Яка мета ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Яка мета ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності?



1) надання користувачам правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства;

2) для переоцінки запасів;

3) для проведення переоцінки основних засобів;

4) для проведення перевірки різними організаціями.

 

307. План організації бухгалтерського обліку визначає:

1) зміст;

2) послідовність і строки використання облікових робіт;

3) складання і подання звітності;

4) зміст, послідовність і строки використання облікових робіт, складання і подання звітності.

 

308. Головний бухгалтер має право другого підпису:

1) так;

2) ні;

3) не завжди;

4) раз на рік.

 

309. Головному бухгалтеру забороняється приймати до виконання документи по операціях:

1) що порушують чинне законодавство;

2) що відповідають чинному законодавству;

3) що не узгоджені керівником;

4) відсутня така заборона.

 

310. Право першого підпису на грошових і розрахункових документах належить:

1) технологу;

2) касиру;

3) керівнику;

4) бухгалтеру по заробітній платі.

 

 

311. Важливою передумовою раціональної організації обліку на підприємстві є:

1) правильна розстановка кадрів на окремих ділянках облікового процесу;

2) посада головного бухгалтера;

3) ведення бухгалтерського обліку;

4) керівник.

 

312. Чисельність облікового апарату і його структура залежить від:

1) обсягу облікових робіт;

2) форми організації і автоматизації обліку;

3) від масштабів виробництва;

4) обсягу облікових робіт, форми організації і автоматизації обліку та від масштабів виробництва.

 

313. Хто встановлює для облікового працівника службові обов’язки:

1) головний бухгалтер;

2) головний зоотехнік;

3) ветлікар;

4) керівник.

 

314. Хто організовує виконання службових обов’язків обліковими працівниками:

1) головний бухгалтер;

2) головний зоотехнік;

3) ветлікар;

4) керівник.

 

315. Посадова інструкція бухгалтера служить насамперед для:

1) чіткого розмежування обов’язків;

2) роботи підрозділів;

3) визначення результатів діяльності;

4) чіткого розмежування обов’язків, роботи підрозділів та визначення результатів діяльності.

 

316. Підприємство самостійно:

1) визначає облікову політику;

2) обирає форми бухгалтерського обліку;

3) розробляє систему та форми внутрішнього контролю, обліку та звітності;

4) визначає облікову політику, обирає форми бухгалтерського обліку та розробляє систему та форми внутрішнього контролю, обліку та звітності.

 

317. Одним з найголовніших документів, що визначає правильність організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах є:

1) Наказ про облікову політику підприємства;

2) Наказ про прийняття на роботу гол. бухгалтера;

3) заява про прийняття на роботу гол. бухгалтера;

4) Наказ про облікову політику підприємства, Наказ про прийняття на роботу гол. бухгалтера та заява про прийняття на роботу гол. бухгалтера.

318. Управління методологією бухгалтерського обліку і фінансовою звітністю здійснює:

1) Міністерство фінансів України;

2) Міністерство юстиції України;

3) Держкомстат України;

4) Міністерство праці України.

 

319. Нормативні акти з питань бухгалтерського обліку і звітності погоджуються з:

1) держкомстатом України;

2) Міністерством фінансів України;

3) Кабінетом Міністрів України;

4) держкомстатом України, Міністерством фінансів та Кабінетом Міністрів України.

 

320. Головний бухгалтер призначається на посаду і звільняється з неї:

1) керівником підприємства;

2) головним інженером;

3) головним механіком;

4) головним агрономом.

 

321. Хто відповідає за організацію поточного архіву підприємства:

1) керівник підприємства;

2) головний бухгалтер;

3) заступник керівника підприємства;

4) касир.

 

322. В якому документі визначають функціональні обов’язки працівників бухгалтерії:

1) положення про бухгалтерію;

2) в штатному розкладі;

3) в наказі керівника;

4) в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

 

323. Хто відповідає на підприємстві за організацію бухгалтерського обліку:

1) головний бухгалтер;

2) керівник підприємства;

3) головний економіст;

4) власник підприємства або уповноважена ним особа.

 

324. В якому документі вказується чисельність та штат працівників бухгалтерії:

1) посадовій інструкції;

2) статуті підприємства;

3) штатному розкладі;

4) головній книзі.

 

325. Відповідальність за бухгалтерський облік операцій у разі ліквідації підприємства несе:

1) головний бухгалтер;

2) керівник підприємства;

3) ліквідаційна комісія;

4) економіст.

