Розділ1. Основи організації бухгалтерського обліку на підприємствах оціночної діяльності

ЗВІТ

ПРО ПРОХОДЖЕННЯ

НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»

КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ НЕРУХОМОСТІ

Фінанси та кредит»

студента денного відділення

 

2 курсу 1 групи

 

Прохоровича Артема Вадимовича

Практика проводилась з 13.12.12 до 26.12.12.

 

Керівники практики:

 

Від навчального закладу: ______________ (_________________________)

 

Підпис прізвище, ім’я, по батькові

Від бази практики: ____________________ (_________________________)

Підпис прізвище, ім’я, по батькові

 

 

М.П. (печатка бази практики)

Оцінки:

за зміст: ____________________

за оформлення: ____________________

за захист: ____________________

 

Загальна оцінка: ____________________

 

Керівник практики

від навчального закладу _____________(_________________________)

 

Підпис прізвище, ім’я, по-батькові

 

Київ – 2012 рік

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1.Основи організації бухгалтерського обліку на підприємствах оцінної діяльності

1.1. Поняття та види бухгалтерського обліку

1.2.Характеристика та вибір системи ведення обліку та оподаткування на підприємстві.

1.3.Перспективи розвитку підприємства.

 

Розділ 2. Собівартість, як складова ціни.

2.1.Поняття собівартості та її роль у роботі підприємств.

2.2.Види собівартості.

2.3.Порядок формування вартості послуг оцінки майна.

2.4.Кошторис, як основа формування ціни.

 

Розділ 3.Основи класифікації витрат на підприємствах оціночної діяльності

3.1.Поняття витрат.

3.2.Витрати на натурне обстеження стану конструктивних елементів об’єкту оцінки та визначення фізичного зносу об’єкту, проведення фотозйомки.

3.3. Податки із заробітної плати.

3.4.Заробітна плата, її форми та системи.

3.5.Витрати на придбання офісу, офісної техніки, меблів або їх оренди.

3.6.Амортизація та зношення майна.

3.7.Комунальні послуги, транспортні витрати, витрати на відрядження, витрати на рекламу, маркетингові дослідження.

 

Розділ 4.Основи класифікації доходів та фінансових результатів на підприємствах оцінної діяльності

4.1.Доходи та прибуток підприємства

 

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Мета даної практичної роботи розглянути основи бухгалтерського обліку на підприємстві, з’ясувати, які існують системи оподаткування на підприємствах, ознайомитися з поняттями собівартості продукції та основу формування ціни – кошторис та його застосування на практиці у підприємстві з оціночної діяльності.

Також в даній роботі будуть розглядатися види витрат в сфері надання послуг, а саме: основні та накладні витрати, прямі та непрямі та інші види витрат та порядок формування вартості послуг оцінки майна та кошторис, як основа формування ціни.

Для ведення бухгалтерського обліку на підприємстві дуже важлива тема є ознайомлення з формулами, за якими робиться розрахунок загального прибутку, чистого та валового доходу та які податки треба сплачувати державі.

Враховуючи отримані теоретичні дані буде зроблено кошторис витрат на проведення незалежної оцінки майна віртуальною фірмою з оціночної діяльності ТОВ «Белов» з урахуванням теоретичних знань про основні та накладні витрати, а також про податки на заробітну лату та інше.

Розділ1. Основи організації бухгалтерського обліку на підприємствах оціночної діяльності

Поняття та види бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, узагальнення, зберігання та передача інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень.

Бухгалтерський облік здійснюється на кожному підприємстві від самого першого дня роботи підприємства до його ліквідації.

Бухгалтерський облік України регулюється Законом України про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999р.№996/14.Цей Закон вступив в дію 1 січня 2000р.

Даний закон створений з метою:

1. Єдиних державних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язкові і захищають інтереси користувачів;

2. Удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання бухгалтерського обліку також здійснюється на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які створені на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

ПСБО (Положення стандартів бухгалтерського обліку) - це нормативно-правовий факт, який затверджений Міністерством фінансів України та визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Бухгалтерський облік поділяється на:

- фінансовий;

- податковий.

Мета ведення бухгалтерського обліку - надання користувачам повної і правдивої інформації про фінансове становище та результати діяльності підприємства.

