму привело до посилення протистояння двох світових соціально-економічних систем.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується формуванням єдиного світового ринку товарів і факторів виробництва, переходом колишніх колоній і соціалістичних країн до відкритої економіки, що передбачає не тільки активну участь країн у світовому ринку і світовому господарстві, але і міждержавну координацію економічної поведінки і прийняття спільних адекватних заходів для її коректування.

В сучасних умовах для розвитку світового господарства характерними стали дві тенденції: 1) глобалізація виробництва і капіталу та 2) поглиблення розвитку національних господарств. Глобалізація характеризується якісними і кількісними показниками, серед яких слід зазначити зростаючу взаємозалежність економік різних країн, усе більшу цілісність і єдність світового господарства. Глобалізація також виявляється в тім, що окремі нації і держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права наднаціональним органам для зовнішнього контролю. Впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв'язку обумовили зростання світових комунікаційних мереж, розвиток яких здійснюється значною мірою позадержавним контролем. В цих умовах кожна національна економіка прагне розвиватися суверенно і зберігати притаманну їй своєрідність. Звідси й основні суперечності в сучасному світовому господарстві, в розвитку міжнародної економіки: економічні, соціальні, політичні, культурно-цивілізаційні.

У соціально-економічному плані світове господарство неоднорідне і представляє складне утворення, яке складається з різних частин, підсистем, що мають відповідну спільність і відмінність. Для виділення підсистем світового господарства застосовують низку критеріїв, що дають змогу виділити його компоненти, згрупувати їх за певними ознаками і судити про стан і динаміку розвитку. Мова йде про комплекс критеріїв. Але не існує єдиного універсального показника, здатного відбити всю складність і суперечливість світового господарства.

Найпростіший й очевидний підхід – виділення підсистем світового господарства за географічною ознакою згідно особливостями регіонального розвитку (Західна Європа, Північна Америка, Близький Схід, країни Південно-Східної Азії тощо).

Найбільш розповсюдженим критерієм виступає рівень економічного розвитку – системне поняття, що характеризується сукупністю низки показників, серед яких – виробництво валового внутрішнього продукту на душу населення, галузева структура національної економіки та специфіка багатоукладності економіки, тип економічного зростання, особливості державного регулювання господарського життя, рівень і якість економічного життя населення. Обсяг ВНП на душу населення – один із найбільш поширених критеріїв. Світовий банк, статистика якого охоплює 209 країн, виділяє три основних рівні розвитку: 1) країни з доходами нижче середнього рівня – 66 держав, у яких ВНП на душу населення склав 725-2895 дол. у 1994 році; 2) країни з доходами вищими за середній рівень - 35 держав, у яких ВНП на душу населення складає 2896-8995 дол.; 3) країни з високим рівнем доходів, у яких ВНП на душу населення склав більш 8995 дол. Але такий показник сам по собі не є достатнім для характеристики рівня економічного розвитку. Адже за таким показником, наприклад, найбільш розвинена країна сучасного світу США опиняється лише на третьому місці (26397 дол. на душу населення в 1995 р.), пропустивши поперед себе Люксембург (34155 дол.) і Бруней (30447 дол.).

В аналітичних цілях країни поділяються на три великі групи: індустріальні - 24 промислово розвиті країни Північної Америки, Західної Європи і Тихоокеанського басейну; що розвиваються – 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки; країни з перехідною економікою – 28 держав Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР.

У сучасній світовій статистиці для характеристики рівня економічного розвитку почали застосовувати такий узагальнюючий показник як індекс людського капіталу, що включає три основних компонента: тривалість життя і стан здоров’я, рівень освіти й рівень доходів, який забезпечує прийнятні умови життя. До кінця 90-х років згідно з доповіддю Комісії ООН щодо людського розвитку серед 175 країн, для яких обчислюється індекс людського розвитку, 64 країни мали високий рівень, 66 країн – середній, і 45 країн – низький рівень. Інакше кажучи, із 6 млрд. мешканців Землі 1,3 млрд. (23%) користувалися умовами високого рівня людського розвитку, 2,6 млрд. (45%) – середнього і 1,8 млрд. (32%) проживали в умовах нижче середнього рівня.

Таким чином, світове господарство є складною системою, основою формування якої виступає її цілісність, що зумовлює економічну взаємодію всіх складових частин на досить стійкому рівні. Тільки в цьому випадку можлива циркуляція відтвореного продукту в глобальному масштабі і забезпечення постійної діяльності, життєздатності системи, її саморегулювання.