 

326. План організації бухгалтерського обліку містить:

1) план звітності;

2) план рахунків та їх кореспонденцію;

3) план інвентаризації;

4) план звітності, план рахунків та їх кореспонденції та план інвентаризації.

 

327. План (графік) документообороту складається:

1) на підставі переліку типових і спеціалізованих форм документів;

2) на підставі статуту підприємства;

3) на підставі статутного фонду;

4) на підставі спеціалізованих форм документів.

 

328. План (графік) документообороту розробляє:

1) головний бухгалтер;

2) головний агроном;

3) головний зоотехнік;

4) керівник підприємства.

 

329. План інвентаризації передбачає:

1) строки і порядок проведення інвентаризації;

2) затвердження форм бухгалтерського обліку;

3) план організації бухгалтерського обліку;

4) графік документообігу.

 

330. Хто призначає на посаду працівників бухгалтерії:

1) головний бухгалтер;

2) власник підприємства;

3) керівник підприємства;

4) начальник відділу кадрів.

 

331. При організації обліку важливою умовою є знання апаратом бухгалтерії законів, положень та інструкцій по веденню обліку:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

332. В залежності від місця узагальнення даних бухгалтерського обліку його поділяють:

1) централізований;

2) децентралізований;

3) простий і складний;

4) централізований і децентралізований.

333. Оформлені первинні документи передаються:

1) керівнику;

2) економісту;

3) центральній бухгалтерії;

4) нікуди не передаються.

 

334. Функції бухгалтерії головного підприємства або центральної бухгалтерії зводяться до перевірки звітності і складання узагальненої в цілому по підприємству:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

335. Кожне підприємство складає план організації бухгалтерського обліку, визначає зміст, послідовність і строки виконання облікових робіт на підприємстві:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

336. Робочий план рахунків та їх кореспонденція затверджується на кожному підприємстві:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

337. План проведення інвентаризації передбачає:

1) строки і порядок проведення інвентаризації майна підприємства;

2) строки і порядок інвентаризації грошей в касі та на рахунках в банках;

3) строки і порядок інвентаризації розрахунків;

4) строки і порядок проведення інвентаризації майна підприємства, грошей в касі та на рахунках в банках та інвентаризації розрахунків.

 

338. План інвентаризації дозволяє уникнути порушень ритму роботи підприємства:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

339. За організацію архіву відповідальність несе:

1) економіст;

2) фінансист;

3) керівник або головний бухгалтер;

4) головний інженер.

 

340. На підприємстві архівні документи повинні зберігатись в окремому приміщенні:

1) так;

2) ні;

3) залежить від керівництва підприємства;

4) в окремих випадках.

 

 

Управлінський облік


1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить таке визначення внутрішньогосподарського (управлінського) обліку:

1) система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством;

2) процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

3) система обліку, яка повинна задовольняти потреби адміністрації в інформації, необхідній для вирішення проблем управління;

4) це облік господарської діяльності підприємства, а також його активів, зобов’язань та власного капіталу, який полягає у спостереженні, вимірюванні та реєстрації.

 

2. Управлінський облік охоплює….:

1) всі види облікової інформації, яка необхідна для управління в межах даного підприємства;

2) інформацію, яка використовується зовнішніми та внутрішніми користувачами (учасники, засновники, менеджери, акціонерами, банками, податковими органами тощо);

3) інформацію, яка використовується зовнішніми користувачами (контрольними органами, інші зацікавлені структури);

4) інформацію у вартісному вигляді про зміни в стані активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства з метою оцінки його майнового та фінансового стану, а також результатів діяльності.

3. Управлінський облік має свої особливості, серед яких:

1) система обліку повинна задовольняти потреби адміністрації в інформації, необхідній для вирішення проблем управління;

2) розвиток автоматизації виробничих процесів, а також нових методів управління;

3) надання у вигляді фінансових звітів - інформації про фінансовий і майновий стан підприємства;

4) використання комп'ютерної техніки для управління та автоматизація облікових робіт.

4. Метою управлінського обліку є:

1) допомога керівництву в досягненні стратегічної мети підприємства;

2) використання різних прийомів і способів, за допомогою яких відображаються об’єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства;

3) облік витрат за центрами відповідальності;

4) автоматизація планування обліку і калькулювання собівартості продукції та автоматизація аналізу витрат.

5. Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив зростання потреби в обліковій інформації, необхідної для управління підприємством. Тож, вперше термін “управлінський облік” з'явився в Україні:

1) в ухваленому в 1999 році Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

2) в середині 50-х років XX ст.;

3) на початку XX століття;

4) з прийняттям Податкового кодексу України.

6. Положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" управлінський облік розглядається як:

1) синонім внутрішньогосподарського обліку;

2) синонім фінансового обліку;

3) синонім виробничого обліку;

4) синонім господарського обліку.

7. Управлінський облік щодо того, хто його організовує та щодо обов’язковості:

1) організовується керівництвом підприємства та не є обов'язковим;

2) організовується державними органами (міністерствами і відомствами) та є обов'язковим;

3) організовується керівництвом підприємства та є необов'язковим з окремих питань;

4) організовується керівництвом підприємства та є обов’язковим за вимогами Податкового кодексу України.

8. Загальноприйнятими принципами, які можна застосовувати до управлінського обліку є такі:

1) принцип методологічної незалежності;

2) інформаційний принцип;

3) прогнозний принцип;

4) аналітичний принцип.

9. В процесі історичного розвитку сформувалися і розвивалися три основні системи обліку, які включають:

1) загальну систему обліку;

2) систему управлінського обліку;

3) систему фінансового обліку;

4) систему господарського обліку.

10. Загальну систему обліку можуть застосовувати в Україні:

1) лише суб'єкти малого підприємництва;

2) більшість підприємств України (крім суб'єктів малого підприємництва, що обрали загальну систему обліку);

3) більшість промислових підприємств;

4) більшість сільськогосподарських підприємств.

11. Загальна система обліку щодо обліку витрат та запасів ґрунтується на:

1) обліку витрат підприємства за функціональною ознакою (застосовують рахунки "Виробництво", "Виробничі накладні витрати", "Адміністративні витрати", "Витрати на збут" та безперервному обліку запасів;

2) обліку витрат підприємства за елементами та періодичному обліку запасів;

3) обліку витрат підприємства за видами та періодичному обліку запасів;

4) окремому веденні рахунків фінансового та виробничого обліку, які не кореспондують один з одним. Взаємозв'язок фінансового та виробничого обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків.

12. Переплетена система обліку передбачає:

1) окреме ведення фінансового та виробничого обліку в системі рахунків, які не кореспондують один з одним;

2) калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво;

3) виокремлення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового й управлінського обліку;

4) обліку витрат підприємства за елементами та періодичному обліку запасів.

 

13. Більшість українських підприємств (крім суб'єктів малого підприємництва, що обрали загальну систему обліку) застосовують ….. систему рахунків:

1) загальну;

2) інтегровану;

3) переплетену;

4) автономну.

14. Етичні норми бухгалтерів з управлінського обліку включають:

1) компетентність;

2) професійність;

3) відповідальність;

4) зосередженість.

15. Предметом управлінського обліку є:

1) виробнича діяльність підприємства в цілому та окремих його структурних підрозділів;

2) ресурси (запаси, обладнання, трудові ресурси тощо) та господарські процеси;

3) сукупність різних прийомів і способів, за допомогою яких відображаються об’єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства;

4) елементи методу бухгалтерського обліку (документування, інвентаризація, система рахунків, подвійний запис, оцінка, калькуляція та ін.).

16. Об’єктами управлінського обліку виступають:

1) ресурси (запаси, обладнання, трудові ресурси, фінансові ресурси тощо) та господарські процеси;

2) сукупність різних прийомів і способів, за допомогою яких відображаються об’єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства;

3) сукупність об’єктів в процесі всього циклу управління підприємством;

4) елементи методу бухгалтерського обліку (документування, інвентаризація, система рахунків, подвійний запис, оцінка, калькуляція та ін.).

 

17. Методом управлінського обліку є:

1) сукупність різних прийомів і способів, за допомогою яких відображаються об’єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства;

2) ресурси (запаси, обладнання, трудові ресурси, фінансові ресурси тощо) та господарські процеси;

3) сукупність об’єктів в процесі всього циклу управління підприємством;

4) елементи методу бухгалтерського обліку (документування, інвентаризація, система рахунків, подвійний запис, оцінка, калькуляція та ін.).

 

18. Метод управлінського обліку включає такі елементи методу бухгалтерського обліку:

1) документація;

2) індексний метод;

3) факторний аналіз;

4) лінійне програмування.

19. Принцип безперервності діяльності підприємства:

1) передбачає оцінку діяльності активів та зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триває далі;

2) відображає виробничий цикл підприємства і є важливим для побудови системи управлінського обліку;

3) означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому;

4) ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах або виробничих розрахунках і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації, реєстрації або розрахунків.