Завдання бухгалтерського обліку:

1.Забезпечення контролю за виконанням зобов’язань наявністю майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів, відповідно до затверджених нормативів та кошторисів.

2.Власне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності

3.Формування повної, достовірної інформації про господарські процеси, результатами діяльності підприємства та використання цієї інформації для керівництва підприємства, інвесторів, банків, податкової та інших установ.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві несе власник підприємства або уповноважена особа, яка здійснює керівництво підприємства.

Ведення бухгалтерського обліку на підприємстві може здійснюватися:

1.Бухгалтером, який вводиться в штат підприємства, як офіційний працівник.

2.Користуватися послугами фахівця.

3.Ведення обліку за допомогою аудиторської компанії.

3.Самостійно здійснювати облік може керівник підприємства.

Підприємство самостійно обирає спосіб ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Бухгалтерський облік здійснюється відповідно до певних вимог:

1.Порівняння показників обліку з показниками плану

2.Своєчасність

3.Повнота

4.точність та об’єктивність

5.економічність і раціональність

Бухгалтерський облік в Україні здійснюється відповідно до певних принципів, які зазначені в законі України про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні.

Вся інформація про здійснені господарських операцій на підприємстві обов’язково фіксується у первинних документах.

I. Загальна система

Розглянемо чинники, що впливають на розмір податкових зобов'язань при застосуванні загальної системи оподаткування.

Проаналізуємо, від яких факторів залежить величина податків, сплачених підприємством.

Податок на прибуток підприємств.

Оскільки податок на прибуток підприємств нараховується у відсотках до скоригованого валового доходу підприємства, то фактором, який впливає на величину податку, буде величина доходу (чим більше доходів, тим більше витрат) та величина сум, що не включаються до складу валових доходів (зменшується дохід, отже зменшуються витрати). Величина доходів підприємства може бути прогнозована самим підприємством самостійно, тому розглянемо найбільш розповсюджені випадки виключення з валового доходу.

Найбільш типовим є виключення з валового доходу платника податку сум податків на додану вартість та акцизного збору, що передбачено п. 4.2.1 статті 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Не включаються до складу валового доходи суми ПДВ та акцизу, які були нараховані (отримані) платником податку у складі ціни продажу продукції, товарів або послуг. Однак таке виключення не розповсюджується на підприємства, які не є платниками податку на додану вартість. Підприємство - неплатник податку на додану вартість не зменшує свого валового доходу на суми податку на додану вартість. Проте відсутність такого виключення з валового доходу компенсується тим, що ці підприємства включають до складу валових витрат суми податку на додану вартість, включеного до складу ціни товару (послуги).

Для господарських товариств типовим випадком виключення з валового доходу є суми коштів, що надходять у вигляді інвестицій або реінвестицій у корпоративні права. Нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що такі надходження не включаються до валового доходу платника податку. Одним із розповсюджених випадків інвестицій в корпоративні права є внески учасників господарського товариства до статутного фонду такого товариства, а також купівля акцій акціонерного товариства. Особливістю статусу коштів та майна, що направляється до статутного фонду суб'єкта господарювання, є звільнення від оподаткування таких надходжень.

Податок на додану вартість.

Величина зобов'язання зі сплати податку на додану вартість залежить від двох факторів: суми ПДВ, нарахованого платником податку у складі ціни товарів та послуг, та суми податкового кредиту звітного періоду.

Залежно від того, які операції здійснює платник податку, ПДВ може нараховуватись або не нараховуватись. Не нараховується ПДВ, зокрема, на операції з випуску (емісії) акцій, операції з торгівлі борговими зобов'язаннями тощо.

Крім того, податок на додану вартість не нараховують підприємства, які хоч і знаходяться на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, але не є платниками ПДВ згідно з положенням п. 2.1 статті 2 Закону "Про податок на додану вартість". Тобто ті особи, обсяг оподатковуваних операцій яких не перевищив 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (61 200 грн.) В статті 2. вказано: «платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10).

