Класифікація німецьких вчених



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Класифікація німецьких вчених



Третій підхід до класифікації економічних наук (після меркантилістів і А. Сміта) склався в першій половині XIX ст. Він представлений провідними представниками німецької класичної політекономії (К.Г. Pay, Б.В. Герман, Л.Г. Якоб та ін.). Продовжуючи традицію Сміта на німецькому ґрунті, вони зробили перші спроби диференціації економічних наук. Німецькі вчені зберегли загальноприйнятий поділ політичної економії за змістом відділів або фаз суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання), але розділили цей зміст за характером принципів. Першу, теоретичну або чи­сту, частину вчені присвячували викладенню постійних, при­родних начал. Вони ґрунтуються, з одного боку, на незмінних законах зовнішньої фізичної природи, з якою людина взаємодіє в своїй господарській діяльності, а з другого - на господарських спонуках, що випливають із сутності людської природи. У другій, практичній або прикладній, частині вчені викладали різноманітні заходи, які уряд повинен здійснювати в своєму піклуванні про розвиток народного господарства на основах загального блага та справедливості.


___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

Чимало німецьких вчених-економістів при цьому виділи­ли науку про фінанси в особливу частину економічної науки. Але одні вчені (К. Pay, Ю. Соден, Й. Лотц та ін.) трактували її як третю, завершальну частину політичної економії. Це знахо* дило свій зовнішній вираз навіть у побудові їх підручників. Так, "Підручник політичної економії" професора Ерлангенсь-^ кого і Гейдельберзького університетів К. Pay (1792-1870) складався з трьох томів. Перший том ("Основи вчення про на­родне господарство") містив виклад власне політичної еко­номії; другий том ("Основи економічної політики") включав вчення про заходи, якими уряди сприяють успіхам народного господарства; третій том ("Основи фінансової науки") складав заключну частину. У інших же вчених (К. Баумштарк, К.; Мальхус, І. Шьон, Ш. Нейфорн, К. Умпфенбах, Л. Якоб та ін.) наука про фінанси виступала цілком особливою наукою і навіть протиставлялася політичній економії. Подібного поділу економічної науки і поглядів на місце в ній фінансової науки дотримувались також деякі вчені з інших країн. Серед них - Ж. Гарньє, Ж. Курсель-Сеней, П. Леруа-Больє (Франція), А.Е. Шербюльє (Швейцарія), Л. Білінський (Польща), В.О. Лебедев, І.І. Янжул, Л.В. Ходський (Росія).

Співвідношення між різними складовими частинами політичної економії прихильники виділення фінансової науки уявляли так. "Наука про кращий устрій урядового господарств ва або про кращий спосіб задоволення державних потреб ма­теріальними цінностями називається наукою про фінанси і становить частину політичної економії, вважав К.Г. Pay, її нерідко називали також камеральною наукою в тісному смислі слова, бо спочатку під камеральними справами чи камеральни­ми заняттями розуміли тільки фінанси і лише із встановлен­ням камер-колегій до складу їх увійшли і інші справи, не фінан­сові, так звана поліція". Звідси вчені XIX ст. (наприклад, К.Т. Еєберг, Л. Косса, Г. Шмоллер та ін.) тісно пов'язували станов­лення та розвиток фінансової науки з потребами її викладання

4?


Теорія фінансів

в курсах камералістики. За словами німецького вченого, про­фесора Г. Шмоллера, те, що А. Сміт і його перші послідовники виклали як одне нероздільне вчення про народне багатство, в Німеччині (насамперед з метою викладання камералістики в південно-німецьких університетах) поділили на три частини. К. Pay виділив у особливу частину фінанси, бо вони займають­ся найбільшим самостійним господарством, містять у собі ряд властивих лише їм питань. Він же хотів не тільки розповісти своїм камералістам дещо про податки та державні борги, а й дати їм картину всього фінансового господарства однієї з німецьких держав.

