Фактори суспільного виробництва

Для створення матеріальних благ необхідні фактори виробництва. Під фактором виробництва розуміється елемент, що бере участь у виробництві і впливає на його результат. Засоби виробництва і люди складають речовий і особистий фактори виробництва. Існують різні точки зору до класифікації факторів виробництва:

· марксистська теорія виділяє два фактори виробництва: робочу силу і засоби виробництва;

· маржиналістська теорія визначає чотири фактори виробництва: землю, працю, капітал і підприємницьку здібність.

Земля як фактор виробництва бере участь у процесі виробництва своїми природними ресурсами, лісами, орними площами та ін. Капітал виступає як сукупність засобів виробництва: верстатів, інструментів, машин, устаткування, що удосконалюються під впливом наукових досягнень. Праця є сукупність фізичної й інтелектуальної діяльності, спрямованої на створення економічних благ. Здатність працівника до праці обумовлена рівнем загальної і фахової освіти, виробничими навиками і досвідом, інтелектуальними можливостями та ін. Підприємницькі здібності – це особлива здатність людського ресурсу виявляти комерційну ініціативу, організовувати виробництво, удосконалювати форми бізнесу з метою отримання прибутку.

Класифікації факторів виробництва постійно змінюються і знаходяться в постійному розвитку й удосконаленні. В умовах постіндустріального суспільства як фактори виробництва виділяють інформаційний і екологічний фактори. Посилення їхньої значущості обумовлено досягненнями науки в області комп'ютеризації, створенням автоматизованих систем зв'язку, але в той же час зростанням екологічних проблем, пов'язаних зі шкідливістю виробничих технологій. Тому наука як самостійний фактор виробництва впливає на можливості використання інших факторів і далі на ефективність виробництва, розширення потенційних можливостей людського капіталу й інноваційне забезпечення перспективності розвитку.

Виробництво здійснюється при участі всіх його факторів. Однак воно припускає різні варіанти їхнього використання, засновані на різних сполученнях і пропорціях. Вибір варіантів обумовлений необхідністю оптимізації споживчих властивостей продукту з метою мінімізації виробничих витрат. Залежність між набором факторів виробництва (земля, праця, капітал та ін.) і обсягом випущеної продукції описується виробничою функцією. Найпростіша виробнича функція має назву функція Коба-Дугласа. Її автори розглядали залежність обсягів виробництва тільки від двох факторів: праці (L) і капіталу (К). Цю залежність можна виразити формулою:

Q=F(L,K);

де Q - максимальний обсяг продукції, зробленої при даному рівні технології і співвідношенні праці та капіталу. Але функція Коба-Дугласа не враховувала технічного прогресу і часового фактора і носила статичний характер. А з урахуванням часового фактора вона перетвориться:

Q=F(L,K,t);

де t -фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Виробнича функція має практичне застосування при обґрунтуванні можливостей комбінованого використання факторів виробництва для досягнення підвищення обсягів виробництва. Реалізація її практичної значущості залишається актуальною як для окремого підприємства (фірми), галузі, економіки окремої країни, так і всього світового господарства.

Для збільшення обсягу випуску продукції необхідно додаткове залучення факторів виробництва. В міру збільшення витрат зростають обсяги виробництва продукції. Однак такий процес зберігається до визначеної межі.

Після цієї межі додаткові витрати приводять до зменшення результативності виробництва. Відбувається зниження граничного продукту. Скорочення темпів зростання продуктивності ресурсу називається законом спадної продуктивності фактору виробництва. Однак дію цього закону не варто абсолютизувати. Він виявляє себе за певних умов:

· фіксованості одного чи декількох факторів виробництва;

· відсутність досягнень науково-технічного прогресу.

Фактори виробництва (земля, праця, капітал і ін.) обмежені в кожен даний момент часу і в даному місці. У зв'язку з цим виникає проблема оптимального вибору: що, як, скільки і для кого виробляти, щоб при наявних ресурсах забезпечити найбільш повне задоволення потреб людей. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів ставить людей перед вибором – на користь чого віддати перевагу і як найоптимальніше вирішити цю проблему.

Обмеженість ресурсів припускає не тільки повне їх використання, але й кількісну наявність у тому чи іншому місці і в той чи інший час. Тому суспільство при постійній зміні структури попиту може виробити ту кількість економічних благ, яка підкріплена його ресурсними можливостями. В цих умовах суспільство завжди стоїть перед вибором того чи іншого кількісного співвідношення обсягів виробництва економічних благ. Зміна структури обсягів виробництва в умовах обмеженості ресурсів можлива лише за рахунок скорочення використання ресурсів для одного виду продукції і їх збільшення для іншого. Розглянемо на прикладі виробництво двох товарів: зерна й автомобілів. Якщо необхідно збільшити виробництво зерна, то для цього треба залучити додаткові ресурси (засоби виробництва, робочу силу, кошти та ін.), які можна вилучити з виробництва автомобілів. Така залежність має назву крива виробничих можливостей і може бути представлена графічно (див. мал. 3.1).

На графіку видно, що чим більше виробляється одного товару, тим менше виробляється іншого. Якщо розглянути стан виробничих можливостей у точці (М), яка знаходиться нижче кривої, то має місце недозавантаження виробничих потужностей, а в точка (К) відповідає такому обсягу виробництва, який не має ресурсного забезпечення. Таким чином, оптимальне, тобто економічно раціональне сполучення обсягів виробництва, при всіх рівних умовах, знаходиться на кривій виробничих можливостей. Вибір між скороченням виробництва одного товару і збільшенням іншого, обумовлений прогресивністю розвитку потреб людей, змінюються постійно. Передбачення цієї зміни забезпечує стратегічну сталість розвитку виробництва в майбутньому.

Процес виробництва носить безперервний характер, об'єктивно обумовлений тим, що люди не можуть припинити споживання, і тому не можуть зупинити виробництво. Безупинне поновлення і повторення процесу виробництва називається відтворенням. Воно буває двох видів – просте і розширене. Просте відтворення є повторення процесу виробництва в незмінному масштабі. Розширене відтворення припускає поновлення виробництва у збільшеному обсязі. Процес відтворення включає кілька фаз: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

 

Малюнок 3.1

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

P

- Крива виробничих можливостей

Початковою фазою є виробництво, в процесі якого створюється продукт для задоволення потреб людини. При розширеному відтворенні відбувається як кількісні, так і якісні зміни факторів виробництва. Виробництво, створюючи нові товари, формує нові потреби й розширює можливості їх задоволення.

Розподіл припускає процес формування доходів усіх суб’єктів економіки залежно від їх внеску в створення продукту. Він впливає на активізацію трудової і підприємницької діяльності.

Обмін – це взаємини між людьми, в ході яких одні товари обмінюються на інші. Розвиток і удосконалювання форм обміну прискорює процес доставки товарів та послуг до споживача. Крім того, умови реалізації впливають на швидкість і величину додаткового продукту.

Споживання – процес використання продукту для задоволення особистих і виробничих потреб. У споживанні продукт підтверджує своє призначення і реалізується кінцева мета виробництва.

Пофазне проходження відтворювального процесу супроводжується відповідною зміною виробничих відносин.