Підприємство, яке скористалося зазначеними положеннями не нараховує податок на додану вартість. Однак слід взяти до уваги, що таке підприємство буде нараховувати податок на прибуток підприємств, не маючи права на коригування валового доходу та валових витрат на суму ПДВ. В такому випадку суми податку на додану вартість включаються до валового доходу та валових витрат підприємства.

Величина зобов'язань з податку на прибуток може бути більшою, якщо, наприклад, підприємство витратить значну частину своїх доходів на придбання основних фондів, які не включаються до складу валових витрат.

Другим чинником, що впливає на суму зобов'язань з податку на додану вартість, є величина податкового кредиту платника податку. Величина податкового кредиту здебільшого залежить від правового статусу контрагентів. Суб'єкти, що обрали спрощені системи оподаткування, обліку та звітності, не є платниками ПДВ, тому при купівлі в них товарів або послуг права на податковий кредит не виникає. Чим менший податковий кредит, тим більшим буде зобов'язання з податку на додану вартість. Якщо Ваше підприємство знаходиться на загальній системі оподаткування і більшість витрат здійснюється через неплатників ПДВ, сума податку на додану вартість буде доволі високою.

Величина податкового кредиту також залежить від характеру витрат. Якщо витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності (не відносяться до валових витрат виробництва та не спрямовані на придбання основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації), то відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, включені до складу таких витрат, не можна.

Отже, головними чинниками, які впливають на величину податкових зобов'язань підприємства, що обрало загальну систему оподаткування, обліку та звітності, є такі:

1. співвідношення між доходами та витратами (чим вище витрати підприємства, тим меншою буде сума зобов'язання з податку на прибуток підприємств);

2. величина доходів, що не включаються до складу валового доходу, та величина витрат, які не можуть бути віднесені до складу витрат виробництва;

3. величина витрат, що підлягають амортизації;

4. величина сум ПДВ, включеного до ціни товарів, робіт, послуг, та величина податкового кредиту.

Разом з тим загальна система оподаткування складніша в адмініструванні. Перебуваючи на загальній системі оподаткування, підприємець повинен подавати набагато більше звітності, ніж якби він перебував на спрощеній. Порядок нарахування окремих податків доволі складний, потребує професійних знань та досвіду.

Розмір податкових зобов'язань за загальної системи оподаткування в кожному конкретному випадку може коливатися в доволі широких межах. Підрахувавши найбільш типові для себе розміри показників, що впливають на податкові зобов'язання, підприємство може визначити для себе найбільш оптимальні умови оподаткування, обрати ту чи іншу систему оподаткування.

II. Спрощена система

Застосовуючи спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (за винятком єдиного податку для юридичних осіб), підприємець сплачує податок у конкретно визначеному розмірі, який не залежить та не змінюється від величини отриманих доходів.

Основу кожної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності становить сплата певної суми, яка замінює сплату певного кола податків та зборів.

Підприємці помилково вважають, що перехід на спрощену систему оподаткування дасть можливість сплачувати менше податків порівняно із загальною системою оподаткування.

У кожної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є низка переваг, таких як спрощений порядок обліку доходів та витрат та розрахункових операцій, а також скорочений порядок та процедура податкової звітності, що дає можливість оформлювати всю необхідну для звітності документацію без додаткової спеціальної бухгалтерської освіти.

Негативним у цьому випадку є те, що залежно від виду спрощеної системи оподаткування передбачені певні обмеження, а саме по видах та місці провадження діяльності, кількості найманих працівників, розміру отримуваної виручки.

Розглянемо чинники, які впливають на розмір податкових зобов'язань при застосуванні спрощеної системи оподаткування.

Фіксований податок.

Конкретний розмір фіксованого податку встановлюється місцевими радами народних депутатів залежно від територіального розташування місця торгівлі.

Фактично фіксований податок сплачується до отримання патенту, тому термінів сплати цього податку немає.

До того ж, якщо самостійно проводити підприємницьку діяльність, то розмір фіксованого податку буде становити від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Коли провадиться підприємницька діяльність на всій території України, розмір фіксованого податку дорівнює 100 грн. за календарний місяць.

Також слід пам'ятати про те, що в кожній місцевості фактичний розмір фіксованого податку може бути різний. Тому у разі, коли будете здійснювати свою діяльність не за місцем придбання патенту, а в іншій місцевості, розмір фіксованого податку сплачуватимете такий, який встановила відповідна місцева рада за місцем провадження діяльності.