У свою чергу, відомий італійський вчений-фінансист та історик економічної думки професор Павійського і Мілансь­кого університетів Луїджі Косса(1831-1896) писав про важ­ливий вплив заснування і функціонування спеціальних університетських кафедр камералістики на систематичну ор­ганізацію економічних дисциплін, а пізніше - і на прогрес фінансових теорій. Структура камералістики також сприяла прискореному становленню управлінської і фінансової науки: "Одна із галузей камеральних наук, що носила назву поліції, містила в собі у зародкові ті теорії, які тепер час утворюють науку адміністрації, головним чином економічної. Інша галузь, під назвою фінансової науки, займалась теоріями, які відрізня­ються від сучасних фінансових теорій головним чином тим, що вони були позбавлені міцної основи сучасної економічної науки, не з достатньою повнотою досліджували суть податків і зали­шали без уваги або мало зачіпали державні позики та імпорт".

Критика класифікації німецьких вчених.Зазначений ви­ще поділ економічних наук мав характерну особливість, яка в подальшому піддавалась критиці. Прихильники такого поділу в теоретичній частині розглядали людину й суспільство ніби поза простором та часом, поза будь-якою державною ор­ганізацією і дією її на економічне життя народів. У практичній же частині вплив державної влади на народне господарство


___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

ставав головним предметом дослідження. "Такий поділ, ^вва­жав Г.Ф. Симоненко, - приймався вченими головним чином з наміром більш точної систематизації науки, з метою кращого висвітлення в першій частині значення основних, природних, так би мовити, стихійних законів, які проявляються в народ­ному господарстві, а в другій частині - з метою якомога більш повного та систематичного вияснення способів впливу держави на прояв цих стихійних законів".

У подальшому поділ науки на теоретичну і прикладну викликав серед вчених критику. Вона здійснювалася в двох різновидах. Представники першого, до яких належали в ос­новному неокласики, вважали поділ економічної науки на те­оретичну і практичну та виділення в особливу науку фінансів у принципі правильним. Але вони не погоджувалися з обґрун­туванням цього поділу. Крім того, вони вважали необхідним провести більш деталізовану диференціацію наук. Прибічни­ки другого різновиду критики, в основному з рядів учених но­вої історичної школи, навпаки, вважали цей поділ неправиль­ним і на противагу йому висували інші класифікації еко­номічної науки. Марксова класифікація здійснювалась за принципово іншими критеріями, займала особливе місце в економічній науці і протистояла обом цим різновидам. До то­го ж у К. Маркса фінансова наука все ще не була виділена в са­мостійну: "англійський вплив", тобто вплив економічного вчення А. Сміта-Д. Рікардо, обумовлював чимало особливос­тей економічної теорії марксизму.

Професор кафедри фінансового права Санкт- Петербурзь­кого університету В.О.Лебедев (1833-1909) критично оціню­вав позицію тих вчених (не лише німецьких, наприклад Є. Дюрінга, а й з інших країн - Ж.-Б. Сея, С Сісмонді, Дж.Ст. Мілля, М. Капустіна та ін.), які на підставі того, що в основі фінансової науки лежать істини та закони політичної економії, позбавляли науку про фінанси права на самостійне існування. "Час енциклопедичного викладання наук давно вже пройшов, -


Теорія фінансів

писав В.О. Лебедев. -У кожної науки своя справа. Так, політич­на економія вивчає загальні закони народного господарства, а фінансова наука, опираючись на ці закони, вивчає устрій фінан­сового господарства примусових союзів співжиття, засоби і спо­соби діяльності цього господарства"'. Намагання названих вче­них залишити фінанси в межах політичної економії В.О.Ле-бедєв вважав безплідними, такими, що не йдуть на користь ні тій, ні іншій науці. Праці в галузі фінансової науки, особливо виконані в новітній час, достатньо забезпечують її право на са­мостійне існування - зробив висновок російський вчений.