20. Принцип періодичності:

1) відображає виробничий цикл підприємства і є важливим для побудови системи управлінського обліку;

2) передбачає оцінку діяльності активів та зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триває далі;

3) означає, що при здійсненні будь-яких видів діяльності слід постійно порівнювати витрати, понесені в результаті діяльності з отриманим результатом;

4) ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах або виробничих розрахунках і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації, реєстрації або розрахунків.

21. Принцип методологічної незалежності:

1) передбачає, що кожне підприємство встановлює свої правила організації та порядку ведення управлінського обліку;

2) означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому;

3) означає, що при підготовці інформації слід враховувати всі можливі варіанти, однак обрати найоптимальніший з метою прийняття управлінських рішень;

4) ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах або виробничих розрахунках і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації, реєстрації або розрахунків.

22. Принцип орієнтації обліку на досягнення стратегічних цілей підприємства:

1) означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому;

2) означає, що при здійсненні будь-яких видів діяльності слід постійно порівнювати витрати, понесені в результаті діяльності з отриманим результатом;

3) передбачає визначення тенденцій і перспектив кожного підрозділу в формуванні прибутку підприємства на всіх його стадіях (від виробництва до реалізації продукції);

4) не означає, що при здійсненні будь-яких видів діяльності слід постійно порівнювати витрати, понесені в результаті діяльності з отриманим результатом.

23. Принцип результативності означає:

1) що при здійсненні будь-яких видів діяльності слід постійно порівнювати витрати, понесені в результаті діяльності з отриманим результатом;

2) що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати фінансові результати підприємства;

3) передбачає визначення тенденцій і перспектив кожного підрозділу в формуванні прибутку підприємства на всіх його стадіях (від виробництва до реалізації продукції);

4) не передбачає визначення тенденцій і перспектив кожного підрозділу в формуванні прибутку підприємства на всіх його стадіях (від виробництва до реалізації продукції).

 

24. Принцип багатоваріантності:

1) означає, що при підготовці інформації слід враховувати всі можливі варіанти, однак обрати найоптимальніший з метою прийняття управлінських рішень;

2) ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах або виробничих розрахунках і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації, реєстрації або розрахунків;

3) означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому;

4) не означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому.

25. Принцип відповідальності означає:

1) що за величину і витрат і результатів відповідальність несе конкретна особа, яка їх контролює;

2) що приймаючи рішення на будь-якому рівні і обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому;

3) що кожне підприємство встановлює свої правила організації та порядку ведення управлінського обліку;

4) ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах або виробничих розрахунках і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації, реєстрації або розрахунків.

26. Для цілей управлінського обліку витрати класифікують за принципом:

1) “ різні витрати – для різних цілей ”;

2) за економічним змістом;

3) прийняття управлінських рішень;

4) залежності від обсягу виробництва.

27. Класифікація витрат здійснюється за такими напрямами:

1) оцінка запасів та визначення фінансового результату;

2) витрати на продукцію;

3) витрати періоду;

4) витрати діяльності.

 

Релевантні витрати — це:

1) витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття певного рішення;

2) витрати, що не залежать від прийняття рішення;

3) витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або впливати на них значний вплив;

4) витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.

 

 

29. Дійсні витрати — це:

1) витрати, які зумовлюють зменшення активів або збільшення зобов’язань;

2) вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення;

3) витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення;

4) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

30. Основні витрати — це:

1) сукупність прямих витрат на виробництво продукції;

2) вартість витрачених матеріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом;

3) витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом;

4) витрати, пов'язані з процесом виробництва, які можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом.

 

31. Альтернативні витрати — це:

1) вигоди, які втрачаються, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення;

2) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;

3) витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт;

4) витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

 

32. Маржинальні витрати — це:

1) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;

2) витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив;

3) витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати;

4) середні витрати на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Поведінка витрат — це:

1) характер реагування витрат на зміни у діяльності підприємства;

2) реагування витрат при зміні виробництва;

3) діапазон діяльності, в межах якого містяться елементи змінних і постійних витрат;

4) математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами.

 

Функція витрат — це:

1) математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами;

2) процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними факторами на підставі дослідження діяльності;

3) реагування витрат при зміні виробництва;

4) прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності.

 

35. У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати за формулою………(де У – загальні витрати; а – загальні постійні витрати; b – змінні витрати на одиницю діяльності; х – значення фактора витрат):

1) У = а + bх;

2) У = а – bх;

3) У = аbх;

4) У = а + b + х.

