Поняття та види бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, узагальнення, зберігання та передача інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень.

Бухгалтерський облік здійснюється на кожному підприємстві від самого першого дня роботи підприємства до його ліквідації.

Бухгалтерський облік України регулюється Законом України про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999р.№996/14.Цей Закон вступив в дію 1 січня 2000р.

Даний закон створений з метою:

1. Єдиних державних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язкові і захищають інтереси користувачів;

2. Удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання бухгалтерського обліку також здійснюється на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які створені на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

ПСБО (Положення стандартів бухгалтерського обліку) - це нормативно-правовий факт, який затверджений Міністерством фінансів України та визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Бухгалтерський облік поділяється на:

- фінансовий;

- податковий.

Мета ведення бухгалтерського обліку - надання користувачам повної і правдивої інформації про фінансове становище та результати діяльності підприємства.

Завдання бухгалтерського обліку:

1.Забезпечення контролю за виконанням зобов’язань наявністю майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів, відповідно до затверджених нормативів та кошторисів.

2.Власне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності

3.Формування повної, достовірної інформації про господарські процеси, результатами діяльності підприємства та використання цієї інформації для керівництва підприємства, інвесторів, банків, податкової та інших установ.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві несе власник підприємства або уповноважена особа, яка здійснює керівництво підприємства.

Ведення бухгалтерського обліку на підприємстві може здійснюватися:

1.Бухгалтером, який вводиться в штат підприємства, як офіційний працівник.

2.Користуватися послугами фахівця.

3.Ведення обліку за допомогою аудиторської компанії.

3.Самостійно здійснювати облік може керівник підприємства.

Підприємство самостійно обирає спосіб ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Бухгалтерський облік здійснюється відповідно до певних вимог:

1.Порівняння показників обліку з показниками плану

2.Своєчасність

3.Повнота

4.точність та об’єктивність

5.економічність і раціональність

Бухгалтерський облік в Україні здійснюється відповідно до певних принципів, які зазначені в законі України про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні.

Вся інформація про здійснені господарських операцій на підприємстві обов’язково фіксується у первинних документах.

Характеристика та вибір системи ведення обліку та оподаткування на підприємстві.

Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат, а також це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей.(11,с.273)

Основні функції податків:

1. Фіскальна – регулююча та стимулююча. Така функція має за мету –збирання грошових коштів з населення, підприємств і організацій (фізичних і юридичних осіб).

2. Регулююча – регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частки національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин.

3. Стимулююча – вплив на інвестиційні процеси (у разі зниження ставок оподаткування, здійснення політики прискорення амортизації та ін..), прискорення економічного зростання, підвищення платоспроможності попиту.

Посилення регулюючої та стимулюючої податкової політики неможливо встановити оптимальне співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією, між споживанням і нагромадженням, а отже – забезпечити рівновагу економічної системи.

Податкова система – це сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків, відповідних суб’єктів та об’єктів оподаткування у взаємодії, підпорядкованих законам розвитку та функціонування економічної системи.

Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування (11,с.275).

Перелік податків залежить від того, яку систему оподаткування обрав індивідуальний підприємець.

Нині чинне законодавство України передбачає декілька видів систем оподаткування, обліку та звітності, а саме:

1. Загальна система оподаткування, обліку та звітності - даний вид оподаткування можуть використовувати у своїй діяльності будь-які суб'єкти підприємницької діяльності.

2. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - яка, у свою чергу, поділяється на:

- спеціальний торговий патент - можуть застосовувати будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівельну діяльність в пунктах продажу товарів, а також надають побутові послуги. Даний вид податку може застосовуватись лише в деяких населених пунктах;

- єдиний податок - застосовується юридичними та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність.

- фіксований податок (торговий патент) - застосовується у випадку, коли фізичними особами здійснюється продаж товарів, а також надаються супутні такому продажу послуги на ринку;

Характеризуючи загальну систему оподаткування, можна сказати, що остання максимально враховує економічні показники діяльності підприємства - в більшості випадків у платника податків з невисокими показниками доходу не виникає великих податкових зобов'язань. Підприємства, що мають збитки у звітному періоді, часто взагалі не сплачують основних податків (для порівняння: якби такі підприємства знаходилися на єдиному податку, то зобов'язання б наставало незалежно від наявності чи відсутності збитків, а залежно від обсягу виручки).

I. Загальна система

Розглянемо чинники, що впливають на розмір податкових зобов'язань при застосуванні загальної системи оподаткування.

Проаналізуємо, від яких факторів залежить величина податків, сплачених підприємством.

Податок на прибуток підприємств.

Оскільки податок на прибуток підприємств нараховується у відсотках до скоригованого валового доходу підприємства, то фактором, який впливає на величину податку, буде величина доходу (чим більше доходів, тим більше витрат) та величина сум, що не включаються до складу валових доходів (зменшується дохід, отже зменшуються витрати). Величина доходів підприємства може бути прогнозована самим підприємством самостійно, тому розглянемо найбільш розповсюджені випадки виключення з валового доходу.