Якщо до провадження підприємницької діяльності було залучено найманих працівників, то розмір податку збільшується на 50% за кожного найманого працівника від суми встановленого фіксованого податку.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються за фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Звертаю також увагу на таку норму: у разі, коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, то перерахунок його не здійснюється. Це має як позитивні, так і негативні наслідки. Негативним є те, що у випадку зменшення розміру фіксованого податку переплачена сума не повертається й не зараховується як плата за патент на наступний період. Позитивним є те, що у випадку збільшення розміру фіксованого податку різницю доплачувати не потрібно.

Спеціальний торговий патент.

Вартість спеціального торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів або місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг і виду побутових послуг. Вартість спеціального торгового патенту не обмежується граничними рівнями, які існують для фіксованого податку.

При цьому розрахункова сума надходжень за рік від суб'єктів підприємницької діяльності у вигляді плати за спеціальні торгові патенти не може бути меншою від загальної суми надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачених такими суб'єктами підприємницької діяльності за попередній бюджетний рік із урахуванням рівня інфляції.

Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати диференційовану плату за спеціальний торгівельний патент залежно від площі, яка використовується суб'єктом підприємницької діяльності для здійснення торговельної діяльності або надання побутових послуг. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною або регресивною чи прогресивною.

Плата за спеціальний торговий патент встановлюється за єдиною методикою для всіх суб'єктів підприємницької діяльності або окремо для фізичних і юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Забороняється встановлювати вартість спеціального торгівельного патенту для окремого суб'єкта підприємницької діяльності.

У разі, якщо підприємець працює за спеціальним торговим патентом, то плату за нього потрібно вносити або щомісячно або попередньо оплатити вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати спеціальні торгівельні патенти на здійснення торгівельної діяльності не тільки на поточний рік, але й на наступні три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому буде звільнено від обов'язків до внесення вартості торгового патенту в разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.

Звертаю увагу на той факт, що спеціальний торговий патент застосовується не на всій території України, а лише в конкретно визначених районах.

Єдиний податок для фізичних осіб.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше ніж 20 грн. та більше ніж 200 грн. на місяць.

У разі, коли підприємець здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, необхідне одне свідоцтво, а єдиний податок сплачується за більшою ставкою, ніж для одного виду діяльності, відповідно до розмірів, встановлених місцевою радою за місцем державної реєстрації такого підприємця.

Якщо у своїй діяльності використовується наймана праця, то потрібно до ставки податку додати 50% за кожну найману особу.

Протягом терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку місцева рада може збільшити або зменшити ставки єдиного податку за видами підприємницької діяльності. При цьому перерахунок не здійснюється.

Тобто коли під час реєстрації в ДПІ було нараховано єдиний податок у розмірі 60 грн., а через певний час його було змінено, то підприємець сплачує той розмір єдиного податку, який було нараховано при реєстрації.

Єдиний податок для юридичних осіб.

Підприємство, яке перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

- 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість". У цьому випадку сплачується 6% від виручки й окремо ПДВ;

- 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

У цьому випадку сплачується лише 10% від виручки, а ПДВ вважається таким, що вже сплачений, тобто сплачувати ПДВ окремо не потрібно.

Єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6%, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період із позначкою банку про зарахування коштів (7).

Види собівартості.

Професором Бутинцем Ф.Ф. розглядається така класифікація собівартості (8):

1.За складом витрат

Технологічна – включає прямі витрати на робочому місці, ділянці; характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій, на виготовлення окремих деталей, вузлів тощо. При порівнянні собівартості окремих деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи придбання деталей у постачальника.

Виробнича – технологічна собівартість збільшена на суму витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію. Характеризує рівень витрат на виготовлення продукції.

Повна – виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних та витрат на збут. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.

2.За ступенем узагальнення даних

Індивідуальна – характеризує витрати конкретного підприємства по випуску продукції.

Фірмова – включає витрати на виробництво та реалізацію продукції по групі підприємств, які входять до об’єднання, фірми, тресту.