А з іншого боку, все зростаюча потреба у фінансовій теорії стосовно галузі фінансової практики сучасної держави робить усе більш і більш необхідним таке всебічне викладання фінан­сової науки, якого вона вже ніяк не може отримати в курсах політичної економії. Та й самі ці курси стають все більшими за обсягом у міру того, як накопичуються економічні явища, а з ними - і потреба більш роздрібненого вивчення економічних питань.

Крім цього, виключення фінансової науки зі складу політичної економії обумовлюється ще й тим, що вона бу­дується не лише на економічних основах, а й запозичує багато з державного права. На думку В. О. Лебедева, правовий бік фінансової науки змушує фінансову владу залишатись на грунті закону, а політико-економічний бік дає економічно пра­вильні заходи для її дій, запобігає застосуванню заходів, шкідливих для народного добробуту, і т. д. Під впливом науки права і політичної економії утверджуються в фінансовій політиці ті основи, що фінансові інтереси повинні, по можли­вості, йти попереду економічних інтересів.

Класифікація К. Менгера. Після розрізнення двох частин політичної економії, зробленого А. Смітом (за сучасною термінологією - позитивної і нормативної економічної теорії), його німецькі послідовники зробили значний крок уперед, виділивши третю складову частину - фінансову науку. Особ-


___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

ливо значну і аргументовану підтримку дістав розгляд фінан­сової науки як самостійної галузі знань у працях російських та українських вчених (В.О. Лебедев, І.Х. Озеров, К.Г. Воблий, В.Ф. Левитський та ін.).

Подальшим кроком у дослідженні диференціації і обґрун­туванні її стали праці представників австрійської школи, насам­перед одного з її основоположників, професора Віденського університету К. Менгера (1840-1921). У своїй праці "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії особливо" (1882) австрійський вчений виділив три групи наук: 1) історичні; 2) теоретичні; 3) практичні. На думку Менгера, світ явищ, які підлягають вивченню, охоплює або конкретні явища в їх просторі та часі і в їх взаємних конкретних співвідно­шеннях, або форми явищ, що повторюються. Залежно від цього виділялися дві групи наук, які дуже відрізняються між собою: науки про індивідуальні явища і науки про родове пізнання. До перших віднесені історичні науки (історія господарського побу­ту і статистика), а до других - теоретичні і практичні.

У класифікації К. Менгера та його послідовників (Л. Кос-са, Є. Філіппович, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий та ін.) прак­тичні науки поділяються на: 1) економічну політику і 2) прак­тичне вчення про сингулярне господарство. Останнє ж у свою чергу ділиться на фінансову науку і на практичне вчення про приватне господарство. Фінанси визначені як наука про осно­ви для доцільного, що відповідає певним умовам, ведення найбільшого сингулярного господарства - державного та інших господарських суб'єктів, що мають фінансову владу.

Порівнявши класифікацію економічних наук К. Менгера і представників класичної політекономії, можна виявити між ними певні суттєві відмінності. По-перше, класифікація К. Менгера ширша, бо включає до свого складу історико-еко-номічні науки. По-друге, теоретичне обґрунтування виділених особливих груп економічних наук та їх змісту інші. Представ­ники старої класичної школи різницю між теоретичною і


Теорія фінансів

практичною частинами науки вбачали в тому, що в першій вивчається природний режим з його об'єктивними еко­номічними законами безвідносно до активного впливу на ньо­го держави (уряду), а в другій - принципи цього впливу. К. Менгер вважав абстрагування народногосподарського життя від державного впливу неприпустимим в обох частинах науки, особливо ж коли мова йшла про емпіричний напрям теоретич­ного дослідження. Адже, писав він, "теоретична політична економія залучає до своїх завдань дослідження загальної (родо­вої) суті та законів реального, а, отже, тим самим і явища на­родного господарства, на які впливає держава". Межа між тео­ретичною і практичною економічними науками пролягає не по лінії відволікання (чи, навпаки, прийняття) економічної ролі держави, а по лінії неоднакових завдань та мети пізнання. "Те­оретичне вчення про народне господарство, - вважав Менгер, -має метою представити нам загальну (родову) суть і загаль­ний (родовий) зв'язок (закони) народногосподарських явищ, тоді як народногосподарська політика і фінансова наука ма­ють завданням дати нам максими, відповідно з якими за даних обставин можна найкраще сприяти народному господарству і найбільш доцільно влаштувати фінансове господарство".