Найбільш типовим є виключення з валового доходу платника податку сум податків на додану вартість та акцизного збору, що передбачено п. 4.2.1 статті 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Не включаються до складу валового доходи суми ПДВ та акцизу, які були нараховані (отримані) платником податку у складі ціни продажу продукції, товарів або послуг. Однак таке виключення не розповсюджується на підприємства, які не є платниками податку на додану вартість. Підприємство - неплатник податку на додану вартість не зменшує свого валового доходу на суми податку на додану вартість. Проте відсутність такого виключення з валового доходу компенсується тим, що ці підприємства включають до складу валових витрат суми податку на додану вартість, включеного до складу ціни товару (послуги).

Для господарських товариств типовим випадком виключення з валового доходу є суми коштів, що надходять у вигляді інвестицій або реінвестицій у корпоративні права. Нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що такі надходження не включаються до валового доходу платника податку. Одним із розповсюджених випадків інвестицій в корпоративні права є внески учасників господарського товариства до статутного фонду такого товариства, а також купівля акцій акціонерного товариства. Особливістю статусу коштів та майна, що направляється до статутного фонду суб'єкта господарювання, є звільнення від оподаткування таких надходжень.

Податок на додану вартість.

Величина зобов'язання зі сплати податку на додану вартість залежить від двох факторів: суми ПДВ, нарахованого платником податку у складі ціни товарів та послуг, та суми податкового кредиту звітного періоду.

Залежно від того, які операції здійснює платник податку, ПДВ може нараховуватись або не нараховуватись. Не нараховується ПДВ, зокрема, на операції з випуску (емісії) акцій, операції з торгівлі борговими зобов'язаннями тощо.

Крім того, податок на додану вартість не нараховують підприємства, які хоч і знаходяться на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, але не є платниками ПДВ згідно з положенням п. 2.1 статті 2 Закону "Про податок на додану вартість". Тобто ті особи, обсяг оподатковуваних операцій яких не перевищив 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (61 200 грн.) В статті 2. вказано: «платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10).

Підприємство, яке скористалося зазначеними положеннями не нараховує податок на додану вартість. Однак слід взяти до уваги, що таке підприємство буде нараховувати податок на прибуток підприємств, не маючи права на коригування валового доходу та валових витрат на суму ПДВ. В такому випадку суми податку на додану вартість включаються до валового доходу та валових витрат підприємства.

Величина зобов'язань з податку на прибуток може бути більшою, якщо, наприклад, підприємство витратить значну частину своїх доходів на придбання основних фондів, які не включаються до складу валових витрат.

Другим чинником, що впливає на суму зобов'язань з податку на додану вартість, є величина податкового кредиту платника податку. Величина податкового кредиту здебільшого залежить від правового статусу контрагентів. Суб'єкти, що обрали спрощені системи оподаткування, обліку та звітності, не є платниками ПДВ, тому при купівлі в них товарів або послуг права на податковий кредит не виникає. Чим менший податковий кредит, тим більшим буде зобов'язання з податку на додану вартість. Якщо Ваше підприємство знаходиться на загальній системі оподаткування і більшість витрат здійснюється через неплатників ПДВ, сума податку на додану вартість буде доволі високою.

Величина податкового кредиту також залежить від характеру витрат. Якщо витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності (не відносяться до валових витрат виробництва та не спрямовані на придбання основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації), то відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, включені до складу таких витрат, не можна.

Отже, головними чинниками, які впливають на величину податкових зобов'язань підприємства, що обрало загальну систему оподаткування, обліку та звітності, є такі:

1. співвідношення між доходами та витратами (чим вище витрати підприємства, тим меншою буде сума зобов'язання з податку на прибуток підприємств);

2. величина доходів, що не включаються до складу валового доходу, та величина витрат, які не можуть бути віднесені до складу витрат виробництва;

3. величина витрат, що підлягають амортизації;

4. величина сум ПДВ, включеного до ціни товарів, робіт, послуг, та величина податкового кредиту.

Разом з тим загальна система оподаткування складніша в адмініструванні. Перебуваючи на загальній системі оподаткування, підприємець повинен подавати набагато більше звітності, ніж якби він перебував на спрощеній. Порядок нарахування окремих податків доволі складний, потребує професійних знань та досвіду.

Розмір податкових зобов'язань за загальної системи оподаткування в кожному конкретному випадку може коливатися в доволі широких межах. Підрахувавши найбільш типові для себе розміри показників, що впливають на податкові зобов'язання, підприємство може визначити для себе найбільш оптимальні умови оподаткування, обрати ту чи іншу систему оподаткування.

II. Спрощена система

Застосовуючи спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (за винятком єдиного податку для юридичних осіб), підприємець сплачує податок у конкретно визначеному розмірі, який не залежить та не змінюється від величини отриманих доходів.