 

 

36. Вичерпані (спожиті) витрати — це:

1) збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду;

2) збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах;

3) витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт;

4) витрати на виробництво продукції.

37. Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників класифікують витрати:

1) контрольовані та неконтрольовані;

2) релевантні та нерелевантні;

3) змінні та постійні;

4) напівзмінні та змішані.

 

38. Діяльність, яка впливає на витрати, називають:

1) фактором витрат;

2) операціями, що мають місце в процесі господарської діяльності підприємства;

3) поведінкою витрат;

4) характером реагування витрат на зміни у діяльності підприємства.

 

39. Формула розрахунку валового прибутку має наступний вигляд:

1) Продаж (Виручка) – Собівартість реалізованих товарів;

2) Запас товарів на початок періоду + Собівартість придбаних товарів - Запас товарів на кінець періоду;

3) Змінні доходи + Постійні доходи (за всіма видами діяльності);

4) Доходи - Витрати.

 

40. Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи, серед них:

1) метод вищої-нижчої точки;

2) коефіцієнт детермінації;

3) інтервал упевненості;

4) лінійне програмування.

41. Для визначення функції витрат застосовують різні методи. Сутність методу “Технологічний аналіз” полягає в наступному:

1) передбачає системний аналіз функції діяльності з метою визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності;

2) визначені функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку;

3) визначенні функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності;

4) передбачає розподіл показників на дві групи, виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.

42. Калькулювання – це:

1) процес визначення собівартості певного об'єкта витрат;

2) предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат;

3) собівартість об'єктів витрат, яку визначають за допомогою системи виробничого обліку;

4) система обліку, яка забезпечує калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат.

 

43. Вибір системи виробничого обліку залежить від технології й організації виробництва. Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку. Однак упровадження будь-якої системи виробничого обліку передбачає:

1) вибір відповідної системи калькулювання продукції;

2) вимірювання витрат на виробництво кожного спільного продукту після точки розподілу;

3) вибір прямих витрат для простеження до об'єкта витрат;

4) вибір сукупностей непрямих витрат, що підлягають розподілу між об'єктами витрат.

44. Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати. Типовим прикладом непрямих витрат є:

1) накладні витрати;

2) контрольовані витрати;

3) неконтрольовані витрати;

4) виробничі витрати.

45. Загальні витрати – це:

1) витрати на здійснення діяльності, що споживається кількома виробничими або обслуговуючими підрозділами;

2) витрати одного процесу, в результаті якого одночасно виробляється кілька продуктів;

3) метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат;

4) сума, на яку розподілені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину.

46. Як називають калькуляцію, яку складають після закінчення звітного періоду:

1) фактична;

2) планова;

3) нормативна ;

4) очікувана.

 

 

47. Ставка розподілу накладних витрат розраховується за формулою:

 

1) Розмір накладних витрат / Фактичне значення бази розподілу  
2)   Розподілена сума накладних витрат х   Фактичне значення бази розподілу    
3)   Розподілена сума накладних витрат -   Заздалегідь визначена ставка розподілу накладних витрат
4) (Фактичний обсяг діяльності - Очікуваний обсяг діяльності) х Ставка розподілу загальновиробничих витрат
             

48. Метод розподілу взаємних послуг – це:

1) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг;

2) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

3) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь.

49. Метод одночасного розподілу – це:

1) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь;

2) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

3) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

50. У практиці вибір бази розподілу накладних витрат залежить від характеру діяльності й технології виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є:

1) пряма заробітна плата;

2) чисельність робітників;

3) заробітна плата керівників різних рівнів управління;

4) вартість устаткування.

51. Одиниця вимірювання окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається, — це:

1) калькуляційна одиниця;

2) об'єкт обліку витрат;

3) об'єкт калькуляції;

4) натуральні показники.

52. Яка база розподілу непрямих витрат використовується в умовах переважно ручних робіт:

1) години праці робітників;

2) відпрацьовані машино-години;

3) прямі витрати матеріалів;

4) пряма заробітна плата.

53. Калькулювання за замовленнями – це:

1) система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів;

2) система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва;

3) метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат;

4) метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

54. Цю систему калькулювання традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо):

1) калькулювання за замовленнями;

2) калькулювання за процесами;

3) калькулювання повних витрат;

4) калькулювання змінних витрат .

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.173.249 (0.052 с.)