Класифікація представників нової історичної школи. Востанній третині XIX ст. основними опонентами менгерівської класифікації економічної науки виступили представники но­вої німецької історичної школи на чолі з її основоположником, професором Галльського, Страсбурзького та Берлінського університетів Густавом Шмоллером(1838-1917). У світовій економічній літературі добре відома багаторічна полеміка між К. Менгером і Г. Шмоллером у галузі методології і теорії пізнання, що розвернулася в останній третині XIX ст. В історію економічної та фінансової думки вона ввійшла під на­звою "Суперечка про методи". Пізніше вона знайшла своє до­кладне відображення в працях ряду вчених (В. Гасбах, К. Ар-том, В.В. Святловський, Г.Ф. Симоненко, МО. Сірінов та ін.).


___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

На думку Шмоллера, так звані практичні економічні на­уки - це дисципліни, що відмирають: великим прогресом є пе­ретворення їх на дисципліни теоретичні, як це вже й відбуло­ся з фінансовою наукою. Інші прикладні економічні дис­ципліни можуть отримати теоретичний характер, якщо вони будуть викладати причини та наслідки розвитку німецького народного господарства, скажімо XIX ст., і французького та англійського - XVIII ст. з боку аграрної, промислової та тор­гової політики.

"Тепер ми протиставляємо, - писав Г. Шмоллер, - загаль­не вчення про народне господарство спеціальному; в обох час­тинах ми беремо до уваги те відношення, в якому знаходиться до народного господарства держава, право, звичаї та мораль. Але в одній частині ми прагнемо показати відволікнуте, схема­тичне народне господарство або теоретично узагальнити наші народногосподарські знання, а в другій ми зображуємо госпо­дарство якогось певного часу або, частіше, певного народу чи групи народів у його конкретних індивідуальних рисах". Г. Шмоллер стверджував, що сучасна загальна національна еко­номія має характер філософсько-соціальний, а спеціальна національна економія, навпаки, - історичний і практично-адміністративно-правовий. Вона показує новітній народногос­подарський розвиток Західної Європи або окремої країни за періодами чи за головними галузями народного господарства.

Таким чином, представники нової історичної школи на чолі зі Г. Шмоллером у своїй класифікації економічних наук виділили дві частини: 1) загальну; 2) особливу (або спеціаль­ну), до якої віднесли практичну економію і науку про фінанси. Але при обґрунтуванні своєї класифікації вони допустили не­мало хиб, які піддалися критиці з боку прибічників інших на­прямів політичної економії.

К. Менгерпідкреслював, що заслуга представників істо­ричної школи полягала в принциповому проведенні історич­ної точки зору в економічній науці. Але, на його думку, істори-


Теорія фінансів

ки не розрізняли специфіки історичного з'ясування народного господарства від теоретичного, змішували те і інше. Вони та­кож не піднялись до розуміння практичних дисциплін як наук у власному розумінні цього слова. їх класифікація - це швид­ше внутрішній поділ політекономії на дві частини, ніж виділення різних наук. Кожна з них має свою загальну і особ­ливу частини.

М.Х. Бунгетак узагальнив "перелік гріхів" новоісторичної школи, про які писав К. Менгер. Нові історики "підшивають до неісторичної теорії історичну підкладку, вважають історію літератури і догматики теорією, змішують взагалі досвід з історією, хоч біля них і над ними підноситься спостереження одиничних явищ людського господарства; вони змішують філо­софію історії з національною економією, думають у паралелізмі знайти головний зміст теоретичної національної економіГ.

Отже, представники новоісторичної школи формально нібито не ставили під сумнів право на самостійне існування фінансової науки. Однак врешті решт вона відривалася від економічної теорії, яку намагалися підмінити економічною історією, "розчинити" в останній.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.009 с.)