Основу кожної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності становить сплата певної суми, яка замінює сплату певного кола податків та зборів.

Підприємці помилково вважають, що перехід на спрощену систему оподаткування дасть можливість сплачувати менше податків порівняно із загальною системою оподаткування.

У кожної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є низка переваг, таких як спрощений порядок обліку доходів та витрат та розрахункових операцій, а також скорочений порядок та процедура податкової звітності, що дає можливість оформлювати всю необхідну для звітності документацію без додаткової спеціальної бухгалтерської освіти.

Негативним у цьому випадку є те, що залежно від виду спрощеної системи оподаткування передбачені певні обмеження, а саме по видах та місці провадження діяльності, кількості найманих працівників, розміру отримуваної виручки.

Розглянемо чинники, які впливають на розмір податкових зобов'язань при застосуванні спрощеної системи оподаткування.

Фіксований податок.

Конкретний розмір фіксованого податку встановлюється місцевими радами народних депутатів залежно від територіального розташування місця торгівлі.

Фактично фіксований податок сплачується до отримання патенту, тому термінів сплати цього податку немає.

До того ж, якщо самостійно проводити підприємницьку діяльність, то розмір фіксованого податку буде становити від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Коли провадиться підприємницька діяльність на всій території України, розмір фіксованого податку дорівнює 100 грн. за календарний місяць.

Також слід пам'ятати про те, що в кожній місцевості фактичний розмір фіксованого податку може бути різний. Тому у разі, коли будете здійснювати свою діяльність не за місцем придбання патенту, а в іншій місцевості, розмір фіксованого податку сплачуватимете такий, який встановила відповідна місцева рада за місцем провадження діяльності.

Якщо до провадження підприємницької діяльності було залучено найманих працівників, то розмір податку збільшується на 50% за кожного найманого працівника від суми встановленого фіксованого податку.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються за фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Звертаю також увагу на таку норму: у разі, коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, то перерахунок його не здійснюється. Це має як позитивні, так і негативні наслідки. Негативним є те, що у випадку зменшення розміру фіксованого податку переплачена сума не повертається й не зараховується як плата за патент на наступний період. Позитивним є те, що у випадку збільшення розміру фіксованого податку різницю доплачувати не потрібно.

Спеціальний торговий патент.

Вартість спеціального торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів або місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг і виду побутових послуг. Вартість спеціального торгового патенту не обмежується граничними рівнями, які існують для фіксованого податку.

При цьому розрахункова сума надходжень за рік від суб'єктів підприємницької діяльності у вигляді плати за спеціальні торгові патенти не може бути меншою від загальної суми надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачених такими суб'єктами підприємницької діяльності за попередній бюджетний рік із урахуванням рівня інфляції.

Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати диференційовану плату за спеціальний торгівельний патент залежно від площі, яка використовується суб'єктом підприємницької діяльності для здійснення торговельної діяльності або надання побутових послуг. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною або регресивною чи прогресивною.

Плата за спеціальний торговий патент встановлюється за єдиною методикою для всіх суб'єктів підприємницької діяльності або окремо для фізичних і юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Забороняється встановлювати вартість спеціального торгівельного патенту для окремого суб'єкта підприємницької діяльності.

У разі, якщо підприємець працює за спеціальним торговим патентом, то плату за нього потрібно вносити або щомісячно або попередньо оплатити вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати спеціальні торгівельні патенти на здійснення торгівельної діяльності не тільки на поточний рік, але й на наступні три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому буде звільнено від обов'язків до внесення вартості торгового патенту в разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.

Звертаю увагу на той факт, що спеціальний торговий патент застосовується не на всій території України, а лише в конкретно визначених районах.

Єдиний податок для фізичних осіб.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше ніж 20 грн. та більше ніж 200 грн. на місяць.

У разі, коли підприємець здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, необхідне одне свідоцтво, а єдиний податок сплачується за більшою ставкою, ніж для одного виду діяльності, відповідно до розмірів, встановлених місцевою радою за місцем державної реєстрації такого підприємця.

Якщо у своїй діяльності використовується наймана праця, то потрібно до ставки податку додати 50% за кожну найману особу.

Протягом терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку місцева рада може збільшити або зменшити ставки єдиного податку за видами підприємницької діяльності. При цьому перерахунок не здійснюється.

Тобто коли під час реєстрації в ДПІ було нараховано єдиний податок у розмірі 60 грн., а через певний час його було змінено, то підприємець сплачує той розмір єдиного податку, який було нараховано при реєстрації.

Єдиний податок для юридичних осіб.

Підприємство, яке перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

- 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість". У цьому випадку сплачується 6% від виручки й окремо ПДВ;

- 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

У цьому випадку сплачується лише 10% від виручки, а ПДВ вважається таким, що вже сплачений, тобто сплачувати ПДВ окремо не потрібно.

Єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6%, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період із позначкою банку про зарахування коштів (7).