Середньогалузева – характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої на підставі індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

3.За ознакою часу

Планова – включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний період.

Фактична – характеризує розмір фактично витрачених засобів на випущену продукцію.

Так, за способом розрахунку та сферою використання в управлінні виробництвом розрізняються такі види собівартості:

Нормативна – яка розраховується за поточними тобто діючими нормами використання ресурсів.

Планово-розрахункова – на основі планових норм і нормативів.

Фактична – та, що відображає витрати, що склалися у звітному періоді на виробництво та збут продукції.

Якщо на підприємстві не обчислюють собівартість конкретних видів виробів, то збитковість одних видів продукції вуалюється прибутковістю інших, що заважає мобілізації резервів підприємства. Такі факти спостерігаються на передових і рентабельних підприємствах, де збитковість значної кількості виробів залишається непоміченою через високу рентабельність продукції в цілому. Тому, ще одним фактором зниження собівартості, є її обчислення по всій номенклатурі продукції.

Поняття витрат.

Витрати – це збільшення зобов’язань підприємства та зменшення активів, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства.

В бухгалтерському обліку витрати регулюються на основі положення стандартів бухгалтерського обліку №16 «Витрати», згідно наказу Міністерства фінансів України (№318 від 31.12.1999р.)(4)

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Класифікація витрат:

1.За призначенням

1.1. Основні витрати – це витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг і складають їх основу (сировина, матеріали, заробітна плата працівників, податки із зарплати, транспортування продукції).

1.2.Накладні витрати – це витрати, які пов’язані з обслуговуванням і управлінням процесу виробництва та управління підприємства.

2.Класифікафія витрат за способом включення до собівартості продукції (послуг, робіт).

2.1. Прямі витрати – це витрати, які пов’язані з виробництвом або наданням конкретного виду послуг або окремого виду продукції і включаються до вартості послуг продукції на основі первинних документів.

2.2. Непрямі витрати – це витрати, які пов’язані як правило з виробництвом декількох видів продукції. послуг і тому прямо включатися до собівартості продукції не можуть, а включаються певними частками на основі відповідного розрахунку пропорційно зарплаті працівників або матеріальним витратам: комунальні платежі, оренда, амортизація.

3. Класифікація витрат відповідно до обсягу наданих послуг виконаних робіт

3.1. Постійні- не змінюються під час збільшення або зменшення обсягів виробництва готової продукції(оренда,амортизація, опалення).

3.2. Змінні – змінюються у зв’язку зі збільшенням або зменшенням обсягів наданих послуг, виконаних робіт чи наданої функції (вартість матеріалів, податок).

4. Класифікація витрат за елементами та за статтями

Така класифікація надає детальну характеристику витрат підприємства і формується кожним підприємством особисто.

До собівартості продукції не включаються:

адміністративні витрати (витрати на утримання адміністративного персоналу) та інші операційні витрати (витрати від знецінення товарів. сплата штрафів, пені, неустойки, плата за послуги банку), але відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства.

Податки із заробітної плати

Для кожного підприємця чи бухгалтера рано чи пізно постає питання: як правильно розрахувати податки та збори із заробітної плати того чи іншого працівника. Це зумовлено складністю нарахування зарплати в Україні та великою кількістю різних не завжди прозорих моментів у законодавстві.

На даний момент обов'язковими є такі види відрахувань із зарплати працівника:

Збір до пенсійного фонду (ПФ)

Збір до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП)

Збір до фонду соціального страхування на випадок безробіття (ФСС ВБ)

Податок з доходів фізичних осіб (ПДФО)

Також існують обов’язкові утримання із зарплати:

1.ЄСВ(Єдиний соціальний внесок),

2.ПДФО (Податок на доходи фізичних осіб)

ЄСВ сплачується згідно закону України «Про збір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону «про ЄСВ» підприємець на загальній системі оподаткування є платником єдиного соціального внеску як «за себе» так і за найманих працівників. Звіт з ЄСВ за себе підприємець подає до Пенсійного фонду один раз на рік. ЄСВ — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.(1.)

Ставки ЄСВ

Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорі передбачена єдина ставка соціального внеску – 34,7%.

Для працівників які працюють на підприємствах, у фізичних осіб – підприємцях або у фізичних осіб, що забезпечують себе роботою самостійно на умовах трудового договору встановлюється ставка єдиного соціального внеску 3,6%.

Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6%.

Державні службовці сплачуватимуть внесок за ставкою 6,1%.

ПДФО - це плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з Податковим кодексом України та згідно закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Кожен платник податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) має право на використання податкової соціальної пільги (ПСП) для зменшення суми, з якої нараховується ПДФО (база оподаткування) при виконанні ряду вимог. Такими вимогами є:

1. Величина доходу у вигляді заробітної плати.

2. Особливий соціальний стан.

3. Наявність присвоєних категорій та звань.

Розглянемо детальніше процес нарахування ПДФО на заробітну плату працівника та складемо алгоритм нарахування даного податку.

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО)

Перелік податкових соціальних пільг:

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги:

у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку;

у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної пунктом 1, - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину;

у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної пунктом 1, - для такого платника податку, який:

а) є одинокою матір'ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;

в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;

ґ) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом "б" підпункту 169.1.4 цього пункту;

д) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

е) є учасником бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", крім осіб, визначених у підпункті "б" підпункту 169.1.4 цього пункту;

169.1.4. у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, - для такого платника податку, який є:

а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями "За відвагу";

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом I і II групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Виходячи інформації про податок на ПСП

ПДФО = (зарплата – ЄСВ – ПСП) х 15%

Порядок розрахунків:

Для того, щоб Працівник отримував «на руки» заробітну плату у розмірі, скажімо, однієї тисячі гривень, Роботодавцю необхідно поставити йому посадовий оклад, який значно перевищує зазначену суму. Це пов’язано з тим, що заробітна плата у розмірі одна тисяча гривень «на руки» видається Працівнику після того як Роботодавець, виконавши свій обов’язок «податкового агента», вирахує із заробітної плати Працівника всі податки, а це означає, що Працівник заробляє значно більше ніж отримує «на руки».

Як правило, коли Роботодавець є платником податків на загальній системі оподаткування, то із заробітної плати Працівника, висловлюючись бухгалтерською термінологією, стягуються податки знизу та зверху. «Знизу» означає відрахування з суми посадового окладу, а «зверху» означає нарахування на суму посадового окладу. Розглянемо, які саме податки Працівник сплачує із своєї заробітної плати.

Отже, податки, які стягуються «знизу» заробітної плати Працівника: 2% – у пенсійний фонд, 1% – у фонд зайнятості, 15% – податок на доходи фізичних осіб. Загальна сума сплачуваних податків «знизу» заробітної плати становить 18 відсотків посадового окладу.

Податки, які нараховуються «зверху» заробітної плати Працівника: 33,2% – пенсійний фонд, 1,5% – фонд тимчасової непрацездатності, 1,3% – фонд із безробіття, від 0,8% до 2,4% – фонд нещасних випадків на виробництві (для здійснення подальших розрахунків з цього податку користуватимемось цифрою у розмірі 1%). Загальна сума сплачуваних податків «зверху» заробітної плати становить: 37%. І всі вони лягають на фонд оплати праці підприємства. Тобто, сплата цих відсотків – за рахунок Роботодавця.

Підсумувавши отримані загальні цифри податків «знизу» (18%) та «зверху» (37%), отримуємо ні багато-ні мало – 55%.

Фонд заробітної плати щомісячно складається з

1. Фонду основної заробітної плати

2. Фонд додаткової заробітної плати (премії, надбавки, винагороди)

3. Інші заохочувальні та компенсаційні витрати (надаються в матеріальній та грошовій формах деяким працівникам підприємства).

 

Висновок.

В даному звіті про проходження навчальної практики розглядаються основи бухгалтерського обліку на підприємстві, порядок формування вартості послуг оцінки майна та кошторис, як основа формування ціни.

Також розглянуто чинники, що впливають на розмір податкових зобов'язань при застосуванні загальної та спрощеної системи оподаткування та проаналізовано від яких факторів залежить величина податків, сплачених підприємством.

Тож визначено, що при загальній системі оподаткування використовується:

- податок